Висновки

Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають книжними.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань. Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.

14

Розмовний стиль мовлення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Розмо́вний стиль мо́влення — це стиль, який використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, у родині, на виробництві.

Основне призначення розмовного стилю — бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків.

У розмовному стилі відсутній попередній відбір мовного матеріалу. Вживаються разом із нейтральною лексикою стилістично знижені мовні засоби: фразеологізми, діалектизми, жаргонізми тощо. Часто вживаються в розмовній мові вигуки, частки, вставні слова, неповні речення, повтори, неузгоджені словосполучення тощо.

У розмовній мові велику роль грають нелінгвістичні засоби спілкування: міміка, жестикуляція, ситуація.

Використання

Сфера використання розмовного стилю — усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві.

Основне призначення — бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.

Слід розрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше — нерегламентоване, його мета і зміст значним чином визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге — зумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування попередньо не планують, не визначають його мету і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть зачіпати різні, здебільше не пов'язані теми, отже, їхнє спілкування має довільний інформативний характер.

Ділова ж розмова не виходить за межі визначеної теми, є конструктивною і підпорядкована розв'язанню конкретних завдань, досяганню заздалегідь визначеної мети.

[Ред.] Особливості розмовного стилю

Основні ознаки:

• безпосередня участь у спілкуванні,

• усна форма спілкування,

• неофіційність стосунків (неформальна),

• невимушеність спілкування,

• непідготовленість до спілкування (неформальна),

• уживання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, паузи, інтонації),

• уживання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка),

• емоційні реакції,

• потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, закцентувати головне.

Основні мовні засоби:

• емоційно-експресивне забарвлення (метафори, порівняння, синоніми тощо.),

• суфікси суб'єктивного оцінювання (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості),

• прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові),

• часте вживання різноманітних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-),

• специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо,

• заміна термінів розмовними словами (електропотяг — електричка, бетонна дорога — бетонка, залікова книжка — заліковка).

Розмовний стиль має два підстилі:

• розмовно-побутовий,

• розмовно-офіційний.

Типові форми мовлення — усні діалоги та полілоги.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією — їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.

19

Неверба́льне спілкува́ння — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

До таких засобів належить система знаків, які відрізняються від мовних способами та формою їх виявлення. У процесі взаємодії вербальні й невербальні засоби можуть підсилювати або послаблювати дію один на одного. Мова невербального спілкування є мовою не лише жестів, а й почуттів. Люди використовують для комунікативного зв'язку цілу низку невербальних засобів: погляди, міміку, пози, жести тощо.

Спілкуючись, люди неоднаково реагують на невербальні сигнали: одні чутливі до них, інші — або не обізнані з цією сферою комунікації, або не мають досвіду фіксації та розшифрування знаків невербальної комунікації. Невербальне, як і мовне передбачає зворотній зв'язок. Позитивний невербальний зворотний зв'язок сприятливо впливає на взаємини між співрозмовниками, а негативний супроводжує або породжує деструктивні взаємини. Партнер, який роздратовано відповідає на запитання співрозмовника, подає негативні сигнали.

При безпосередньому спілкуванні важливим засобом є також мова міміки та жестів, яка не тільки доповнює та збагачує, індивідуалізує звичайну мову, але інколи, наприклад, при спілкуванні глухонімих людей, й замінює її. Відомо, що одне й те саме слово, наприклад привітання, може бути вимовлене з безліччю найрізноманітніших відтінків, які передаються з допомогою міміки, жестів, інтонацій і відображають найтонші переливи людських настроїв і почуттів.

21

У дисертації проведене теоретичне узагальнення і знайшла нове вирішення наукова проблема, присвячена зв’язкам з громадськістю у формуванні іміджу органів державного управління. Основні висновки і рекомендації дисертації можна викласти у наступних положеннях: 1. Зв’язки з громадськістю органів державного управління на зразок паблік рилейшнз це - усталена комунікаційно-психологічна взаємодія організаційних структур управління з населенням з метою формування позитивного іміджу органів влади та створення сприятливого інформаційного середовища для суб’єктів взаємодії. 2. З огляду на функціонально-структурний аспект дослідження місця зв’язків з громадськістю у системі державного управління можна виділити чотири їх основні функції: “паблісіті” (формування позитивного іміджу); інформування громадськості; маніпулятивну (переконування громадськості, вплив на її свідомість, що відповідає стратегічним цілям організації); підтримки балансу інтересів влади і громадянського суспільства. 3. Паблік рилейшнз (зв’язки з громадськістю) виступають складовою частиною комунікативного процесу державного управління. Вони є невід’ємним елементом сучасного комунікативного простору, видом комунікативної технології. 4. Імідж державної влади виконує символічно-знакову функцію, впливаючи на ставлення громадян до управління, на міру їх довіри до суб’єктів управління, і як наслідок – на підтримку їх дій. Образ влади в громадській свідомості складається з соціально-психологічних феноменів авторитету та репутації. Останні являють собою ціннісний вимір владних відносин у суспільстві. Треба зазначити передусім, що існує велика кількість тлумачень термінів “імідж”, “репутація”, “авторитет”. Автор не ототожнює ці категорії. Вони позначають різні сторони сприйняття громадськістю суб’єкта влади, різний рівень перцепції та оцінки його якісних характеристик. При цьому поняття “імідж” є найбільш комплексним. Воно включає репутацію та авторитет як невід’ємні складові. У даній дисертаційній роботі під вищезгаданими термінами слід розуміти категорії, зміст яких допомагає обґрунтувати цілі, функції ПР. 5. Механізм формування позитивного іміджу органів державного управління здійснюється завдяки функціонуванню електронних та друкованих ЗМІ. За допомогою цих каналів зв’язку органів державного управління і відбувається формування громадської думки, наповнення її певним змістом, від якого, значною мірою і залежить позитивний імідж державної влади. Інформаційна політика держави повинна спиратися на європейську модель відкритості й прозорості державного управління. 6. Принцип відкритості влади повинен пронизувати усі види діяльності органів державного управління. Напрямком удосконалення функцій і організаційної структури служби паблік рилейшнз в органах державного управління мають стати такі форми взаємодії з населенням, які будуть давати змогу громадянам впливати на прийняття владних рішень, а влада у свою чергу зможе створювати усі умови для встановлення зворотного контакту з населенням. В контексті нашого дослідження зв’язки органів державного управління з громадськістю розглядаються як засіб, за допомогою якого забезпечується відкритість та прозорість діяльності органів влади. Сприятливе ставлення громадян до інформації, яка надходить від органів управління, знижує соціальну напруженість та підвищує авторитет влади. Умовами втілення в практику управлінської діяльності зазначених вище висновків є розробка науково-методичних рекомендацій, створення спеціальних підрозділів і завпровадження ПР-технології, підготовка фахівців у галузі комунікації. На основі викладених вище результатів дослідження доцільно, на нашу думку, надати такі практичні рекомендації: 1. Комітету з державного будівництва і місцевого самоврядування Верховної Ради України, Державному комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України спиратися на науково розроблену і науково обгрунтовану концепцію комунікативної діяльності з населенням органів державного управління з метою формування позитивного іміджу органів влади в Україні. Така концепція має грунтуватися на осмисленні, передусім, потреб громадянського суспільства, на вивченні законів комунікативного інформаційного процесу, на визначенні загальнонаціональних пріоритетів. 2. Започаткувати проведення у Верховні Раді України щорічних парламентських слухань “Про стан довіри населення до органів державної влади”, підготовку Доповіді з цього питання Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України. Запровадження такого механізму зворотного інформування владних структур уможливлює здійснення об’єктивного аналізу стану зв’язків з громадськістю органів державного управління, сприяє визначенню тенденцій та перспектив їх розвитку, розробленню необхідних заходів щодо формування власного позитивного корпоративного іміджу в очах громадян. 3. Створити в структурі Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України підрозділи з розробки та управління комунікативною стратегією, укомплектувавши їх висококваліфікованими кадрами, які мають позитивний досвід управління комунікативною сферою. Основними завданнями такого управління будуть: проведення грунтовного аналізу досліджень громадської думки, аналізу стану зв’язків з громадськістю, довіри до влади як основного елементу легітимності, прогноз соціальної поведінки населення і т.ін. За одержаними результатами розробити рекомендації, конкретні пропозиції щодо інформаційно-роз’яснювальної діяльності цих владних інститутів. 4. Закріпити відповідні положення у законах України: “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”. 5. Ширше використовувати в комунікативній діяльності обласних державних адміністрацій сучасні інформаційні технології, якими є форми і методи паблік рилейшнз. Це уможливить процес створення позитивного іміджу органів місцевої влади, що особливо важливо в умовах нерівномірності соціально-економічного розвитку регіонів. 6. Запровадити європейську модель державного управління, яка грунтується на принципах відкритості й прозорості, поєднує елементи децентралізації і централізації, забезпечує максимальне залучення громадськості в управління і сприяє оптимізації інформаційно-роз’яснювальної політики держави, створюючи при цьому позитивний імідж органів державної влади.

28

Функції бесіди Найпоширенішою формою спілкування є бесіда. Дані психологічних досліджень свідчать, що успішне проведення бесіди сприяє підвищенню продуктивності праці (2—12%). Дев'ять із десяти опитаних менеджерів великих корпорацій США заявили, що найскладнішим у своїй роботі вони вважають встановлення контакту з новою людиною, особливо першу зустріч з нею, першу бесіду. Бесіда — це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Бесіда сприяє також активізації зусиль партнерів для забезпечення співробітництва та впливу одне на одного. Орієнтовно можна назвати такі функції бесіди: обмін інформацією; формування перспективних заходів і процесів; контроль і координація вже розпочатих дій; взаємне спілкування людей під час виконання виробничих завдань; підтримка ділових контактів на рівні виробничих підрозділів, регіонів, держав; пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей; стимулювання людської думки в новому напрямку; розв'язання етичних проблем, що виникли в якійсь ситуації, та ін. Кожна бесіда — це новий акт. Тому не існує загальних рецептів, які б забезпечували високу ефективність бесіди в усіх випадках. Це завжди процес творчий, що приносить радість відкриття нового в житті, у співрозмовника й у собі. Водночас склалися певні моральні та психологічні вимоги до організації індивідуальної бесіди. Існують загальні положення, принципи, застосування яких сприяє досягненню успіху бесіди. Види бесід Існують різні види бесід. Якщо за основу класифікації взяти мету спілкування та зміст бесіди, то можна виокремити бесіди ритуальні, глибинно-особистісні та ділові. Під час ритуальних бесід люди спілкуються, дотримуючись певного мовленнєвого етикету. Як правило, ці бесіди характерні для обрядів, звичаїв будь-якої спільноти людей. Людина, яка звикла до цього, почувається під час виконання обряду спокійно і впевнено. Вона знає, що і як їй потрібно говорити в різних ситуаціях і чого варто сподіватися від інших. Уміння людини підтримувати ритуальні бесіди свідчить про те, що вона опанувала перший рівень культури спілкування. Глибинно-особистісні бесіди відіграють у нашому житті велику роль. Вони, як правило, характерні у спілкуванні між близькими людьми — рідними, коханими, дітьми, друзями та ін. Основна особливість таких бесід полягає в тому, що саме в них найповніше проявляються й реалізуються наші гуманістичні комунікативні установки та моральні норми. Вступаючи в контакт із близькими, людина сподівається на те, що її не лише зрозуміють, а головне, сприймуть такою, якою вона є, захистять і нададуть допомогу. Велику роль у житті людей відіграють ділові бесіди, їх предметом, як правило, є конкретне діло. Серед ділових бесід розрізняють інформаційні: у "конкурентній ситуації"; "під тиском співрозмовника"; з метою викладу своєї позиції. Виходячи з професійної спрямованості розрізняють бесіди управлінські, педагогічні, правові, медичні та ін. Тут основна увага приділяється особливостям саме ділових бесід і їх різновидам. Майже всі справи, трудові акції, будь-яка спільна праця людей починаються, здійснюються і завершуються за допомогою різних за формою, змістом і функціями ділових бесід. Залежно від кількості учасників бесіди поділяються на індивідуальні та групові. Ми розглянемо характеристики індивідуальної бесіди, а також різновиди групової.

29