5. Регулювання ринку праці та служба зайнятості.

Розглянемо види регулювання, яке здійснює держава в межах ринку праці:

• захисне, призначене для обмеження дій. які призводять до неза­хищеності різних груп населення;

• заохочувальне, спрямоване на створення умов, у яких можуть здійснюватись І розвиватись певні форми діяльності;

• обмежувальне, яке здійснюється з метою запобігання діям окре­мих осіб або груп, щоб вони не могли мати переваги перед іншими;

• директивне, яке передбачає вплив уряду на ринок праці з ураху­ванням інтересів населення;

• регулювання за допомогою економічних фінансових заходів (по­датків, субсидій), які сприяють підвищенню пропозиції на ринку праці або зростанню зайнятості.

Об’єкти державного регулювання ринку праці – це ситуації, явища та умови соціально-економічного життя, фази процесу відтворення робочої сили, де виникають або можуть виникати труднощі, проблеми, які не розв'язуються автоматично, тоді як їх розв’язання терміново потрібне для нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності.

головним суб’єктом державного регулювання, ринку праці, на наш погляд, є трудові відносини між роботодавцями і працюючими за наймом, включаючи оплату та охорону праці, найом, розвиток і звільнення працівників. Крім нього слід виокремлювати:

• соціальні відносини між роботодавцями і працюючими за наймом, включаючи соціальне забезпечення;

• зайнятість, зокрема регулювання пропозиції робочої сили та пропозиції робочих місць;

• допомога по безробіттю;

• підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників;

• розподіл та перерозподіл робочої сили.

У спрощеному вигляді механізм сучасного ринку праці можна поділити на дві частини; механізм регулювання трудових відносин між роботодавцем і найманим працівником та механізм соціального захисту найманих працівників і всього населення.

Служби зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону «Про зайнятість населення» і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її мате­ріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудову­валася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і між­народні норми, її обов'язки й права були визначені статтею 19 Закону України «Про зайнятість населення».

Головними функціями служби зайнятості є:

• аналіз ринку праці та інформування про його стан;

• трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забез­печенні підприємств робочою силою, а громадянам — в одер­жанні роботи;

• регулювання ринку праці, яке здійснюється як через трудо­ве посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а також сприяння зайнятості;

• допомога безробітним, яка містить як попередні функції, так і матеріальну підтримку на період безробіття;

• безпосередня участь у реалізації державної політики зайня­тості тощо.

В Україні функціонують такі центри зайнятості: державний, Кримський республіканський, обласні, районні та районні у міс­тах.

Рис. 7.1. Структура Державної служби зайнятості.

Досвід розвинених країн свідчить про те, що служба зайня­тості успішніше діє там, де вона належить державі, підпорядко­вана органам влади, мас штат висококваліфікованих спеціаліс­тів з питань зайнятості. Проте в умовах ринкової економіки не­минуче виникають різні приватні (недержавні) установи спри­яння зайнятості.