Тема 13. Початок визвольної війни під проводом богдана хмельницького (1648 - 1649 рр.)

1. Передумови повстання. Особистість Богдана Хмельницького.

2. Жовті Води і Корсунь. Розгортання повстання.

3. Пилявці. Облога Львова і Замостя. Вступ до Києва.

4. Формування української національної держави.

5. Адміністративно-територіальний устрій.

6. Економіка. Соціальна політика гетьманського уряду.

Передумови повстання. Особистість Богдана Хмельницького.

Придушення козацького руху в Україні, подальше покріпачення селян, збільшення поборів з українського селянства, яке порівняно із шляхтою було безправним і приниженим, не могло не вилитися в майбутньому у велике збройне повстання. Тим більше, що польські магнати захоплювали і Правобережжя і Лівобережжя, утискували українську шляхту в її правах, а католицька церква фактично готувала новий наступ на православ’я. Все це, а також те, що велика маса селян вважала себе козаками і домагалася привілеїв від польського уряду; крім того, велетенська кількість зброї, що знаходилася в руках українців, прискорювало розвиток подій. Ідея перенесення козацького ладу на всю територію України лише потребувала великого політика і організатора, будівника держави, яким і став Богдан Хмельницький. Хмельницький походив з дрібної української шляхти (народився близько 1595 р.), отримав значну, як на той час, освіту, воював з турками, потрапив у полон, втік, служив військовим писарем, потім став чигиринським сотником. Зіткнення з польським шляхтичем Чаплинським, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Б. Хмельницького Суботів, до смерті забив малолітнього сина та захопив дружину, знищило налагоджене життя майбутнього гетьмана. Bci звернення Б. Хмельниць­кого до польського суду та навіть до самого короля закінчилися безрезультатно: Чаплинського так i не було покарано, а Богдан зазнав нових утисків. Незабаром він тікає на Січ, де під його керівництвом козаки в ciчні 1648 р. вигнали урядовий гарнізон i обрали Б.Хмельницького гетьманом. 3 цього моменту Запорозька Січ стала центром збирання повстанських сил, базою для розгортання визвольного руху.

Успіхи повстанців на початковому етапі боротьби значною мірою пояснюються двома вдалими організаційними кроками гетьмана: залученням на свій бік реєстрового козацтва i укладенням союзу з кримськими татарами. Розпочинаючи боротьбу проти Речі Посполитої, Б. Хмель­ницький застосував абсолютно нову її модель, у якій зовнішньополітичний чинник був одним iз центральних.

Жовті Води і Корсунь. Розгортання повстання.

Поляки добре розуміли, що прихід Хмельницького з запорожцями на Україну призведе до масового повстання, тому вирішили розбити його раніше, не допустивши на Україну. Коронний гетьман Потоцький 5 лютого 1648 року вирушив на Корсунь, зупинився під ним і послав авангард своїх військ разом із сином Стефаном назустріч Б. Хмельницькому, а з головним військом в 20 000 жовнірів вирушив на Чигирин. Тим часом війська Стефана Потоцького рухалися двома колонами (суходолом 6 000 кінноти і Дніпром на човнах 4 – 5 тис. реєстровців та німецьких найманців), що мали завдання атакувати Запорізьку Січ з суші та Дніпра. Роз’єднанням ворожих сил вдало скористався Б. Хмельницький: 8 000 козаків і 16 000 татар атакували поляків біля Жовтих Вод (29 квітня 1648 р.) і протягом двох тижнів вели облогу. В той же час реєстровці, що дійшли до Січі Дніпром і нікого там не застали, під агітацією повстанських гінців перебили старшину і перейшли на бік Б. Хмельницького. Їх прибуття під Жовті Води прискорило розгром війська Стефана Потоцького. Сам Стефан Потоцький потрапив у полон і помер від ран.

Між тим Потоцький – батько, дізнавшись про поразку сина, відступив з-під Чигирина до Корсуня. Але його провідник Самійло Зарудний вчасно попередив Б. Хмельницького, і влаштована Б. Хмельницьким та татарами пастка в урочищі Горохова Діброва спрацювала. 16 травня 1648 р. польське військо під Корсунем було фактично знищене. Повсталим дісталися великі трофеї; 8 500 полонених поляків, у тому числі гетьмани М. Потоцький і М. Калиновський, яких Б. Хмельницький віддав татарам. Значення цієї перемоги важко переоцінити. Ніколи Річ Посполита не зазнавала такої поразки в боротьбі з українським козацтвом.

