46

Діалог як форма мислення в природознавстві

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Форми мислення в природознавстві 6

1.1. Антропологічний вимір феномену мислення в історії філософської думки 6

1.2. Форми мислення та його різновиди 11

1.3. Роль форм мислення у пізнанні 15

Висновки до розділу 1 22

Розділ 2. Діалог як домінуюча форма мислення 23

2.1. Криза класичної концепції раціональності як криза парадигми монологізму 23

2.2. Діалог людини і світу на рівні онтологічного і теоретичного відношень 29

2.3. Проблема істинності наукового знання в ситуації діалогу 37

Висновки до розділу 2 42

Висновки 43

Список використаної літератури 45

Вступ

Актуальність роботи. Сучасна ситуація змушує шукати зовсім інші підходи до розгляду таких кардинальних філософських проблем, як пошук людиною власного місця у світі, смислоутверджуючих орієнтирів ставлення людини до людини, відношення людини й світу тощо. У цьому напрямку дуже значущі кроки зроблені філософією діалогу. Розвиток філософії діалогу в ХХ сторіччі відбувався передусім у сфері гуманітарних наук. І це цілком закономірно, оскільки діалогічний підхід визначається представниками цього напрямку як засіб дослідження самої сутності людини, її реального призначення у житті як досягнення істинної свободи. До найбільш визначних філософів-діалогістів залучають М. Бубера, М. Бахтіна, Е. Левінаса, П. Рікера, Ф. Розенцвейга. Кожен із цих дослідників по-різному визначає саму сутність діалогу (саме поняття діалогу починає застосовуватися у різних смислах, набираючи багатозначущості та охоплюючи різні сфери перебігу людської думки, означаючи як реальний діалог між реальними співбесідниками, так і уявний або внутрішній діалог, що безперервно відбувається в людській свідомості) та стратегію його дослідження, акцентуючи увагу на різних аспектах проблеми. Але спільною для них є передусім відмова від принципу тотальності, оскільки останній не в змозі відобразити істинну сутність буття людини.

Парадигма діалогічності, започаткована у сфері гуманітарних наук як засіб дослідження самої сутності людини, поступово стає визначальною і у сфері природничих наук. Звернення до неї стимульовано утвердженням еволюційного характеру Всесвіту, нелінійної картини світу, яка включає в себе і нелінійність процесу пізнання. Адже природничі науки не можна розглядати лише як проекти панування над природою, вони провадять також з нею діалог, метою якого зовсім не є подолання одного іншим. Таким чином, науки виявили потребу в діалозі з природою, з відкритим світом, метою якого є усвідомлення загальної відповідальності людства і кожної людини зокрема перед Всесвітом.

Набуваючи світоглядного значення, парадигма діалогічності вимагає переосмислення вихідних світоглядних принципів наукового пізнання, притаманних парадигмі монологічності, що до останнього часу була панівною в методологічній культурі природознавства. На сучасному етапі розвитку науки опозиція діалогізм/монологізм є фундаментальною.

У контексті діалогу особливого значення набуває мова як засіб комунікації: для того, хто говорить, акт мови заново репрезентує дійсність, а для того, хто слухає, він цю дійсність відтворює. Саме в мові і через мову людина й суспільство взаємно детермінують одне одного: оволодіваючи мовою, людина входить у суспільство, стає одним із його членів. Кожний, хто говорить, може виступити у ролі суб’єкта, лише протиставляючи себе іншому, який володіє тією самою мовою і притаманними їй засобами – тим самим набором форм, синтаксисом висловлювання і способом організації змісту. Тобто функціонування мови завжди потребує двосторонньої суб’єктивності, опозиції «Я – Ти».

Аналіз парадигми діалогічності в природничо-науковому пізнанні потребує розгляду цілої низки актуальних, обговорюваних у літературі проблем.

Мета роботи. Розгляд форм мислення, які існують в природознавстві, та опозиції діалогізм/монологізм.

Для досягнення поставленої мети нами визначені такі завдання:

- дослідити антропологічний вимір феномену мислення в історії філософської думки;

- розглянути форми й різновиди мислення та визначити їх роль у пізнанні;

- з’ясувати, чому саме діалог на сучасному етапі вважається домінуючою формою мислення;

- проаналізувати проблему істинності наукового знання в ситуації діалогу.

Об’єкт дослідження. Сутність та форми мислення.

Предмет дослідження. Діалог як основна форма мислення.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають принципи і положення, які базуються на філософських, загальнонаукових і спеціальних методах дослідження. Дослідження побудоване на принципі методологічного плюралізму, відповідно до якого при аналізі діалогу як форми мислення в природознавстві необхідно спиратися на цілий ряд наукових методів і підходів, а не віддавати перевагу якомусь одному методу.

Так, за допомогою методу історичного аналізу в роботі був досліджений антропологічний вимір феномену мислення в історії філософської думки та генезис діалогу як форми мислення; за допомогою структурного і функціонального методів наведена класифікація форм та різновидів мислення; за допомогою компаративістського методу визначений характер співвідношення діалогічних і дискурсивних аспектів у процесі природопізнання; за допомогою аналітичного методу була досліджена проблема істинності наукового знання в ситуації діалогу та роль форм мислення у пізнанні.

У даному дослідженні суттєве значення має також метод системного аналізу, який було використано щодо визначення закономірностей розвитку діалогічного мислення.

Структура роботи. Порядок викладення матеріалу визначається послідовністю виконання завдань курсового дослідження. Робота містить вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури.