Тема 22. Суспільні рухи в україні в першій половині хіх ст.

Перша хвиля національного відродження.

Перші таємні товариства. Повстання декабристів на Україні.

Селянські виступи під проводом Устима Кармалюка.

Т.Г.Шевченко і його роль в українському національному русі.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.

Перша хвиля національного відродження

З ліквідацією залишків автономії царський уряд намагався повністю русифікувати українців. Заборонялося друкування українських книг, викладання українською мовою в школах, а також проповіді в церквах повинні були читатися російською мовою. Однак найбільш освічені і кращі представники колишньої козацької старшини виявляли дедалі більший інтерес до історії України, збирали різноманітні документи козацької доби. Особливо велику роль у національному відродженні відіграла “Історія русів” – історично-літературний, гостро політичний твір невідомого автора. Значним кроком у розвитку української історіографії була “Історія Малої Росії” Д.Бантиша-Каменського. Велику роль у національному вихованні відіграла п’ятитомна “Історія Малоросії” М.Маркевича.

Проте початок українського відродження традиційно умовно пов’язують з виходом в 1798 р. в Петербурзі поеми І.П.Котляревського “Енеїда” – першого твору, написаного живою українською мовою. Котляревський переодягнув персонажів Вергілія – римських героїв і богів – в українські шаровари, вишивані сорочки і свитки, що свідчило про тісний зв’язок “Енеїди” з народною пам’яттю про козацтво.

Українському національному пробудженню сприяв і романтизм (напрям у мистецтві, письменстві, науці того часу) з його ідеєю народності. Своїм покликанням романтики вважали вивчення життя народу; збиралися і публікувалися пам’ятки народної творчості. Це збірки українських народних дум і пісень М.Цертелєва, М.Максимовича, П.Лукашевича. У 1833 - 1838 рр. у Харкові Средневський видав 6 книжок фольклорно-історичної збірки “Запорожская старина”, яка стала своєрідним маніфестом українського романтизму.

Перші таємні товариства. Повстання декабристів в Україні

Поширення західноєвропейських інтелектуальних та політичних течій призвело до виникнення в Україні таємних політичних товариств. Режим самодержавства і кріпосницькі порядки в Росії сильно контрастували з волелюбними ідеями, з якими познайомилися в Європі офіцери-дворяни під час переможних походів проти Наполеона. Першими таємними товаристами були масонські ложі. В Україні найбільше значення мала масонська ложа “Любов до істини”, заснована в Полтаві у 1818 р. М.Новиковим. Крім нього, до полтавської ложі належали великі поміщики С.Кочубей і В.Тарновський, предводитель дворянства В.Лукашевич, письменник І.Котляревський. Новиков був членом перших декабристських товариств “Союзу порятунку” та “Союзу благоденства” і використовував масонську ложу як прикриття для підготовки людей до вступу до таємного товариства. З 1818 р. масонська “Ложа об’єднаних слов’ян” існувала в Києві. Хоч ці ложі були створені в Україні, їхня діяльність не мала українського національного характеру. Чи не єдиним винятком був масон В.Лукашевич, який у 1819 р. створив “Малоросійське товариство”, що ставило за мету досягти незалежності України.

Першими таємними політичними товариствами, що планували добитися скасування кріпосного права в Росії і заміни самодержавства конституційною монархією, стали спочатку “Союз порятунку”, створений у 1816 р., а після його ліквідації – “Союз благоденства”, створений у 1818 р. У січні 1821 р. поміркована частина керівників добилася його ліквідації, але більшість членів “Союзу благоденства” з цим не погодилася, і у січні 1822 р. в Києві було створене Південне товариство. Його керівниками були П.І.Пестель, О.П.Юшневський і представник Петербурга М.М.Муравйов (Тульчинська управа), а також В.Л.Давидов, С.Г.Волконський (Кам’янська управа), С.І.Муравйов – Апостол, М.П. Бестужев-Рюмін (Васильківська управа). У Петербурзі було створено Північне товариство (М.Муравйов, М.Тургенєв, С.Трубецькой, Є.Оболенський, І.Пущин, К.Рилєєв, брати Бестужеви, П.Каховський). Північне й Південне товариства діяли спільно, мали єдину політичну мету – знищення самодержавства і кріпосного права; однаковою була і тактика – військовий переворот. Існували і програмні документи (конституційні проекти): в Південному товаристві – “Руська Правда” Пестеля і в Північному – “Конституція” М.Муравйова.

“Руська Правда” Пестеля проголошувала ліквідацію станів і перетворення всіх людей в державі на рівноправних громадян; недоторканість приватної власності; особиста свобода. Звільнені від кріпосної залежності селяни мали одержати землю без всякого викупу. Після військового перевороту і ліквідації самодержавства Росія ставала республікою. Політичні права діставали незалежно від майнового цензу всі чоловіки, що досягли 20 років. Влада поділялася на законодавчу (Народне віче), виконавчу (Державна дума) і наглядальну (Верховний собор).

