13. Історичні умови виникнення і розвитку держави в афінах

Серед грецьких держав-полісів, які виникли на території Балканського

півострова, найбільш могутнішими і впливовішими були Афіни і Спарта.

Афінська держава виникла у південній частині Балканського півострова,

так званій Аттіці. Аттіка — досить кам'янистий півострів, майже без

родючих земель, зате там була якісна глина, родовища срібла, свинцю,

мармуру. Природні умови сприяли розвитку виноградарства, маслинництва та

скотарства. Активно займалося населення і торгівлею, вимінюючи ремісничі

вироби на зерно. Тут поселилися племена іонійців і виникло багато

міст-полісів, які між собою вели постійні війни, що зумовлювало тривалий сів, які між собою вели постійні війни, що зумовлювало тривалий

процес об'єднання (синойнізм) та пізнє утворення державності.

Афінська держава утворюється у результаті заміни потестарної організації

державною. Цей процес завершується у VII-VI ст. до н. е. [11] 1)[11] 1)

Першим кроком до утворення держави стали реформи легендарного героя і

мудреця Тесея (VII ст. до н. е.). Тесей об'єднав чотири найбільші

племена (філи) Аттіки в один народ з центром в Афінах. Поряд з

племінними органами управління було утворено єдині народні збори,

колегію архонтів та ареопаг. Створено культ богині Афіни — опікунки

міста і народу. Кожне з чотирьох племен поділено на три фратрії (усього

— 12), а кожна фратрія на ЗО родів. Усіх 7 вільних повнолітніх громадян

чоловічої статі Тесей поділив на три розряди: благородних (евпатридів),

землеробів (геомофів) і ремісників (деміургів).

До розрядів входили громадяни незалежно від приналежності до племені.

Евпатріди — це родова знать, аристократія. Вони покликані були управляти

суспільством. Землероби і ремісники повинні були працювати відповідно до

роду занять. Отже, влада в суспільстві явно закріплялась знаттю.

14. Суспільний і державний лад Афін. Полісна модель

Місто-держава-поліс — держава яка складається з одного міста та навколишньої території. Як правило, історично міста-держави були частинами більшої цивілізації: наприклад міста-держави стародавньої Греції, стародавнього Риму, Фінікії, міста-держави майя та ацтеків доколумбійської Мезоамерики, міста-держави Середньої Азії та доби італійського Відродження.

Демократизація державного ладу не усунула притаманних афінському суспільству протиріч. Розвиток приватної власності призвів до значної майнової диференціації. Серед вільних афінських громадян виділялась невелика група осіб, що володіли значною власністю, але основну масу населення становила біднота. Число вільних значно перевищували раби. Розрізнялись раби приватних осіб і державні. Рабська праця широко застосовувалась у домашньому сільському господарстві, промисловості. Раб був річчю і мати власність не міг. Лише за державними рабами визнавалось право набувати власність і розпоряджатися нею. Раб не міг мати сім’ю. Єди-не, що закон забороняв господарю, – вбивство раба. Але, не-зважаючи на формальну заборону, вбивство раба не тягло за собою покарання.

Коли раб вчиняв злочин, що карався смертю, суд і пока-рання були в компетенції органів влади. Усі інші види пока-рання були правом господаря. Допит раба проводився тільки в процесі катування. Це вважалось справедливим та “істинно демократичним”.

Вільне населення Афін було неоднорідним. За законом Перікла (був стратегом з 444 до 429 р. до н.е.) усією сукупністю прав і привілей користувались тільки ті особи (чоловічої статі), у кого батько і мати були природними і повноправними громадянами Афін. Громадянство набувалось з 18-літнього віку. Потім протягом 2-х років юнак проходив військову службу. З 20-ти років йому дозволялось брати участь у народних зборах.

Формально всі громадяни Афін користувались рівними правами. Проте майнова нерівність вела і до політичної. Афіняни визнавали фізичну працю за винятком землеробської, негідною громадянина. Тому всі інші роботи виконували ме-теки – іноземці, вільновідпущеники та раби.

Громадянська рівноправність включала сукупність певних прав і обов’язків. Найбільш суттєвими правами громадянина були право на свободу та особисту незалежність від будь-якої іншої людини; право на земельну ділянку на полісній території та економічну допомогу від держави у випадку матеріальних труднощів, право на носіння зброї і служби в ополченні, право на участь у справах держави (у народних зборах, раді, виборних органах); право на шанування і захист вітчизняних богів; право на захист і заступництво афінських законів.

Обов’язки афінських громадян полягали в тому, що ко-жен повинен був берегти своє майно і працювати на земель-ній ділянці, приходити на допомогу полісу всіма своїми засо-бами за надзвичайних обставин, захищати рідний поліс від ворогів зі зброєю в руках, підкорятися законам і виборним органам влади, брати активну участь у суспільному житті, поважати батьківських богів. Сукупність громадянських прав складала честь громадянина. За злочин громадяни могли об-межуватись судом у правах.

Значну частину населення складали метеки. Це були ви-хідці з інших общин, які проживали в Афінах. Вони були особисто вільними, але політичними правами не користувались (брати участь у народних зборах, займати державні посади) і були обмежені в економічних (їм заборонялось во-лодіти землею на території Аттики, мати власні будинки, крім того, вони сплачували особливий податок). Але в армії метеки служили, сплачували податки. Метек, що ухилявся від сплати податків, продавався в рабство. Шлюби між метеками і громадянами Афін заборонялись. Кожен метек повинен був вибрати собі простата – афінського громадянина, який пред-ставляв метека в суді та інших державних органах.

Становище відпущених на волю рабів було близьким до становища іноземців.

Незважаючи на всі обмеження, метек і вільновідпущеник були згідно з законом особами. Раб же був тільки річчю.

Жінки в Афінах не мали ні політичних, ні громадянсь-ких прав.