- •1.Загальна характеристика дієслова.
- •2. Дієслівна парадигма:5 типів форм.
- •3. Порівняльна характеристика фінітних та не фінітних форм.
- •4. Інфінітив – початкова форма дієслова.
- •5. Формотворчі основи дієслова.
- •6. Класи дієслів.
- •7.Категорія виду дієслова : загальна характеристика.
- •9.Значення дієслів доконаного і недоконаного виду.
- •10. Видова пара. Способи творення видової при,широке і вузьке розуміння видової пари.
- •14.Дієслова з постфіксом –ся.
- •15.Категорія перехідності – неперехідності – синтаксична категорія:прямо – перехідні,непрямо – перехідні та неперехідні дієслова.
- •16.Дискусійний характер категорії стану в українському мовознавстві.
- •17. Дієслова активного і пасивного стану.
- •18.3 Точки зору щодо категорії стану.
- •19.Дієслова з постфіксом –ся утворені від перехідних.
- •21.Категорія способу. Загальна характеристика : дискусійність статусу (Вихованець)
- •22.Дієслова дійсного способу.
- •23.Дієслова умовного способу: значення,творення.
- •24.Дієслова наказового способу:значення ,творення.
- •25.Спонукальний і бажальний спосіб як контамінація умови і наказу.
- •26.Загальна характеристика категорії часу.
- •27.Дієслова теперішнього часу:значення,творення.
- •28.Дієслова минулого часу:значення,творення.
- •29.Дієслова майбутнього часу:значення,творення.
- •30.Загальна характеристика категорії особи:головні значення,другорядні значення.
- •31.Безособові дієслова (парадигма,значення,3 групи).
- •32.Комплексний характер парадигми способу дієслова.
- •33.Дієвідмінювання – основна граматична риса дієслова .2 способи зміни за особами.
- •35.Дієприкметник.
- •36.Творення дієприкметникових форм.
- •37.Дієприслівник – особлива форма дієслова.Творення дієприслівникових форм.
- •38. Безособові форми на –но,-то.
- •39.Прислівник – самостійна частина мови:загальна характеристика.
- •40.Класифікація прислівника за синтаксичною функцією.
- •41.Семантична класифікація атрибутивних прислівників.
- •42.Ступені порівняння якісно – означальних прислівників.
- •43.Предикативні прислівники.Дискусія статусу станівника в українській граматиці (значення,3 класи слів).
- •44.Модальні прислівники.Дискусія статусу модальника в українській граматиці.
- •45.Клас службових слів.
- •46.Прийменник – службова частина мови: загальна характеристика.
- •47.Первинні прийменники.
- •48.Вторинні прийменники.
- •49.Загальна характеристика сполучника.
- •50.Сурядні сполучники.
- •51.Підрядні сполучники.
- •52.Частка – службова частина мови.
- •53.Фразові частки.
- •54.Словотворчі та формотворчі частки.
- •55.Особливий статус вигука в українській мові.
- •56.Класифікація вигука за походженням і будовою.
- •57.Класифікація вигука за значенням.
50.Сурядні сполучники.
Сурядні сполучники служать для поєднання однорідних членів речення і простих речень у складносурядному. Сурядні сполучники поділяються на такі різновиди:
єднальні, що мають значення переліку: і(й), та (в значенні і), ні...ні, ані...ані: І на тім рушникові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов
протиставні, що передають контрастний зміст поєднуваних одиниць, їх невідповідність: а, але, та (у значенні але), проте, зате, однак, тільки, лише, хоч...але, хоч...зате, хоч...та, а втім, тим часом, як...так і, не тільки...а й, не то що...а (але), не так і...як: Усе іде, але не все минає.
розділові, які виражають значення взаємовиключення або чергування явищ: або, чи, хоч, чи то, то...то, або...або, чи...чи, не то...не то, чи то...чи то, як не...то, коли не...то, якщо не...то: То на вершини, то в яри страшні.
градаційні, які підкреслюють змістову вагу одного з поєднуваних компонентів: а й, а ще, а навіть, а до того ж, як...так і, не тільки...а й, не лише...але й, не стільки...скільки, не так...як: Сади Болгарії – не тільки цвіт, Не тільки плід, а й слід безсмертних літ
приєднувальні, які мають значення доповнення, тобто містять яку-небудь додаткову інформацію: і, та, також, і навіть, а й, та й, ще й, та ще й, а також: Добриня був добрий воєвода, умів вести за собою людей, та й люди вірили йому ;
пояснювальні, які конкретизують те або інше повідомлення або передають його зміст іншими словами: або, тобто, а саме, як-от, цебто, себто (І.Вихованець вважає їх проміжним розрядом між сурядними і підрядними сполучниками, а М.Леонова, О.Безпояско відносять їх до підрядних сполучників): Орфографію, або правопис, повинен знати кожен.
51.Підрядні сполучники.
Підрядні сполучники вказують на залежність підрядної частини від головної у складнопідрядному реченні і поділяються на такі різновиди:
1) часові (коли, як, доки, поки, перед тим як, після того як, перш ніж, як тільки, щойно, ледве, в міру того як, тільки...як, скоро, відколи): І тоді, Як потемніє – всі вийдуть на вулицю;
2) причинові (бо, тому що, через те що, завдяки тому що, оскільки, у зв’язку з тим що): Прощавайте,бо я вже від’їжджаю;
3) мети (щоб, аби, для того щоб, затим щоб): Все зроблю,щоб бути з тобою ;
4) умовні (якщо, коли, як, раз, якби, коли б, аби тощо): Народ сам збудує собі долю, аби тільки не заважали ;
5) допустові (хоч (хоча), дарма що, незважаючи на те що, хоч...але, хай...але та ін.): Дерева ще зелені,хоч на дворі вже осінь;
6) наслідковий (так що): Досить холодно, так що ми топимо уже грубки;
7) порівняльні (як, мов, мовби, немов, немовби, наче, неначе, начебто, ніби, нібито, що): Ти гарна,наче квітка;
8) з’ясувальні (що, щоб, як, чи, ніби та ін. і сполучні слова хто, що, який, скільки, де, куди та ін.): Пам’ятай, що ти людина.
Кон’юнкціоналізація (лат. conjunctio – зв’язок, об’єднання) – це процес переходу слів з інших частин мови у сполучник. Шляхом кон’юнкціоналізації утворюються, як правило, вторинні сполучники. У сполучники переходять іменники (раз, правда), прислівники (ледве, тільки, скоро, дарма), займенникові прислівники (де, коли, куди, поки, доки), дієслова (часом деформовані) (мов, немов, хоч, будь), частки (хай, нехай, бо, ніби, аж)