Тема 12. Козаччина в першій половині хvіі ст.

1. Самійло Кішка. Козаки в Московії. Чорноморські походи.

2. Покозачення України. Сагайдачний. Хотинська війна.

3. Невдоволення козаків. Михайло Дорошенко. Марко Жмайло. Куруківська угода.

4. Козацько-селянські повстання 1630 – 1639 рр.

Самійло Кішка. Козаки в Московії. Чорноморські походи

Поразка повстань кінця ХVІ ст. завдала відчутного удару по реєстровому, запорізькому і невизнаному урядом козацтву. Але на початку ХVІІ ст. Польща вступила в смугу майже безперервних воєн і раз у раз мусила звертатися за допомогою до козаків. Ці умови вдало використали козацькі політики і насамперед гетьман Самійло Кішка (1600 – 1602), що зумів переконати козаків взяти участь у воєнних кампаніях Польщі. В 1600 р. 4 000 козаків допомогли полякам розбити волоського господаря Могилу. Потім козаки на боці Польщі брали участь в польсько-шведській війні, де під Феліном у 1602 р. загинув Самійло Кішка. Уже навесні 1602 р. козаки розгромили турецький флот під Кілією. Але з 1604 р. козаки протягом десятиліття втручалися в справи Московії, що вступила в епоху так званої “смути”. Наслідком потрясінь, що відбувалися в Московській державі, стала поява в Польщі претендента на царський престол Лжедмитрія, що зібрав військо і рушив через Україну на Москву. До нього приєдналися 12 000 запорожців. У подальшому козаки брали активну участь у московських справах, тільки під Смоленськом в 1609 р. у складі польського війська їх було 30 000.

Одночасно козаки діяли і на півдні. В 1606 р. вони захопили 10 турецьких галер і здобули штурмом Варну. Восени 1608 р. взяли Перекоп, а наступного року, вирушивши в похід на 16 чайках, спалили Кілію, Ізмаїл, Білгород. 1613 – 1620 рр. вважаються героїчною добою козацьких морських походів. У 1614 р. запорожці на чайках перетнули Чорне море і на турецькому узбережжі Малої Азії зруйнували міста Синон і Трапезунд. У 1615 р. на 80 чайках пішли на Константинополь, висадилися між двома портами, спалили і спустошили все навколо. Турецька ескадра, що наздогнала козаків біля гирла Дунаю, була розбита. Навесні 1616 р. запорожці знову пішли в похід, розгромили турецький флот, що очікував їх у гирлі Дністра, здобули головний невільничий ринок Кафу і визволили безліч бранців. Тієї ж осені 2000 козаків знову захопили Трапезунд. Турецька ескадра Цікали-паші була розбита, інша ескадра підстерігала козаків під Очаковом, але запорожці вдарили на Босфор, а потім пішли в обхід на Азовське море і меншими ріками, перетягуючи чайки, і суходолом дісталися Запоріжжя.

Покозачення України. Сагайдачний. Хотинська війна

Успіхи козацьких походів призвели до того, що українські селяни відмовлялися коритись польському урядові, називали себе козаками і вводили на Україні козацький устрій. Це набрало такого розмаху, що гетьман Жолкевський вирушив на Україну з військом і дипломатичним (а не збройним) шляхом примусив козаків підписати угоду про демобілізацію війська. З боку козаків цю угоду підписав гетьман Сагайдачний. Петро Конашевич-Сагайдачний (1570 - 1622 рр.) був найвидатнішим козацьким ватажком до Б.Хмельницького і одним із найталановитіших українських дипломатів, полководців і державних діячів усіх часів. З 1616 р. і до кінця життя він був гетьманом, під його керівництвом козацтво перетворилося в окремий стан, а козацьке військо стало регулярною армією з суворою дисципліною. Вдало використовуючи потребу Польщі в козацькому війську, Сагайдачний обходив встановлені поляками реєстри і збільшив Військо Запорізьке до кільканадцяти тисяч, а при потребі збільшував і до 40 000. Найбільша заслуга Сагайдачного полягала в поєднанні інтересів козацтва і міщансько-духовної інтелігенції. Це виявилося у вступі всього Війська Запорізького на чолі з Сагайдачним до Київського братства і постійній опіці над цим культурним і духовним центром України. Погодившись на скорочення козацького війська, Сагайдачний розумів, що це явище тимчасове. Вже в 1618 р. королевич Владислав, що опинився під Москвою в скрутному становищі, потребував негайної допомоги, яку могли надати тільки козаки. Сагайдачний з 20-тисячним військом визволив королевича зі скрути, проте поляки забули всі свої обіцянки стосовно козаків, скоротили реєстрове військо до 3 000 і заборонили козакам виходити в Чорне море. Незадоволені цим козаки скинули Сагайдачного і обрали гетьманом Яцька Бородавку.

