- •Юридична практична діяльність і правова практика
- •6. Функціональне призначення теорії держави і права
- •9. Методологія юридичних наук
- •Методологія тдп [ред.] Філософські методи
- •[Ред.] Загальнонаукові методи
- •[Ред.] Спеціально-наукові методи
- •[Ред.] Індивідуально-наукові методи
- •12. Стан та проблеми розвитку громадянського суспільства в Україні
- •19. Формаційний підхід до типології держав
- •20. Цивілізаційний підхід до типології держав
- •Типологія політичної влади [ред.] Характер примусу
- •[Ред.] Легітимність
- •[Править] Правопонимание философско-правовых школ
- •[Править] Естественно-правовая школа
- •[Править] Либертарно-юридическая школа
- •30. Характеристика об'єктивного та суб'єктивного права.
- •Ознаки законності
- •Аспекти законності
- •Принципи законності
- •Право, законність, правопорядок
20. Цивілізаційний підхід до типології держав
Нині поряд з формаційним підходом до вирішення питання про типологію держав широко застосовується й інший підхід, що одержав у суспільних науках назву цивілізаційного підходу. Цивілізація (від лат. civilis — громадянський, суспільний, державний) — поняття дуже широке і неоднозначне. Це і синонім культури, і рівень розвитку матеріальної і духовної культури. А оскільки культура, як відомо, має кілька сотень визначень, то в результаті з’являється можливість говорити про найрізноманітніші варіанти цивіліза-ційної типології. Поняття “цивілізація” затвердилося в європейській науці в епоху Просвітництва і з тих пір набуло такої ж багатозначності, як і поняття “культура”. В загальному розумінні поняття “цивілізація” можна визначити як певну соціокультурну систему високорозвиненого суспільства, що підтримує його єдність за допомогою духовно-моральних і культурних факторів суспільного розвитку. Цивілізаційний підхід до типології держави бере за основу класифікації держав не матеріально-економічний критерій, а духовно-культурні й моральні фактори. Замість “суспільно-економічної формації” як критерію типології держави і права й інших критеріїв здійснюється спроба використання як такого критерію “цивілізації”. З урахуванням цієї багатозначності й розробляється сьогодні цивілізаційний підхід ученими Заходу і Сходу. У своїх дослідженнях вони спираються на праці таких відомих представників філософської, політологічної та соціологічної думки, як О. Шпенглер, А. Тойнбі, М. Вебер, П. Сорокін та ін. У сучасних соціальних науках термін “цивілізація” вживається в різних випадках і досі не має строго визначеного, фіксованого значення. Він асоціюється і з “гарними манерами”, і з певними стадіями розвитку суспільства. Таким чином, неоднозначність терміна і поняття “цивілізація”, внутрішня суперечливість і багатоплановість разом з аморфністю його змісту і невизначеністю роблять дуже проблематичним його використання як єдиного і основного критерію типології держав і правових систем. Розглянемо основні погляди на цивілізацію. Цивілізація, на думку американського політолога С. Хантингтона, являє собою “певну культурну сутність”. Села, регіони, етнічні групи, народи, релігійні громади, зауважує автор, усі вони мають особливу культуру, що відображає різні рівні культурної неоднорідності. Виходячи з цього, цивілізацію можна визначити як культурну спільність найвищого рангу, як найширший рівень культурної ідентичності людей.Цивілізацію необхідно визначити, виходячи із загальних рис індивідуального порядку, таких, як мова, історія, релігія, звичаї, соціальні інститути тощо. Цивілізація, робить висновок С. Хантингтон, це найширший рівень спільності, з яким кожна людина себе співвідносить. Аналогічну позицію щодо визначення цивілізації займав відомий англійський учений, історик А. Тойнбі. На його думку, цивілізація є не що інше, як певний тип людських співтовариств, що викликає “певні асоціації в галузі релігії, архітектури, живопису, звичаїв, словом, в царині культури”. Уся світова історія, на його думку, нараховує 26 цивілізацій: єгипетську, китайську, західну, православну, арабську, мексиканську, іранську, сирійську та ін. Існують різні підстави для типології цивілізацій і їхньої державності: хронологічні, генетичні, просторові, релігійні, за рівнем організації та ін. Історичний прогрес привів до складання понад двох десятків цивілізацій, які відрізняються не тільки системами цінностей, що затвердилися в них, культурою, але і характерним для них типом держав. Зокрема, ґрунтуючись