- •Тема 4: Фінансове право і фінансова політика
- •1. Державна політика в сфері фінансів
- •2. Моделі фінансових відносин у суспільстві
- •3. Фінансовий механізм як інструмент реалізації фінансової політики держави
- •Фінансовий механізм
- •4. Фінансовий контроль в Україні та механізм його реалізації
- •5. Поняття, предмет і метод фінансового права
- •6. Система та джерела фінансового права
Тема 4: Фінансове право і фінансова політика
Державна політика в сфері фінансів.
Моделі фінансових відносин у суспільстві.
Фінансовий механізм як інструмент реалізації фінансової політики держави.
Фінансовий контроль в Україні та механізм його реалізації.
Поняття, предмет і метод фінансового права.
Система та джерела фінансового права.
1. Державна політика в сфері фінансів
У будь-якому цивілізованому суспільстві уряд використовує фінансові відносини для досягнення певних цілей, для здійснення своїх функцій і задач. У цьому зв'язку фінансова політика виступає інструментом впливу держави на економічні інтереси окремих прошарків населення і суспільства в цілому.
Сутність фінансової політики держави полягає в розробці науково обґрунтованої концепції розвитку фінансів, визначенні основних напрямків і способів застосування фінансів на тривалу перспективу і на поточний період з урахуванням цілей економічної і соціальної політики держави, міжнародних факторів суспільного розвитку, можливостей збільшення фінансових ресурсів країни.
Залежно від тривалості періоду і характеру вирішуваних завдань фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.
Фінансова стратегія – це довгостроковий курс фінансової політики держави, розрахований на тривалу перспективу, що передбачає вирішення масштабних завдань та обумовлюється економічною й соціальною стратегією уряду. У процесі розробки фінансової стратегії прогнозуються основні тенденції розвитку фінансів, визначаються фактори, що спричиняють вплив на цей розвиток, формуються концепції застосування фінансів, обґрунтовуються принципи організації фінансових відносин, здійснюється вибір довгострокових цілей і розробка цільових фінансових програм.
Фінансова тактика пов'язана з вирішенням конкретних задач, що стоять на певному етапі розвитку суспільства, і реалізується шляхом своєчасної зміни фінансових відносин, маневрування фінансовими ресурсами, перегрупуванням грошових коштів.
Метою фінансової політики є найбільш повна мобілізація фінансових ресурсів країни, необхідних для задоволення постійно зростаючих потреб суспільства. Сюди відноситься політика інвестування, розвиток інноваційних процесів, підтримка й розвиток найважливіших галузей промисловості й окремих підприємств, політика взаємовідносин підприємств із бюджетом, установлення раціональних форм відчуження частини прибутку або доходів на користь держави та ін.
Фінансово-кредитна політика держави визначається суб'єктивними інтересами правлячих груп. Основна мета фінансово-кредитної політики держави – перерозподілити частину валового продукту таким чином, щоб:
забезпечити процес відтворення робочої сили;
забезпечити процес розширеного відтворення;
сприяти процесу накопичення капіталу.
Для досягнення цієї мети держава може використовувати такі засоби (інструменти):
регулювання облікової банківської ставки (низька облікова банківська ставка сприяє розширенню виробництва; висока облікова ставка використовується при перевиробництві для згортання виробництва);
регулювання оподаткування; стимулювання певних видів діяльності; вплив на інтенсивність виробництва (через податкові пільги);
безпосередні державні субсидії, безоплатні кредити тощо;
інституційне забезпечення функціонування фінансово-кредитної системи.
Зазначені інструменти впливають на державне господарство опосередковано.
Існує два основних підходи до формування державної фінансово-кредитної політики:
кейнсіанство (визначає активне втручання держави в економіку, у процес суспільного виробництва);
Ринок, з погляду основоположника теорії кейнсіанства Джона Мейнарда Кейнса (1883 – 1946), не може забезпечити «ефективний попит», тому стимулювати його повинна держава за допомогою кредитно-грошової та бюджетної політики. Ця політика має заохочувати приватні інвестиції і зростання споживчих витрат таким чином, щоб сприяти найбільш швидкому зростанню національного доходу. Практична спрямованість теорії Кейнса забезпечила їй широку популярність у післявоєнні роки.
монетаризм (визначає мінімально можливий вплив держави на економічні процеси; передбачається, що процес суспільного виробництва буде регулюватися взаємодією попиту та пропозиції).
Монетаризм розглядає ринок як саморегулювальну систему і виступає проти надмірного втручання держави в економіку. Особливістю цього напрямку стала пильна увага до грошової маси, що знаходиться в обігу, яку монетаристи вважають визначальним фактором розвитку економіки. Основні передумови монетаристської теорії, що не завжди мають місце: досконала конкуренція, гнучкість цін, повнота економічної інформації, залежність темпів зростання національного доходу від темпів зростання грошової маси в обігу тощо.
У першому випадку частина ВВП, що надходить у державний розподіл, вище (55 - 80% – у країнах соціал-демократії), а в другому – нижче (25 - 55% – у країнах ринкової економіки).
Останнім часом чітко простежується тенденція посилення впливу держави на процес суспільного виробництва.