За “Конституцією” М.Муравйова Росія ставала конституційною монархією, де законодавча влада належала Народному вічу, а виконавча – імператорові; виборче право обмежувалося високим майновим цензом (не менше 500 крб.), селянам при звільненні надавалася лише садиба і по дві десятини землі.

У 1823 р. в Україні у Новоград-Волинську виникла третя таємна організація “Товариство об’єднаних слов’ян”, яка у вересні 1825 р. увійшла до складу Південного товариства.

Повстання готувалося на 1826 р., але в зв’язку зі смертю 19 листопада 1825 р. Олександра І і коронацією нового царя Миколи І, 14 грудня 1825 р. на Сенатській площі почалося повстання декабристів (3 000 солдат і 30 офіцерів). Керівники повстання діяли нерішуче і неорганізовано. Микола І наказав стріляти в повсталих картеччю і на вечір повстання було придушено. На Україні повстання Південного товариства вилилося в повстання Чернігівського полку. Воно почалося 29 грудня 1825 р. в селі Трилісах. Побивши і змусивши втікати підполковника Гебеля, повсталі роти 30 грудня вирушили в напрямку Василькова, взяли його (гарнізон перейшов на бік повстанців). Надвечір 31 грудня полк увійшов у село Велика Мотовилівка і об’єднався зі своїми останніми двома ротами. Командуючий повсталим полком С.Муравйов-Апостол діяв недостатньо швидко і навально. Замість того, щоб іти на Київ чи Житомир, він оголосив 1 січня днівку з нагоди Нового року і цим дав можливість царизму опам’ятатися. Вже 3 січня під час просування на Білу Церкву повсталих перестріли війська 3-ї гусарської дивізії і під селом Устимівкою розгромили.

Царський уряд жорстоко розправився з декабристами. П’ять керівників були повішені, 121 чоловік заслані до Сибіру на каторгу й поселення. Офіцери були позбавлені всіх чинів і дворянства, а солдати відправлені на Кавказ воювати з горцями.

Селянські виступи під проводом Устима Кармалюка

Яскравою сторінкою в історії антикріпосницької боротьби в Україні були селянські рухи, пов’язані з іменем Устима Кармалюка. Центром їх стало Поділля, хоча вони перекидалися й на Волинь і Київщину.

Устим Кармалюк народився в кріпосницькій сім’ї, з юних років пройнявся жагучою ненавистю до панів. Щоб позбутися небезпечного кріпака, пан у 1812 р. віддав Кармалюка в солдати, але незабаром Кармалюк разом зі своїм свояком Данилом Хроном втекли і в рідних місцях створили селянський загін, що вів нещадну боротьбу проти поміщиків, шинкарів, купців, урядовців. Діючи партизанськими методами, повстанці розправлялися з експлуататорами, відбирали в них майно та гроші і віддавали їх бідним та знедоленим.

Чотири рази Кармалюка заарештовували і засуджували до каторжних робіт. Але щоразу він втікав, повертався на Поділля (повертаючись з каторги, він пройшов 15 тис. верст пішки) і очолював селянську боротьбу проти кріпацтва. Протягом 23 років героїчної боротьби за Кармалюком пішло проти панів близько 20 тис. чоловік.

Кармалюк загинув від кулі шляхтича Рудковського вночі на 10 жовтня 1835 р. на 48 році життя. У пам’яті народній Кармалюк залишився як народний герой, месник, борець за щастя народне.

Т.Г.Шевченко і його роль в українському національному русі

Незмірно глибокий, безперечно вирішальний і визначальний вплив на національно-культурне відродження і формування та розвиток національної самосвідомості українського народу, на весь подальший шлях України справила художня творчість і вся діяльність великого національного поета Тараса Григоровича Шевченка.

Народився Т.Шевченко 25 лютого (9 березня) 1814 р. у селі Моринцях Звенигородського повіту на Київщині (тепер Звенигородського району Черкаської області), в сім’ї селянина-кріпака. Сповненим страждань, мук і злигоднів були дитинство і юність Тараса. Матір Тарасову “ще молодую – у могилу нужда та праця положила”, а “батько, плачучи з дітьми…, не витерпів лихої долі, умер на панщині…”. Діти ж кріпака, а серед них і малий Тарас, - “розлізлися межи людьми, мов мишенята…”. 1829 року Шевченко став “козачком” у покоях пана Енгельгардта, а в 1832 р. пан віддав його у науку до кімнатного маляра Ширяєва в Петербург. І тільки тут, познайомившись із передовими людьми – І.Сошенком, К.Брюлловим, В.Григоровичем, В.Жуковським, Є.Гребінкою та ін. і, завдяки їм, Шевченко став вільною людиною. У 1838 р. друзі викупили Шевченка з кріпацтва і він почав навчатися в Академії мистецтв під керівництвом Брюллова. Тут же, в Петербурзі, в 1840 р. вийшла перша збірка поезій Шевченка під назвою “Кобзар”. У 1841 р. була опублікована поема “Гайдамаки”, присвячена великому народному повстанню 1768 р. – “Коліївщині”. У 1843 р. Шевченко приїжджав в Україну, потім, повернувшись у 1844 р. до Петербурга, закінчив в 1845 р. Академію мистецтв, діставши звання “некласного художника”. А після цього в 1845 – 1847 рр. Шевченко працював у Київській комісії для розгляду давніх актів, багато їздив по Україні, вивчав пам’ятники старовини, змальовував їх, збирав народні пісні. У 1846 р. ввійшов до Кирило-Мефодіївського товариства, за що й був жорстоко покараний царем.

Світогляд Шевченка формувався передусім на основі тодішньої кріпосницької дійсності, на грунті народного життя, народного горя, народної боротьби, народної творчості – пісень, дум, переказів і легенд.

Піднявшись до вершин світової культури, Тарас Шевченко став основоположником нової української літератури, української літературної мови, національним поетом і пророком українського народу. У своїх безсмертних творах – віршах, повістях, поемах та ін. – у високохудожній формі він відбив усі кращі риси нашого народу – його багатий духовний світ, вільнолюбність, його ліричність і мужність, його нездоланну волю до боротьби за краще майбутнє.

Шевченко, як ніхто інший, з неперевершеною художньою силою змальовував минуле й сучасне життя українського народу, відтворював справжнє історико-культурне обличчя України, пробуджуючи й розвиваючи національну свідомість, виховуючи національну гідність і волю до визволення від усякого гніту.

Таким чином, Т.Г.Шевченко, вийшовши з кріпосного селянства і піднісшись до вершин людської цивілізації, ввібрав у собі всі найпотаємніші думи, болі і прагнення народні, став великим національним поетом, пророком і добрим генієм українського народу. “Для України, - писав дослідник української літератури Сергій Єфремов, - вага Шевченкового генія переходить ті межі, які поставлено навіть великим письменникам у їхній батьківщині: він сам був для неї тим сонцем, що “за собою день веде”, - день нового народження на світ великим культурним народом; його поезія стала найкращим виразом національної самосвідомості на Україні, як його особисту долю можна вважати за символ долі всього українського народу”.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства

У 40-х рр. в Україні, і передусім в університетах Києва і Харкова, навколо передової професури групувалися прогресивно настроєні представники інтелігенції – викладачі, студенти, вчителі. У січні 1846 р. серед цієї інтелігенції у Києві і виникла українська таємна політична організація – Кирило-Мефодіївське товариство (за іменем відомих слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія). Організаторами стали учитель гімназії, а з серпня 1846 р. – професор російської історії Київського університету М.І.Костомаров (пізніше став видатним українським і російським істориком), чиновник М.І.Гулак, учитель Полтавського кадетського корпусу В.М.Білозерський. У квітні 1846 р. після знайомства М.Костомарова з Т.Шевченком до товариства вступив і сам Великий Кобзар. Всього безпосередніх учасників товариства було 12 чоловік.

Програмні положення Кирило-Мефодіївського товариства були викладені в основному документі - “Книга буття українського народу” (“Закон Божий”). Це - ліквідація кріпацтва; знищення самодержавства; утворення республіканського ладу і об’єднання слов’янських народів у демократично побудовану федерацію-союз, центром якого кирило-мефодіївці бачили Україну, яку вважали своєрідним месією слов’ян; запровадження загальної народної освіти. Для здійснення поставлених цілей кирило-мефодіївці вважали можливим діяти засобами мирної пропаганди й мирних перетворень. На радикальних позиціях стояв Т.Шевченко. Він закликав народ до повалення царизму, знищення кріпацтва.

Широкої діяльності Кирило-Мефодіївське товариство не розгорнуло, оскільки у березні 1847 р. по доносу провокатора О.Петрова воно було викрито, його члени заарештовані і після слідства (з 18 березня по 30 травня 1847 р.) покарані. Найтяжчої кари зазнав Т.Шевченко - був відправлений рядовим до Оренбургського корпусу під найсуворіший нагляд з забороною писати і малювати. Інші члени товариства після певних строків ув’язнення були відправлені на заслання. Царський уряд заборонив твори Т.Шевченка, М.Костомарова, П.Куліша.