на різних підходах до поняття “цивілізація”, можна виділити наступні види цивілізацій і відповідних їм типів держави: – східні, західні та змішані; – давні, середньовічні та сучасні; – аграрні, промислові та науково-технічні; – доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні; – локальні, особливі та сучасні. У своєму розвитку цивілізації проходять кілька етапів. Перший — локальні цивілізації, найдавніші, являли собою вогнища культури, що відрізняло їх від інших, “нецивілізованих” спільностей (давньоєгипетська, шумерська та ін.). Другий — особливі цивілізації (індійська, китайська, західноєвропейська, східноєвропейська, ісламська й ін.) з відповідними типами держав. Вони склались історично і характеризуються певною своєрідністю. Третій етап — сучасна цивілізація, в якій відбуваються процеси глобалізації, об’єднання різних суспільств з метою вирішення загальносвітових проблем людства. Розглядаючи цивілізаційний варіант типології, слід зазначити його основні недоліки. По-перше, тут не виділяється те головне, що характеризує державу, — приналежність публічної влади. По-друге, це недостатня розробленість такої типології. По-третє, ігнорування важливих положень історичного матеріалізму про провідну роль економічного базису відносно надбудови, про обумовленість типу держави характером економічних відносин та способом виробництва. Інакше кажучи, цивілізаційний підхід теж небездоганний, нездатний замінити собою формаційний підхід. У сучасній науці більш прийнятною вважається типологія, заснована на органічному поєднанні формаційного і цивілізаційного підходів разом з їх збагаченням елементами типології, заснованої на виділенні державно-правових режимів. Кожна окрема держава зазнає впливу як матеріально-виробничого, так і культурно-духовного, цивілізаційного чинників. Саме з цим пов’язані альтернативність і багатоваріантність їх розвитку. Це дозволяє зробити висновок про необхідність використання обох підходів: формаційного і цивілізаційного. Цивілізаційний підхід не слід протиставляти формаційному. В сучасній науці більшість вчених віддає перевагу формаційному підходу як базовому, основному. При цьому цивілізаційний підхід не протиставляється йому, а служить його доповненням, творчо його розвиває.
21. Багатоманітність підходів у визначені держави. Поняття держави та її основні ознаки |
Протягом багатьох століть ідея держави цікавила мільйони людей. Вони хотіли зрозуміти, що таке держава, як і для чого вона створена. І сьогодні тривають широкі дискусії з питань виникнення і сутності держави, визначення межі її втручання у приватне й суспільне життя та багато інших аспектів, пов'язаних з цим суспільним інститутом. Особливий інтерес викликали і викликають основні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави у вчених-юристів. Під терміном (словом) "держава" розуміють: по-перше, визначений спосіб організації суспільства, основний елемент політичної системи, порядок створення публічної влади, яка поширюється на все суспільство, виступає від його імені і діє на основі організованого та легітимного примусу; по-друге - це сукупність офіційних органів влади (парламент, уряд, суди) з характерною для них структурою, що діють у масштабах усієї країни; по-третє, держава може бути представлена як юридична особа, як своєрідна корпорація, що відрізняється від інших корпорацій лише більшими масштабами; по-четверте, як суб'єкт міжнародного публічного права - це специфічна юридична особа зі своїми властивими інтересами, носій суверенітету і юридична персоніфікація певного народу (держава-нація) у міжнародних стосунках; по-п'яте, держава визначається як "живий біологічний механізм". За цим підходом суспільство ототожнюється з організмом, а держава є основним органом, що забезпечує життєздатність громадян. >Термін "держава" походить, очевидно, від слова "держати" і позначає суспільний інститут, що є найвищим носієм влади. Російською мовою "держава" позначається словом "государство" від слова "государь - цар, князь, суддя, особа, наділена найвищою публічною владою. Необхідно відзначити, що цілком обгрунтоване й узагальнене поняття держави виникло у XVI ст. Італійський політичний мислитель Н, Макіавеллі ввів у науковий обіг термін "stato", як організація публічної політичної влади. Італійським словом "stato", як і латинським "status" також називають стан, становище. Мислитель уперше почав розглядати державу "людськими очима" і "виводив її природні закони із розуму і досвіду", а не з теології. До нього використовували такі поняття як: "поліс", "civitas", під яким розуміли місто-державу; республіку; князівство; герцогство; королівство; царство, імперію. Зупинимося на з'ясуванні змісту двох термінів -"поняття" і "сутність". У правовій науці для цілісної понятійної характеристики державно-правового явища, для встановлення його сутності використовують "сутнісну", істотну, найважливішу ознаку. Згадана ознака, як і інші, входить у загальне поняття, що характеризує основні риси досліджуваного об'єкта. Отже, характеристика сутності держави — це визначення її загального поняття. Разом з тим, розкриваючи сутність згаданого інституту, потрібно віднайти основне, те найбільш важливе і значиме, що вказує на саму його природу. Завдяки цим ознакам об'єкт стає самим собою. При зміні сутності він перетворюється в інше явище. (Див. праці В. Протасова) Професор О.Ф. Скакун стверджує: щоб висвітлити поняття держави, необхідно розкрити її сутність. На її думку, сутність держави — це внутрішній зміст діяльності згаданого інституту, який виражає єдність загально-соціальних і групових (класових) інтересів людей. Сьогодні у політико-правовій літературі можна віднайти різноманіття понять держави. Неоднозначність розуміння держави, поняття, ідеї роз витку, роль і призначення її, обумовлена, в першу чергу, складністю цього явища, рівнем розвитку суспільства, відмінним світосприйняттям, свідомістю загалу. Поняття держави Що таке держава? Звернемося до великої історичної спадщини - державно-правових вчень наших пращурів. Австрійський вчений Людвіг Гумплович (1838-1909) з приводу визначення сутності держави писав: "Скільки існувало державознавців і філософів, стільки існувало й визначень держави". Це породжувало помітний суб'єктивізм. Автори таких визначень у своїх працях часто висвітлювали не те, що становить собою держава, а те, на думку мислителів, якою повинна бути держава. Однак це не повинно накладати табу, якусь заборону, під приводом боротьби із суб'єктивізмом, на творчий пошук визначення сутності й поняття держави, на вироблення різнобічних уявлень про неї, на формулювання багатоваріантних дефініцій. І якщо ці дослідження відповідають принципу науковості, об'єктивності, то вони не тільки виправдані, а й і природно необхідні. Такі пошуки надають широкі можливості для глибшого, всебічного пізнання держави (Див. праці М. Марченко). Один із мислителів стародавньої Греції Аристотель (384-322 pp. до н. е.) робив спробу визначити категорію "держава". Держава - це союз людей, що живуть на одній території, це є спілкуванням людей заради якомога кращого існування. Великий французький мислитель XVI ст. Жан Боден (1530-1596) розглядав державу як "правове управління сім'ями". Відомий англійський філософ XVI ст. Томас Гоббс (1588-1679) стверджував, що для панування спокою необхідно примирити людські пристрасті, які ніколи не вгамовуються. Ось це і повинна виконати держава. У його розумінні "держава" - це єдина особа, волю якої у результаті договору багатьох людей вважають волею всіх. По-різному трактували поняття держави у пізніший час. У німецькій літературі державу визначали: як організацію спільного народного життя на визначеній території і під однією вищою владою (Р. Моль); як союз вільних людей на визначеній території під керівництвом спільної верховної влади, що існує для користування правовим станом (Н. Аренін), як природно започатковану організацію владарювання, що призначена для охорони встановленого правопорядку (Гумплович) (Див. праці М. Марченко). Звернемося до традиційних визначень держави, які ми з вами вивчали. Держава - є особливою організацією політичної влади, що існує в соціально-неоднорідному суспільстві і забезпечує його єдність, цілісність і безпеку та здійснює управління загальносуспільними справами на основі права з допомогою спеціального механізму. Держава - це особлива політико-територіальна організація, що володіє суверенітетом, спеціальним апаратом управління і примусу й здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкової сили для всього населення країни, яка створюється для керівництва суспільством і виконання загальносуспільних справ. Держава - це суверенна, політико-територіальна організація суспільства, що наділена владою, яку здійснює державний апарат на основі юридичних норм та забезпечує захист