54.Словотворчі та формотворчі частки.

СЛОВОТВОРЧІ ЧАСТКИ

Словотворчі частки, поєднуючись з іншими словами, служать для творення нових слів.

У такій ролі виступають частки ні-, де-, дехто, аби-, будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна-, завгодно, -би, -б, -же, -ж, не-, ні-, де-, аби-, абихто (дехто тут проти?)..

ФОРМОТВОРЧІ ЧАСТКИ

Формотворчі частки служать для творення:

• зворотної форми дієслова (-сь, -ся: повертався я запізно);.

• наказового способу (хай, нехай: нехай пройду я крізь вогонь);

• умовного способу б, би: хіба став би я за це братися);

• найвищого ступеня порівнянняприкметників і прислівників (най-: найкрасивіша земля);

• зворотної форми дієслова (-сь, -ся: повертався я запізно);

Партикуляція (від лат. particula – частка ) – процес переходу слів з інших частин мови у частки. У частки трансформуються: прислівники – звичайно, трохи, справді, якраз, ледве, власне, рівно, майже, приблизно, тільки, навряд, прямо, ясно, добре, невже і под.; відзайменникові прислівники – де, куди, там, тут, ось і под.; займенники – ти, тобі і под.; дієслова (часто деформуючись) – мов, немов, хоча, мабуть, бодай, лиш, бач, мовляв, було, давай і под.; сполучники – та, і, бо і под.; вигуки – о, ну, ой.

55.Особливий статус вигука в українській мові.

В українському мовознавстві досить суперечливим є питання про статус вигуків. У сучасній лінгвістиці сформувалося три основних підходи у питанні тлумачення вигуків.

Перший тлумачить вигуки як слова, оскільки їм властиві фонетична оформленість, однонаголошеність, відтворюваність тощо (Мацько Л.І.). Але, на противагу повнозначним словам, вони не мають лексичного значення.

Представники другого підходу вважають їх еквівалентами синтаксично не членованих речень, оскільки вони беруть участь у створенні таких оцінно-модальних планів висловлення, як позитивна або негативна реакція мовця на певну ситуацію або категорично вираженого спонукання .

Третій підхід кваліфікує вигуки як реченнєві дейктичні одиниці, що відображають емоційну реакцію мовця на позамовну ситуацію (Вихованець).

У більшості сучасних граматичних дослідженнях побутує думка, що вигуки – це особливий лексико-граматичний клас слів, які виражають різні емоції і волевиявлення мовців, не називаючи їх: Ой люди,що ж це коїться?

Вигуки не належать ні до повнозначних слів, бо не мають номінативної функції, ні до службових, бо не виконують граматичної функції зв’язку. Семантика вигуків має конкретно-ситуативний характер і розкривається у контексті, у зв’язках з іншими словами, за допомогою інтонації, може доповнюватися мімікою і жестами.

56.Класифікація вигука за походженням і будовою.

Маючи спільну з іншими мовними одиницями матеріальну (звукову) природу, вигуки виділяються оригінальною фонетичною і морфемною організацією. Досить поширеними є однофонемні і односкладові вигуки (о! е! а! ой! ох! ах! но! ну! пхе!), деяким властива часткова або повна редуплікація (ой-ой-ой! ох-ох! дзінь-дзень! тік-так! тс-с-с!).

За походженням вигуки поділяються на первинні (непохідні) і вторинні (похідні). Первинні вигуки (о! а! ого! ай! і под.) не співвідносяться з іншими частинами мови і, за незначними винятками, спільні для всіх східнослов’янських мов.

Вторинні вигуки утворені від повнозначних частин мови, які втратили номінативну функцію і стали виразниками почуттів і волевиявлень: Лишенько! Здрастуйте! От тобі й маєш!

Деякі вигуки утворилися лексико-синтаксичним способом (зрощенням двох слів): од/від себе – цабе; помагай біг – помагайбі; спаси біг – спасибі; добрий день – добридень.

Одні вигуки є власне українськими (матінко! лишенько! на добраніч!), інші – запозичені з інших мов: алло!(англ.), караул!(тур.), стоп!(англ.), капут(нім.), браво(італ.) тощо.