Методические указания / складальна одиниця

−установлювальні, за допомогою яких виріб встановлюють на місце монтажу (розмір 14);

−приєднувальні, за допомогою яких виріб приєднують до іншого (розмір М12);

−експлуатаційні (розмір під ключ - 17).

Необхідні довідкові відомості

Якщо для виготовлення деталей (не складної конфігурації), що входять

ускладальне креслення, потребується довідковий матеріал (у випадку відсутності самостійних креслень на них), то відповідні розміри приводяться

успецифікації, а на їх зображеннях дають тільки розміри (не більше, ніж чотири) і шорсткість додатково оброблених поверхонь цих деталей.

Коли деталі складної форми з’єднують з деталлю меншої складності за допомогою пресування, паяння, зварювання тощо, то допускають на складальному кресленні розмістити усі розміри (та інші дані), необхідні для виготовлення та контролю основної деталі.

Правила нанесення позицій

Номери позицій деталей складальної одиниці слід показувати на полицях ліній-виносок поза контуром зображення на відстані від нього не менш, ніж 30 мм. Виноски та полиці повинні бути накреслені суцільною тонкою лінією. Номери позицій розміщують на полицях.

Номери позицій необхідно виносити з того зображення, на якому дана деталь цілком видима. Полиці для номерів позицій повинні розташовуватись горизонтально. Їх слід групувати у стовпчик або у строчку на одному рівні.

Лінії-виноски не повинні перетинатись між собою, а також не повинні бути паралельними напрямку ліній штрихування. Крім того, лінії-виноски повинні виходити за контур зображення вказаної деталі і закінчуватись стовщеною точкою. Допускають робити загальну лінію-виноску з вертикальним розміщенням номерів позицій для таких груп деталей: кріпильних, з розбірливо видимим взаємозв’язком. Висота шрифту для номерів позицій повинна бути на один чи два номери більші, ніж висота розмірних чисел.

СКЛАДАННЯ СПЕЦИФІКАЦІЇ

Специфікація – основний документ для складальної одиниці. Приклад її заповнення показаний на рис. 5. Специфікація повинна визначати структуру (склад) виробу, а також конструкторську документацію до нього згідно ГОСТ

2.106–96.

Перший лист – заголовний – повинен мати основний напис форми 2, наступні листи – форми 2а.

Специфікація у загальному випадку складається з розділів у такій послідовності: документація, комплекси, складальні одиниці, деталі, стандартні вироби, інші вироби, матеріали, комплекти.

Урозділі “Документація” вказують найменування документа, наприклад: “Складальне креслення”, “Габаритне креслення”, “Пояснювальна записка”, “Технічні умови” і т. д.

Урозділах “Складальні одиниці” та “ Деталі” дають найменування виробів, які безпосередньо входять у специфікований виріб відповідно з основним написом на конструкторських документах цих виробів.

Урозділах “Стандартні вироби” слід записувати вироби за їх стандартами та стандартами підприємств, по групах виробів: кріпильні вироби, підшипники і т. д. У кожній групі виробу запис повинен бути розташований у алфавітному порядку.

Урозділі “Інші вироби” приводять найменування і умовні позначення виробів відповідно з документами на їх поставку з вказуванням позначень цих документів. Вироби записують за однорідними групами, у границях кожної групи – у алфавітному порядку, а у границях кожного найменування –

упорядку зростання основних параметрів або розмірів виробу.

Урозділі “Матеріали” вказують позначення матеріалів, які встановлені стандартом.

Уграфі “Поз.” (позиція) записують порядкові номери складових частин, безпосередньо введених у специфікований виріб.

Уграфі “Кільк.” (кількість) вказують кількість деталей на один специфікований виріб.

Уграфі “Примітка” записують додаткову інформацію для складових частин виробу. Наприклад, для деталей, на які не дають креслень, вказують їх масу.

Уграфі “Формат” записують позначення формату конструкторського документа. Для деталей, на які не має креслень, проставляють шифр “БК” (без креслення).

Уграфі “Зона” вказують при необхідності позначення зон креслення, в яких знаходиться складова частина виробу.

Уграфі “Позначення” дають позначення документів, складальних одиниць, деталей.

Найменування розділів записують у вигляді заголовку у графі “Найменування” (перша буква – велика, інші – малі) і підкреслюють. Нижче заголовка пропускають одну строчку, вище – не менш однієї.

Текст специфікації може бути записаний від руки креслярським шрифтом, надрукований на машинці чи комп’ютері або типографським способом (ГОСТ 2.106–96).

Вказівки до оформлення технічних вимог і технічних характеристик.

Технічні вимоги і технічну характеристику слід розміщувати на вільному полі креслення над основним написом. У тому випадку, коли не вистачає місця, їх можна продовжувати зліва від основної частини. Текст слід записувати зверху вниз.

Технічні вимоги повинні включати:

а) вимоги, які визначають якість і точність виготовлення; б) вимоги до точності монтажу виробу (допущені, радіальні, кутові та

осьові зміщення валів і т. д.); в) правила транспортування та зберігання; г) вимоги до експлуатації.

Технічні вимоги записують у такому порядку:

1.Вимоги до матеріалу, заготовки, термічної обробки та властивостям матеріалу зробленої деталі (наприклад, твердості), позначення матеріалів – замінників.

2.Розміри (формівні та штамповані уклони, радіуси та ін.), їх граничні відхилення, форми та розміщення поверхонь, дисбаланс;

3.Вимоги до якості поверхонь (відробки, покриттю).

4.Зазори розміщення окремих елементів конструкції.

5.Вимоги до настройки та регулюванню виробу.

6.Інші вимоги до якості виробу, наприклад, безшумність, вібростійкість.

7.Умови і методи випробувань.

8.Вказівки про маркірування і таврування.

9.Правила транспортування і зберігання.

10.Особливі умови експлуатації.

11.Посилання на інші документи, які включають технічні вимоги, що відносяться до даного виробу, але не приведені на кресленні.

Технічні характеристики розміщують окремо від технічних вимог під

заголовком “Технічні характеристики”. Над технічними вимогами розташовують заголовок “Технічні вимоги”.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.ЕСКД. Общие правила выполнения чертежей. – М.: Изд – во стандартов, 1984. – 170 с.

2.ЕСКД. Основные положения. ГОСТ 2. 108 – 68, 2. 106 – 96, - М.: Изд – во стандартов, 1984. – 351 с.

3.Хаскін А.М. Креслення. – Київ: Вища шк.., 1980. – 440 с.

4.Попова Г. Н., Алексеев С. Ю. Машиностроительное черчение: Справочник.

– Л.: Машиностроение, 1986. – 447 с.

5.Інженерна графіка: підручник для студентів вищих закладів освіти I – II рівнів акредитації / В.Є. Михайленко, В.В. Ванін, С.М. Ковальов; за ред. В.Є. Михайленка. – Львів: “Новий Світ – 2000”, 2002. – 284 с.

Навчальне видання

Методичні вказівки до самостійної роботи з інженерної графіки. (тема “ Виконання креслення складальної одиниці ”)

Укладачі: Врублевський Олександр Миколайович Губарева Галина Григорівна Архіпов Олександр Володимирович

Кафедра інженерної та комп’ютерної графіки

Відповідальний за випуск В.М. Сердюк

Видавництво ХНАДУ, 61002, Харків, вул. Петровського, 25.

Свідоцтво державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України о внесенні суб’єкту видавничої діяльності у державний реєстр видавців, виготовлювачів та розповсюджувачів видавничої продукції, серія ДК № 897 від 17.04.2002 р.