і узгодження суспільних, групових та індивідуальних інтересів при необхідності, опорі, застосовуючи примус (проф. О. Скакун). Держава - це територіальна, суверенна організація політичної влади в неоднорідному суспільстві, що з допомогою законів робить свої веління обов'язковими, забезпечує їх організованим примусом і володіє монополією на збір податків (О. Черданцев). Складність держави як соціального явища обумовила і багатоманітність визначень її поняття. У навчальній юридичній літературі останніх років "державу" визначають як форму організації політичної влади в суспільстві, яка володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі права з допомогою спеціального механізму. Чи по іншому: "держава - це публічно-правова і суверенна організація влади, що забезпечує загальні інтереси всього населення і виступає гарантом прав і свобод особи, громадян". Тобто термін "держава" може бути використаний у двоякому розумінні: як особлива організація, апарат публічної влади і як державно-організаційна спільність, що розташована на певній території (до другого можна застосувати іншу назву - "країна" (див. праці В. Протасова). Визначити загальне поняття держави, яке б висвітлювало абсолютно всі без винятків ознаки і властивості, характерні для кожного з періодів її буття (минулого, сьогодення, майбутнього), неможливо. Разом з тим, кожна держава володіє набором таких універсальних ознак, рис, які проявляються на всіх етапах цього розвитку і відрізняють її від інших організацій суспільства. Ознаки держави Отже, розглянемо основні ознаки держави. Врахувавши підходи, погляди щодо аналізу, характеристики ознак держави різними науковцями (проф. О.Ф. Скакун; В.М. Протасов; B.I. Четверній; B.C. Нерсесянц) сформулюємо їх. Це єдина політична організація, яка: 1) охоплює все населення країни у просторових кордонах. Територія - матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує державу. Вона тільки створює простір, у межах котрого держава поширює владу на населення, яке проживає у ній. Територія породжує громадянство - юридичний зв'язок особи з державою, що виражається у встановленні спільних прав і обов'язків, основним її призначенням є здійснення владних, управлінських функцій у суспільстві; 2) отже, невід'ємною ознакою держави є населення, яке пов'язане з нею громадянством чи підданством; 3) вона має організацію особливої публічної влади: держава - це така публічна влада, яка не зливається з 36 суспільством, а стоїть над ним; це система спеціальних професійних органів як єдине ціле, що виконують функції, пов'язані з управлінням суспільними справами; держава формально зовні представляє все суспільство; 4) це організація влади, яка має у своєму підпорядкуванні апарат примусу (армія, поліція, виправні установи), побудований на правовій основі; 5) це організація суверенної влади. Суверенітет є політико-юридичним виразом автономії держави (неподільність, недоторканість, незалежність та єдність влади і території). Він, як ознака держави, має внутрішній і зовнішній прояв. Зовнішній - проявляється у незалежності й рівноправності держави як суб'єкта міжнародних відносин, полягає в охороні влади і території держави від будь-яких впливів інших держав чи сил. Внутрішній - виражає верховенство і повноту державної влади щодо інших організацій політичної системи, її монопольного права на законотворчість, управління і юрисдикцію. Він полягає в захищеності державно-правового організму від внутрішніх насильницьких дій. Єдність державної влади означає, що єдиним джерелом влади у державі є народ, і лише народ може визначати питання про організаційні форми і межі її здійснення; 6) це організація влади, фінансову основу діяльності якої становлять податки; 7) невід'ємною ознакою держави є наявність загальнообов'язкових правил поведінки (правових норм), які розробляє, приймає і охороняє держава. Вони визначають сферу відносин, що їх охороняє держава, роблять державні рішення обов'язковими на рівні суспільства та встановлюють можливі міри покарання за порушення встановлених норм. Без права, законодавства держава не в змозі ефективно управляти суспільством, забезпечувати виконання своїх рішень. Характеризуючи цей соціально-політичний інститут, можна виділити й інші ознаки - атрибути держави, грошова система. Для детальнішого висвітлення держави необхідно зупинитися на її сутності, тобто на внутрішньому змісті її діяльності. |
22. ?