Але вже влітку 1620 р. почалася нова війна між Польщею і Туреччиною (Хотинська війна), і польський сейм ухвалив взяти на державну службу 10 000 козаків. Під м. Хотин у Молдавії наприкінці серпня 1620 р. зосередилися дві армії – турецька (100 000 війська і кількадесят тисяч озброєних слуг) та польська (30 000). На боці Польщі виступило і козацьке військо (40 000). За невдале керівництво Яцька Бородавку скинули з гетьманства і засудили на смерть, а гетьманом знову обрали Сагайдачного. Козаки відбили три турецькі атаки, потім при підтримці поляків самі перейшли в наступ та, захопившись здобиччю, прогавили турок, які вибили козаків зі своїх позицій. У ніч з 6 на 7 вересня козаки здійснили вдалу нічну вилазку. Тим часом татари обійшли козацько-польське військо і перерізали зв’язок з Кам’янцем. Брак продовольства в обох арміях, епідемії, неспроможність турок перемогти змусили султана до переговорів. Польща уклала вдалий мир, проте козацькі умови не були виконані (стала платня зі 100 000 злотих, окрема платня за Хотинську війну, виведення польського війська з Київського воєводства). Це, а також поранення, що отримав Сагайдачний, далися взнаки, і 10 квітня 1622 р. він помер, заповівши майно братствам Києва та Львова.

Невдоволення козаків. Михайло Дорошенко. Марко Жмайло. Куруківська угода

Наступники Сагайдачного Олифер Голуб (1622 – 1623) та Михайло Дорошенко (1623 – 1625) були тверезими політиками, проте не змогли приборкати козацьку стихію. Козаки опинилися без плати і засобів до існування і раз у раз брали участь у різних авантюрах. Активно козаки виступили і на польському сеймі 1623 р. з питання повернення прав православній церкві на Україні. Проте питання не було вирішено, і це коштувало Голубу гетьманської булави, а на його місце обрали Дорошенка. Навесні 1624 р. козаки втрутилися у династичну суперечку в Криму і уклали договір з татарами (без відома поляків). Користуючись відсутністю турецьких військ у Константинополі, 4000 козаків напали на передмістя, пограбували і спалили дощенту. Втручання козацтва в татарсько-турецькі справи, а також нове покозачення України занепокоїли поляків. Для приборкання козаків на Україну в серпні 1625 р. рушило військо Конєцпольського. Назустріч вийшли козаки під проводом нового гетьмана Марка Жмайла. Вирішальні бої відбулися біля Крилова. Татари зрадили козаків і, підкуплені поляками, забули про укладений союз з Україною. Проте козаки вирішили не здаватися і відбили декілька польських атак, при цьому мало не загинув сам Конєцпольський. У ході переговорів обидві сторони пішли на компроміс. Угода була підписана біля Курукового озера неподалік Кременчука (Куруківська угода) 26 жовтня 1625 р. За її умовами повстанці отримували амністію, козацький реєстр збільшувався до 6 000, козаки мали право обирати старшого, якого затверджував король; одночасно заборонялося робити походи на Крим та Туреччину.

Козацько-селянські повстання 1630 – 1639 рр.

Куруківська угода задовольняла інтереси лише старшини, тому більшість нереєстрових козаків відійшли на Запоріжжя (на 1629 р. їх кількість – близько 40 000 чоловік). Становище козаків погіршилося, коли замість поміркованого Дорошенка (вбитого у кримському поході) гетьманом став Григорій Чорний, що прийняв унію і проводив пропольську політику. Нереєстрові козаки обрали гетьманом Тараса Федоровича (Трясила), що в березні 1630 р. повів на Україну 10 000 запорожців. Повстанці захопили Чорного, якого засудили до страти, і почали наступ вздовж Дніпра. Завдавши поразки польсько-шляхетським військам, повсталі зупинилися в Переяславі. Назустріч 6 квітня 1630 р. рушило польське військо гетьмана Конєцпольського. Почались безперервні сутички, в яких повсталі завдали полякам значної шкоди. В одному з боїв поляки втратили до 10 тис. війська. Але на перешкоді остаточній перемозі стали незгоди між повсталими. Частина поміркованої старшини і реєстровців обрала замість Федоровича гетьманом Конашевича–Бута. Федорович разом з 10 тисячами своїх прибічників відійшов на Запоріжжя, а прибічники Бута 9 травня 1630 р. уклали з поляками Переяславську угоду, що зберігала умови попередньої Куруківської угоди (але реєстр збільшувався до 8 000 козаків). Після підписання угоди повстанський рух дещо згасає, хоча збройні виступи продовжуються. При поразках повсталі ховалися на Запоріжжі.

