10.Елеати

Основоположником елейєької школи Ксенофан — один з перших раціоналістичних критиків міфологічного світогляду.

Елеати вважали, що з двох картин світу справжньою є та, котра осягається розумом. Першооснова світу — буття як таке — є для них абстрактно-філософською категорією. Елеатівське буття — це специфічний теоретичний об'єкт, предмет філософського й ніякого іншого пізнання. На думку елеатів, такий об'єкт (буття) ніколи не виникав, не може зникнути, він цілісний — єдиний, нерухомий, завершений і досконалий. А найголовнішим є те, що буття осягається тільки розумом і в жодному випадку не чуттєво. За Парменідом, є два шляхи пізнання — "шлях істини" й "шлях думки". Шлях істини це пізнання єдиного буття за допомогою розуму, виділення його з нескінченної якісної різноманітності речей, що є небуттям. Шлях істини — це відділення буття від небуття. Шлях уявлення — це пізнання образів на рівні чуттєвого сприйняття, що не дає знання буття, а тільки рухається на рівні поверхневих властивостей речей, на рівні явища, небуття. Шлях уявлення — це шлях нефілософ-ського, хибного пізнання.

Як і Арістотель, елеати вважали, "що необхідно, логічно, щоб буття було єдиним і нерухомим, тому що порожнечі не існує, а за відсутності окремої порожнечі неможливий рух, так само як і не може бути багатьох предметів, якщо не існує те, що відокремлювало б їх один від одного".. Таким чином, філософське вчення елеатів суперечить справжньому, фактичному стану справ, оскільки відчуття дають нам принципово іншу картину реальності, відмінну від тієї картини, яка створюється за допомогою логічного мислення. Світ, який людина сприймає за допомогою відчуттів, вони вважали лише оманливою видимістю, а його сприйняття — уявленням, а не справжнім знанням, вважаючи, що справжня істина розкривається тільки на шляхах розумового пізнання, що невблаганно приводить до розуміння світу як цілого, позбавленого будь-якої множинності й руху буття, тобто того, що дійсно існує, а не є лише видимістю. Однак, розробляючи й логічно обґрунтовуючи необхідність пізнання реальності з позицій розуму, елеати висловлювалися про реальність, як вона виглядає з погляду відчуттів. Найбільш виразно теорію сприйняття світу сформулював Парменід, який спирався при цьому на два протилежні начала — тепла й холоду, поєднання яких створює чуттєво сприйняті речі. Причому тепло є началом діяльним, животворним, а холод — началом залежним, пасивним. У той же час в елеатів ці два світи — чуттєвого сприйняття й осягнутого за допомогою розуму - ніяк не пов'язані, не співвідносяться між собою, і немає можливості здійснити перехід з одного світу до іншого. Усвідомлюючи ці труднощі, елеати запропонували свій вихід із ситуації. Він полягав у тому, щоб спиратися на розум, а не на відчуття. Істина реального світу відкривається нам у результаті його дослідження за допомогою засобів розумового мислення, тоді як сприйняття реальності за допомогою відчуттів є лише уявлення, а власне кажучи, ілюзія, обман.

Апорії Зегона Елейського такі:

1/ "Рухоме не рухається ні у тому місці, де воно є, дні в тому, де його немає".

2/ "Дихотомія" /поділ на дві частини/ твердить, що рух не може закінчитися, оскільки перш, ніж він досягне кінцевого пункту, необхідно пройти половину шляху, але перш, ніж досягти цієї половини, необхідно пройти "половину половини" і так без кінця. За такою логікою рух не може не тільки закінчитися, але й початися.

3/ "Ахілл і черепаха" формулюється так: швидконогий Ахілл ніколи не наздожене черепаху, оскільки перш, ніж він подолає відстань до черепахи, вона теж проповзе якусь, хай і невелику відстань Щоб подолати цю відстань, Ахіллу знадобиться якийсь, хай знову ж невеликий час, протягом якого черепаха проповзе ще якусь відстань, і так без кінця.

4/ "Стріла, що летить" формулюється так: випущена з лука стріла нерухома, оскільки у будь-який момент руху займає рівне собі місце, йдеться про те, що вся траєкторія польоту стріли складається з нерухомих положень стріли в різних місцях простору, але хіба ж можна отримати рух із суми станів спокою?

5/ Апорія "стадіон". Якщо два тіла рухаються назустріч одне одному й відносно одне одного, то одне з них пройде повз друге, витративши на це стільки ж часу, скільки необхідно для проходження повз половину того, що не рухається, тоді половина дорівнюватиме цілому.

6/ Апорія проти Простору. Елейська філософія не допускав небуття, стверджуючи що буття є, а небуття не існує. Зенон висував апорію і проти реальності простору. Суть її полягає в тому, що коли річ розташована у просторі, то ця річ і цей простір повинні знаходитись в іншому просторі, який оточує їх, а це в свою чергу повинно знаходитись ще в іншому "просторі і так до нескінченності.

Але уявити нескінчену множину просторів, "вкладених" один в один абсурдно. Тому і сам простір, ідея якого потребує абсурдної" уяви, нереальний.

7/ Апорія супроти чуттєвого сприймання світу "Зерно, що падає". Якщо під час падіння одного зерна або його тисячної долі нічого не чути, то звідки береться шум під час падіння маси зерна? Хіба шум може виникнути із суми нечутного, а звідси висновок: і людські відчуття не можуть дати істинного знання, на них неможливо покладатися.