23-25 ?. Державна влада - це спосіб керівництва (керування) суспільством для якого характерна опора на спеціальний апарат примуса (авторитет чинності).
Державна влада:
-є владою публічної ( офіційно управляє справами всього суспільства в цілому) і політичної, тобто вона регулює відносини між більшими й малими соціальними групами й, будучи відносно відособлена від суспільства (соціально неоднорідного в особі класів, етносів, націй, національних меншостей і т.п.), керує їм в інтересах тої його частини, більш або меншої, котра опанувала цією владою (служить інструментом реалізації волі політичних чинностей, вартих у влади);
-є суверенною владою, тобто в сфері державних справ має верховенство, самостійністю й незалежністю стосовно якої-небудь іншої влади як усередині держави ,так і за його межами;
-здійснюється на постійній основі спеціальним апаратом влади (державним апаратом);
-має монопольне право застосовувати примус на території своєї дії (території держави);
-має монопольне право оподатковування певних осіб, що перебувають на території держави ( для формування бюджету - скарбниці держави );
-поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), щоперебувають на території держави (виключення: наприклад, іноземні дипломати);
-видає нормативно-правові акти.
Державну владу й державу не можна ототожнювати, це не те саме ( у літературі термін «публічна влада» іноді використається як синонім «держави»).Державна влада - це спосіб керівництва (керування) суспільством, а держава - спосіб (форма) організації суспільства. Державна влада -це атрибутивна ознака держави, його необхідний елемент як системного утворення, оскільки фундаментальні ознаки державно організованого суспільства (держави) : державна влада (управлінська основа держави),державний народ (соціальна основа держави),державна територія (матеріальна основа держави).Держава - це організація суспільства як єдиного цілого, керованого спеціальним апаратом влади, що поширюється на все населення країни і її територію.
Суспільна влада — управління справами первинної спільності (роду, фратрії, племені), що здійснювалося всіма дорослими членами на загальних зборах, радах старійшин. Повсякденне керівництво покладалося на старійшин, військових вождів, ведучих на полюванні.
Соціальна влада при первіснообщинному ладі існувала у формі потестарної влади (лат. роtestus — влада, могутність) і не знала майнових, кастових, станових, класових відмінностей і державно-політичних форм.
Джерело і носій суспільної влади за первіснообщинного ладу — вся община, а спосіб реалізації — первісне самоврядування.
Суспільна влада - управління справами первинної спільності (роду, фратрії, племені), що здійснювалося всіма дорослими членами на загальних зборах, радах старійшин. Повсякденне керівництво покладалося на старійшин, військових вождів, ведучих на полюванні.
Політична влада — здатність однієї людини або групи осіб контролювати поведінку громадян і суспільства, виходячи із загальнонаціональних чи загальнодержавних завдань.
Політична влада — це вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупуваннями за допомогою правових і політичних норм.
Політична влада здійснюється на трьох рівнях:[1]
державою;
політичними партіями та громадськими обєднаннями;
органами місцевого самоврядування.