Щоб ізолювати Запоріжжя від України, польський уряд у березні – липні 1635 р. будує Кодацьку фортецю (її спорудив француз Боплан, автор “Опису України” і видатний картограф). Кодацька фортеця, гарнізон якої не пропускав по Дніпру човнів на Січ, ловив у степу втікачів і відправляв їх у тюрми або на земляні роботи, стала “кісткою в горлі” запорожцям. Без припливу свіжих сил Запоріжжя існувати не могло. У ніч з 11 на 12 серпня 1635 р. 3000 запорожців гетьмана Івана Сулими несподівано захопили фортецю, знищили гарнізон і почали готуватися до повстання. Але польські вивідачі підбурили реєстровиків і з їхньою допомогою заарештували Сулиму та його найближчих помічників, яких і стратили у Варшаві. Гетьманом обрали Павлюка (Павло Бут), який на початку 1637 р. повів запорожців на допомогу кримському ханові, що боровся проти Туреччини. “Чистка” козаків поляками в реєстровому війську спровокувала повстання, на чолі якого стали Павлюк, Дмитро Гуня, Карпо Скидан, Яків Острянин. Повсталі захопили артилерію реєстровців у Корсуні, частина реєстровців приєдналася до повстання. Павлюк своїми універсалами підняв на боротьбу не тільки козаків, але й селян. Наприкінці 1637 р. проти козаків вийшло польське військо Миколи Потоцького. Під Кумейками відбулася вирішальна битва (6 грудня 1637 р.), яку козаки програли. Залишки козацького війська відступили до м. Боровиці під Черкасами. Розраховуючи на прощення, реєстровці видали Павлюка, Томиленка і ще 4-х ватажків, яких стратили у Варшаві. Скидан з Гунею відійшли на Запоріжжя. Потоцький люто розправився з селянським рухом на Лівобережжі. Однак Запоріжжя залишилося нескореним.

Навесні 1638 р. почався другий етап повстання, який очолив новий гетьман Яків Острянин. Загони на чолі з Карпом Скиданом оволоділи Чигирином і прикрили Запоріжжя від поляків. Флотилія Гуні зайняла перевози в Кременчуці, Бужині та Черкасах, а Яків Острянин повів головні сили повсталих на Лівобережжя. Зайнявши декілька міст, повсталі зупинилися в Говтві і перетворили це містечко на неприступну фортецю. Бої під Говтвою почалися 25 квітня 1638 р. В цих боях повстанці перебили кілька тисяч поляків і два полки німецької піхоти. 1 травня Стефан Потоцький почав відступати. 6 травня під Лубнами відбувся запеклий бій, що не приніс перемоги жодній із сторін. Потоцький замкнувся в Лубенський фортеці, а Острянин, поповнивши запаси під Миргородом, знову повів війська на Лубни та, зазнавши поразки, відступив до с. Жовнина. Поляки почали штурм. Вважаючи бій програним, Острянин з частиною війська відійшов на Слобожанщину під захист Російської держави. Повсталі обрали гетьманом Гуню і продовжували мужньо оборонятися. Але сили були нерівні, і повсталі пішли на переговори. 29 липня 1638 р. угода була підписана, проте над повсталими почалася розправа. Лише частина козаків на чолі з Гунею та Філоненком пробилася на Запоріжжя.

Козаки вимушені були підписати 28 листопада 1638 р. “Ординацію Війська Запорізького”, що скасовувала виборність старшини й козацький суд, встановлювала реєстр у 6 000 чоловік; усі, хто не потрапив до реєстру, ставали кріпаками панів. Замість гетьмана призначався обраний з шляхти комісар. Військові осавули і полковники теж призначалися з шляхти.

Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці ХVI - на початку ХVII ст. закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; малочисельність лав повсталих; протиріччя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість програмних установок; гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо. Однак, незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу, прискорювали формування національної свідомості.

Після поразки козацько-селянських повстань в Україні запанував шляхетський терор. Здавалося, що український народ повік загнали у польське ярмо, але це було затишшям перед бурею.