195. Історія розвитку адвокатури.

„Судові статути” судової реформи в Росії 1864 р. запровадили адвокатуру як самостійний правовий інститут, закріпили право обвинувачувального на захист (приватні чи присяжні адвокати, якими могли бути особи, що мали вищу юридичну освіту й стаж судової практики). З 1912 р. не могли стати адвокатами євреї. 1917 р. Жовтнева революція ліквідувала буржуазний інститут адвокатури, з’явилися нові підходи. Створені колегії правозаступн. у народних судах (з обраних громадян) та при революційних трибуналах. Крім захисту у судах адвокати надавали юридичну допомогу населенню. З 1920 р. крім адвокатів представниками сторін могли стати родичі обвинувачуваних, працівники держ. установ. Створення прокуратури внесло зміни в організацію судового захисту, 1922 р ухвалено Положення про адвокатуру Української РСР, при губернських судах створювалися колегії захисників. У 1939 р. РНК СРСР затверджене нове положення про адвокатуру, колегії адвокатів створені в республіках, краях, областях, їх члени мали вищу юр.освіту та певний стаж роботи. Ними керував Національний комісаріат юстиції СРСР. Скасовані колективні захисники, вся практична робота здійснювалась через юр.консультації. Захисники мали бути членами колегії адвокатів. Положенням про адвокатуру 1962 р. істотних змін не внесено, а від 1980 р. надало колегіям адвокатів повноваження щодо їх самоврядування та визначило загальне керівництво ними з боку Мінюсту УРСР..

З 1989 розширено участь адвоката у кримінальному процесі – з моменту затримання, арешту чи обвинувачення. З 1991 р. закон „Про підприємництво” допускає юр.практику за ліцензією Мінюсту, потім визначено принцип розрахунку за послуги адвокатів. У 1992 р. ухвалено з-н „Про адвокатуру”.

196. Основні напрямки адвокатської діяльності.

Адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства.

197. Права та обов’язки адвоката.

При здійсненні професійної діяльності адвокат має право:представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах,установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цив., господ., крим. справах і справах про адмін правопорушення; бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг. При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчій, особа, що провадила дізнання, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, у випадках, коли він є родичем особи, яка провадить дізнання.