Тема 38. Розвиток україни в умовах індустріалізації та колективізації сільського господарства

1. Індустріалізація: труднощі, особливості, наслідки.

2. Знищення селян – власників.

3. Голодомор 1932 – 1933 рр.

Індустріалізація: труднощі, особливості, наслідки

Наприкінці 20-х років у внутрішній політиці СРСР відбувся різкий поворот. Розгромивши суперників у боротьбі за владу, Сталін перейшов до методів прямого насильства при побудові “соціалізму”.

Поворот у внутрішній політиці проявився насамперед у прискоренні темпів індустріалізації. Радянський Союз жив у постійному очікуванні війни зі світовим імперіалізмом, тому вважалося необхідним мати технічно сильну, добре озброєну армію, а індустрія – це основа для оборонної промисловості, необхідної в майбутній війні. Індустріалізація вимагала велетенських коштів, і вони в кінці 20-х років бралися із селянства, насамперед українського.

Перший п’ятирічний план (1928 – 1933) передбачав напружені, але реальні темпи приросту промислової продукції. Проте незабаром Сталін почав вимагати різкого підвищення планових завдань, що призвело до диспропорції і зривів (за планом видобуток вугілля в Донбасі збільшувався з 27 до 53 млн.т., завдання збільшили до 80 млн.т., а фактичний видобуток – 45 млн.т.; виплавка чавуну повинна була зрости з 2,4 до 6,6 млн.т., а фактично виплавлено було 4,3 млн.т.). Всупереч заяві Сталіна про виконання плану п’ятирічки за 4 роки і 3 місяці, насправді він далеко не був виконаний. І все ж таки перша п’ятирічка мала важливі наслідки для України, яка одержала 20% усіх капіталовкладень в СРСР. Із 1,5 тис.нових підприємств 400 будувалися на Україні; споруджувалися такі гіганти, як Дніпрогес (найбільша на той час електростанція в Європі), Харківський тракторний завод, “Запоріжсталь” та ін.

У другій та третій п’ятирічках процент інвестицій в Україну зменшувався. У другій п’ятирічці (1933 – 1937) з 4 500 підприємств на Україні будували 1 000, а в незавершеній третій (1938 – 1941) – з 3 000 – лише 600. Це було пов’язано зі стратегічними планами створення безпечнішої (на випадок війни) нової промислової зони на Уралі.

Напружені плани вимагали інтенсифікації праці робітників. Цього досягали двома шляхами. Першим було розпалення масового ентузіазму, використовувалися “соціалістичне змагання”, зустрічні плани, рух новаторів, нагородження орденами. У 1935 р. вибійник шахти “Центральна – Ірміно” в Донбасі Олександр Стаханов з допомогою 2 помічників установив рекорд – вирубав за зміну 102 т. вугілля, перевищивши норму в 14,5 рази. Досягнення Стаханова було використане для організації змагання за перевиконання норм виробітку (стахановський рух). Другий шлях – прямий примус і страх. Ентузіазм робітників підвищувався страхом перед адміністративними стягненнями. Брак, пошкодження станків кваліфікувалися як підривна діяльність і могли завершитися арештом.

Успіхи перших п’ятирічок гідні подиву: стали до ладу металургійні гіганти “Запоріжсталь”, “Азовсталь”, “Криворіжсталь”, тракторний і турбінний заводи у Харкові, машинобудівні підприємства в Києві, Одесі, Миколаєві. Проте наслідки індустріалізації для України були неоднозначними, оскільки поряд з розвитком промисловості було демонтовано неп і запроваджено адміністративно-командну систему в економіці, ліквідовано рештки економічної самостійності України, почалися масові репресії.