Вопрос 12.

Активи матеріальні – власність юридичних чи фізичних осіб, що має речовинну форму і грошову вартість.

Це:

• земля, що знаходиться у власності;

• будинки і спорудження виробничого і невиробничого призначення;

• адміністративні будинки;

• житлові, навчальні, дитячі, лікувальні, оздоровчі, спортивні й інші будинки, приміщення, що знаходяться на балансі підприємства;

• встановлене і невстановлене виробниче устаткування;

• рухоме майно невиробничого призначення;

• запаси сировини, палива, напівфабрикатів (на складах, у цехах і в дорозі), готової продукції;

• майно, основні засоби, земельні ділянки, здані в оренду, що належать підприємству філії, дочірні компанії, якщо вони не мають статусу юридичної особи, а їхні баланси не розділені з балансом головного підприємства.

Матеріальні активи підрозділяються на відтворені (запаси матеріальних оборотних коштів, основні фонди, матеріальні і художні цінності) і невідтворні (земля, надра).

Активи нематеріальні - умовна вартість об'єктів промислової й інтелектуальної власності, інших аналогічних майнових прав, визнаних об'єктом права власністю конкретної фізичної чи юридичної особи, що приносять йому доход.

Підрозділяються на активи фінансові (валюта, депозити, векселі, цінні папери і т. п.) і інші нематеріальні активи (патенти, торгові марки, авторські права, франшизи і т. п.).

Нематеріальні активи — це невловимі (не сприймані дотиком) активи, нова категорія в складі майна підприємства, що числиться в активі балансу бухгалтерського.

Основні характерні риси нематеріальних активів:

• відсутність матеріально-речовинної (фізичної) структури

• використання протягом тривалого часу

• здатність приносити користь підприємству

• високий ступінь невизначеності щодо розмірів можливого в майбутньому прибутку від використання.

Їхнім об'єктами можуть бути: права на об'єкти промислової власності — права на винаходи, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, «ноу-хау», авторські права — виключне право на видання, публічне чи інше використання добутків науки, літератури чи мистецтва; права користування землею й іншими природними ресурсами, що відносяться до виключного права власника на відповідне їхнє господарське чи інше використання; програмне забезпечення обчислювальної техніки — програми на носіях даних з технічної (у т. ч. програмної й експлуатаційної) документації, а також автоматизовані системи обробки інформації; організаційні витрати, понесені в зв'язку зі створенням спільних підприємств чи акціонерних товариств, якщо вони зазначені в установчих документах як частина вкладу в статутний фонд.

У світовій практиці як об'єкт нематеріальних активів розглядається і така категорія, як гудвіл — ціна фірми, що включає сукупність факторів переваги даної фірми над іншими (рівень професіоналізму управлінської команди, ділові зв'язки, репутація, ін.), чи маловідомий у нашій економіці вид нематеріальних активів — франшиза.

Вопрос 13.

Характеристика матеріальних активів (виробничих фондів та іншого майна)

Під матеріальними активами підприємства (організації) заведено розуміти

сукупність усіх ресурсів матеріального характеру, що завжди фіксуються в

щорічному його (її) балансі за виключенням первинних активів. До складу

матеріальних активів входять переважно виробничі фонди й майно

соціального призначення.

Виготовлення продукції (виконання роботи, надання послуг) здійснюється в

процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за

своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди

підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні.

Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не

можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома

обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими

фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у

виробничому процесі. По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів

виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що

до виробничих фондів відносять не всі елементи засобів виробництва

взагалі, а ті з них, які мають вартість.

Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки,

за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обгрунтовано

тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для

відтворювальних процесів.

Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функціонують у

виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їх

вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що

виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.

Оборотні фонди — частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності

предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому

циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю

свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість

платних послуг).

Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних та оборотних

фондів служать визначальними характеристиками щодо окреслення їхнього

значення у здійсненні відтворювальних процесів, функціонуванні та

розвитку будь-якого виробництва. Уся сукупність наявних виробничих

фондів становить найбільшу за питомою вагою частину (близько 60

відсотків) національного багатства країни. Основні фонди визначають

характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її

розвитку. Зростання й удосконалення засобів праці забезпечують

безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці

виробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною

основних фондів, становлять матеріальну основу виробничої потужності

підприємства. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію

продукції, що виготовляється (сировина, конструкційні матеріали),

створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і еріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування (паливо, енергія), збереження і

транспортування сировини та готових виробів (різні допоміжні матеріали —

мастила, фарби тощо; тара).

Кожне підприємство володіє також майном (матеріальними цінностями)

невиробничого призначення. Зокрема до основних фондів відносять житлові

будинки, будівлі дитячих садків і ясель, поліклінік, їдалень, будинки

відпочинку, профілакторії, палаци культури, спортивні споруди та інші

культурно-побутові об’єкти. Чинна в Україні система обліку і статистики

зараховує такі об’єкти на баланс підприємства під умовною назвою

невиробничих основних фондів. Це некоректно з погляду економічної

теорії, оскільки суперечить економічній природі й сутності основних

фондів взагалі. Такі об’єкти слід вважати майном суто соціального

призначення, або об’єктами соціальної інфраструктури.

За умов роздержавлення власності та розвитку ринкових відносин в

економіці урізноманітнення та збільшення обсягу майна соціального

призначення стає нагальною потребою кожного підприємства. У народному

господарстві України вартість об’єктів соціальної інфраструктури

становить приблизно третину, а на підприємствах різних галузей

виробничої сфери коливається в межах 10—20 відсотків від загального

обсягу майна і має тенденцію до відносного зростання.