Успіхи повстанців були зумовлені також повстанським рухом на Лівобережній і Правобережній Україні. І не зважаючи на звірства війська Яреми Вишневецького (6 000 чоловік), що знищував повсталих цілими селами, повстанський рух все ж був настільки сильним, що військо Я.Вишневецького не тільки не змогло допомогти полякам під Корсунем, але й почало відступати до Польщі.

В цей же час Польщу роздирали урядові чвари й ворожнеча різних партій та угрупувань, до того ж додалося безвладдя: 10 червня помер король Владислав ІV. Все це вміло використав Богдан Хмельницький, що розгорнув кипучу діяльність як всередині країни по створенню регулярної, добре озброєної і дисциплінованої армії (на осінь 1648 р. він уже мав 70 000 регулярного війська), так і на міжнародній арені (намагався зміцнити зв’язки з Кримським ханством, забезпечити лояльне ставлення Туреччини до України, зав’язати контакти з Молдовою, домагався розриву Москви з Польщею і початку російсько-польської війни).

Пилявці. Облога Львова і Замостя. Вступ до Києва

Богдан Хмельницький і поляки готували війська до нової битви. Польський уряд зібрав армію з 32 000 шляхти, 8 000 німецьких найманців і кілька десятків тисяч озброєних слуг. Очолювали військо розніжений і лінивий Домінік Заславський, 18-річний Олександр Конєцпольський і учений–латиніст Микола Остророг (“перина, дитина, латина”). Хмельницький зібрав армію в 80 000 козаків і 4 000 татар. Обидва війська зійшлися 8 вересня 1648 р. під містечком Пилявцями. Битва, що почалася 11 вересня, закінчилася 13 вересня 1648 р. повним розгромом польсько–шляхетського війська й панічною втечею тих, хто врятувався. Деякі шляхтичі за дві доби досягли Львова (300 км). Повстанцям дісталися величезні трофеї – 100 гармат, багато іншої зброї та спорядження, десятки тисяч підвід з майном. Блискуча перемога мала велетенське значення: польського війська не існувало, казна була порожня, шляхта в паніці тікала з України. Через Збараж – Зборів – Глиняни повстанські війська 26 вересня підійшли до Львова взяли 20 000 злотих контрибуції і 27 жовтня оточили фортецю Замостя. Становище Польщі було критичним і новообраний король Ян ІІ Казимір почав переговори з Б. Хмельницьким, обіцяючи поступки. Але й українська армія була в тяжкому стані. За час походу (з липня по грудень) повстанці стомилися, бракувало одягу, продовольства, спалахнула епідемія чуми, від якої помер улюбленець Б. Хмельницького Максим Кривоніс. В таких умовах Б. Хмельницький погодився на переговори, зняв облогу Замостя і 14 листопада рушив на Подніпров’я. 23 грудня 1648 р. українські війська урочисто вступили до Києва. Населення міста зустрічало Б. Хмельницького як визволителя від польсько-шляхетського гніту. Однак восени 1648 р. Б. Хмельницький, маючи можливість розгромити польську армію i захопити столицю, обмежився лише викупом зі Львова і укладенням перемир’я під Замостям.

Отже, укладення перемир'я під Замостям (листопад 1648 р.) було наслідком взаємодії комплексу чинників. Найголовніші з них - прогресуюча втрата боєздатності козацького війська, послаблення підтримки з боку татар, реальність поповнення польської армії збройними формуваннями Литви та Австрії, вихід військ повстанців на етнографічні кордони України, захист старшиною власних вузькостанових інтересів, відсутність чіткої програми подальших дій, обстоювання гетьманом та його прибічниками ідеї «козацького автономізму», нездатність козацької еліти побачити реальність перспектив створення незалежної української держави.

Формування української національної держави

В ході визвольної війни було ліквідовано польську адміністративно-політичну систему в Україні, і на території близько 200 кв. км. (від р. Случі на заході до російського кордону на сході і від басейну Прип’яті на півночі до степової смуги на півдні) почала складатися нова військово-адміністративна і політична система української держави.

Виборним гетьманом став Б.Хмельницький. Йому належала вища військова адміністративно-політична і судова влада. Панівною верствою стала козацька старшина, яка й взяла до своїх рук управління українськими землями. Адміністративний устрій в Україні склався на зразок устрою Запорізької Січі. Всі найважливіші військові й політичні справи мала розв’язувати Військова (Генеральна) рада, в якій брало участь все військо. Поступово головним органом влади ставала рада старшин (генеральна старшина, полковники, а часом і сотники), яка й вирішувала всі військові, законодавчі, адміністративні, господарські й зовнішньополітичні справи. Найближчим постійним помічником гетьмана була генеральна старшина та вища військова старшина, які разом становили гетьманський уряд. До генеральної старшини входили: обозний (керував артилерією), два осавули (організовували військову раду й були помічниками гетьмана у військових справах), два судді (відали судом), писар (очолював військову, гетьманську канцелярію – вищу центральну установу гетьманської адміністрації). З часом до генеральної старшини почали відносити військового хорунжого (охоронець бойового військового прапора – корогви), військового бунчужного (носія гетьманського бунчука) і підскарбія (керував фінансовими справами).

Адміністративно-територіальний устрій

Територія України поділялася на полки, на чолі яких стояли полковники, що або обиралися на полковій раді, або призначалися гетьманом. Полковники здійснювали усі військові й адміністративні функції на території полку. Помічниками полковника була полкова старшина: писар, суддя, обозний, осавул, хорунжий. Полки поділялися на сотні, очолювані сотниками, яких обирала сотенна рада або призначав гетьман, а інколи і полковник. При сотникові була сотенна старшина: писар, осавул, хорунжий. У містах і селах адміністративні функції виконували отамани. Над селянами часто стояли війти. Поряд з цим у містах з магдебурзьким правом діяли виборні магістрати на чолі з війтами, і в інших – ратуші. Магістратам і ратушам підлягали міщани.

Судочинство в основному зосереджувалося в руках козацької старшини. Функції козацьких судів здебільшого поширювалися не лише на козаків, а й на міщан та селян, зокрема у справах, пов’язаних із скоєнням тяжких злочинів.

Економіка. Соціальна політика гетьманського уряду

Внаслідок народних повстань і бойових дій Війська Запорізького велике і середнє феодальне землеволодіння на якийсь час було в основному ліквідовано. Земельні простори, залишені панами, захопили козаки й селяни, деяка частина перейшла у власність військового скарбу. Через це значно розширилося дрібне селянсько-козацьке землеволодіння. Козаки і селяни стали вільними дрібними землевласниками, свою продукцію вони в основному використовували для власних потреб і лише частково продавали. Козаками вважалися ті, хто служив у війську, а решта - селянами (посполитими).

Проте феодальні відносини не були ліквідовані, а тільки підірвані. Козацька старшина разом з українською шляхтою прагнула стати великими землевласниками. Хмельницький, як представник козацької старшини, сприяв збереженню й розширенню земельних володінь старшини, монастирів і шляхти, але розумів, що найбільш масовою рушійною силою в боротьбі за визволення України від Польщі є селянство, і тому якийсь час стримував зростання великого землеволодіння і покріпачення селян.

Міста України також звільнилися від польсько–шляхетської влади, і міщани тепер більш вільно займалися ремеслом, промислами, торгівлею. Продовжувала розвиватися зовнішня і внутрішня торгівля. Через війну з Польщею торговельні зв’язки з західними країнами припинилися, зате налагодилася торгівля з Росією. Україна торгувала також з Молдовою, Валахією, Угорщиною, Кримом, Туреччиною.

Для організації та утримання адміністративного апарату і війська потрібні були значні кошти. Головне джерело прибутків військового скарбу становили загальні податки, якими обкладалося населення: побір або подимне (постійний податок від хат, дворів, землі), стація (надзвичайний податок на утримання війська), оренди (податок на млини, гуральні, шинки, різні промисли). Частина коштів надходила від колишніх земельних володінь польської корони і шляхти, від різних підприємств і промислів, що були в цих володіннях, а також від торгівлі (внутрішні збори за торгівлю на торгах і ярмарках; за ввіз і вивіз товарів тощо).

У процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648 – 1657 рр.) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:

- право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

незалежність і соборність Української держави;

- генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.

Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною - від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави.