Висновки до розділу 2

Звернення до ідеї діалогу в природничо-науковому мисленні стимульовано утвердженням еволюційного характеру Всесвіту, нелінійної картини світу, яка містить у собі і нелінійність процесу мислення. Діалог як спосіб пізнання так само притаманний природничому, як і гуманітарному пізнанню. Адже мислення завжди здійснюється в ситуації діалогу, чи то реального, чи то внутрішнього.

У межах парадигми діалогічності в природничо-науковому пізнанні поняття істини суттєво розширюється, включаючи в себе не тільки певні знання про навколишній світ, а й обставини функціонування мови в ситуації комунікації. Адже теорія істини має співвіднести істинність судження з обставинами його вимовляння. Але якщо для побудови теорії істини потрібне явне посилання на тих, хто висловлює ті чи інші судження, та на певні умови, то звідси випливає, що метафізика, або онтологія, покладена в основу теорії істини, виводить на центральне місце ідею людини, локалізовану в буденному просторі й часі. Врахування цих обставин зовсім не означає суб’єктивізації та релятивізації наших знань, оскільки в останніх завжди міститься інваріантний зміст, зумовлений природою речей; він і спричинює саму необхідність комунікації.

Діалог дає змогу позбутися самотності монологізму. Але діалог і комунікація так само, як і будь-які інші способи пізнання, можуть сприяти не тільки успіху, але й викликати невдачі. Адже діалог не можна звести тільки до словесно досягнутої згоди. Навпаки, чим більше надій покладають на діалог на суто доктринальному рівні, не прикладаючи вагомих зусиль для втілення ідеологеми діалогічності в людську практику, тим більшою є дистанція між проголошеною цінністю діалогу і здатністю обстоювати її у повсякчасній практиці життєдіяльності і спілкування. Діалог можливий і плідний тільки тоді, коли він вписаний в уже існуючий порядок речей і здатен відобразити його за одночасного встановлення міжособистісних відносин і мовного вираження намірів учасників. Потрібно зосередити зусилля на розробці засобів переведення проблеми діалогу з рівня словесного дослідження на рівень вироблення діалогічних рішень як засобів вирішення конфліктів та спорів.

Висновки

На сучасному етапі мислення людини є об’єктом дослідження багатьох наук. Філософський підхід до поняття «мислення» виступає основою для формування інших підходів. Мислення є вищим продуктом розвитку особливим чином організованої матерії – людського мозку.

Мислення є об’єктом дослідження усіх часів. Ще філософи античності почали виявляти неабиякий інтерес до людського мислення та його особливостей. У Новий час феномен мислення привертає увагу через розробку методу (засобу), прийомів пізнання та практичних дій. Філософи вирізняють прояви, рівні а також прояви діяльності мислення. Мислення цікавило багатьох вчених-філософів, серед яких представники різних напрямків – Р. Декарт, Г. Лейбніц, Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Д. Юм, Вольтер, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант та багато інших. Неабиякий інтерес до себе привертає мислення і у наші часи.

Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять. Предметом мислення людини є пізнавальні завдання, які мають різне змістовне підґрунтя і зумовлюють різне співвідношення предметно-дійових, перцептивно-образних і поняттєвих компонентів у їх розв’язанні. Залежно від цього розрізняють три головних різновиди мислення – наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне мислення. Існують й інші класифікації мислення, за якими його поділяють на теоретичне і практичне, продуктивне і репродуктивне і под.

Форми мислення відіграють важливу роль у нашому пізнанні. У них людина відображає універсальну закономірність вічно мінливої природи. За допомогою судження пізнаються різні сторони, властивості, відносини предметів. Величезне значення в процесі пізнання має і умовивід. Шлях до достовірного знання лежить через висловлення гіпотез, припущень, перевірку гіпотез на практиці. За допомогою понять охоплюється безліч різних почуттєва сприйманих речей. Аналізуючи предмета та його складові частини, ми виявляємо найпростіші елементи складного, необхідні у всякому науковому дослідженні, у результаті чого нам стають зрозумілішими істотні сторони досліджуваного явища.

Домінуючою формою мислення є діалог. Звернення до ідеї діалогу в природничо-науковому мисленні стимульовано утвердженням еволюційного характеру Всесвіту, нелінійної картини світу, яка містить у собі і нелінійність процесу мислення. Діалог як спосіб пізнання притаманний і природничому пізнанню. Адже мислення завжди здійснюється в ситуації діалогу, чи то реального, чи то внутрішнього.

У межах парадигми діалогічності в природничо-науковому пізнанні поняття істини суттєво розширюється, включаючи в себе не тільки певні знання про навколишній світ, а й обставини функціонування мови в ситуації комунікації. Адже теорія істини має співвіднести істинність судження з обставинами його вимовляння. Але якщо для побудови теорії істини потрібне явне посилання на тих, хто висловлює ті чи інші судження, та на певні умови, то звідси випливає, що метафізика, або онтологія, покладена в основу теорії істини, виводить на центральне місце ідею людини, локалізовану в буденному просторі й часі. Врахування цих обставин зовсім не означає суб’єктивізації та релятивізації наших знань, оскільки в останніх завжди міститься інваріантний зміст, зумовлений природою речей; він і спричинює саму необхідність комунікації.

Діалог дає змогу позбутися самотності монологізму. Але діалог і комунікація так само, як і будь-які інші способи пізнання, можуть сприяти не тільки успіху, але й викликати невдачі. Адже діалог не можна звести тільки до словесно досягнутої згоди. Навпаки, чим більше надій покладають на діалог на суто доктринальному рівні, не прикладаючи вагомих зусиль для втілення ідеологеми діалогічності в людську практику, тим більшою є дистанція між проголошеною цінністю діалогу і здатністю обстоювати її у повсякчасній практиці життєдіяльності і спілкування. Діалог можливий і плідний тільки тоді, коли він вписаний в уже існуючий порядок речей і здатен відобразити його за одночасного встановлення міжособистісних відносин і мовного вираження намірів учасників. Потрібно зосередити зусилля на розробці засобів переведення проблеми діалогу з рівня словесного дослідження на рівень вироблення діалогічних рішень як засобів вирішення конфліктів та спорів.