28. Загальна характеристика філософії нового часу

В Новий час матеріалізм виникає спочатку в Англії. Він був представлений поглядами таких філософів: Ф.Бекон, Т.Гоббс, Д.Локк та ін.

Розвиток буржуазного укладу, нових продуктивних сил обумовив значний прогрес механіки, математики, хімії, медицини, експериментальної біології. Але якщо потреби практики вимагали нових знань, то це об'єк¬тивно вело до необхідності узагальнення їх, до розвитку теорії, в току числі і філософії, і перш за все таких її розділів як тео¬рія пізнання, методи пізнання тощо. Тому другою характерною ознакою розвитку філософії Нового часу було та, що саме в цей час складаються два неначе протилежні, але взаємообумовлені напрями в теорії пізнання - емпіризм і раціоналізм.

Емпіризм - це такий філософський напрям, який визнає чуттєвий досвід основним і єдиним джерелом і зміс¬том знання. Емпіризм ХУП-ХУІІІ ст. сформувався як матеріалістичний емпіризм, тобто такий, який стверджує, що чуттєвий досвід об’єктивно відображає навколишній світ.

Раціоналізм - філософський напрям, який визнає розум основою пізнання і поведінки людей. Родоначальником раціоналізму є дуаліст Декарт.

Основні зусилля мислителів були спрямовані на захист віротерпимості, свободи совісті, звільнення філософії від впливу теології. В цій боротьбі використовувалися й надбання попередньої філософської думки, зокрема вчення Демок-ріта і Епікура, ''теорія двох істин'' та ін. Основною особливістю філософії Нового часу була її орієнтація на науку як найвищу цінність.

У новий час філософія за традицією ототожнювалася з метафізикою в арістотелівському її розумінні, тобто визнавалася ''першою філософією'', умоглядною наукою про найзагальніші принципи буття і знання. Метафізика Нового часу почала доповнюватися природничонауковим змістом. Завдяки цьому вонадосяглазначнихуспіхіву сфері математики, фізики, інших спеціальних наук. У передових мислителів розглядуваної епохи метафізика виражала гармонійну єдність умоглядно-раціонального мислення і експериментальної практики, а також і ту ініціативу, котра, як правило, належала тоді саме умоглядно-теоретичному компоненту, а не досвідному елементові науково-філософського знання'. І до аналогічних гіпотез змушені були звертатися і ті мислителі, які абсолютизувавши раціоналістично-дедуктивний метод пізнання, відривали мислення від чуттєвого досвіду, матеріального світу, існуючого способу виробництва, державного устрою, політичної ідеології, права і судочинства, релігії, мистецтва, моралі.

29. Емпіризм Бекона

Засновником емпіризму та матеріалізму вважають англійця Френсіса Бекона, який і творив в епоху, що стала періодом могутнього економічного й великого культурного піднесення розвитку Англії. Основний твір — «Новий Органон». Тоді органоном називали збірку трактатів з логіки Аристотеля. Поняття органон (знаряддя, інструмент) дещо рівнозначне поняттю метод. Тому, називаючи свій твір «Новий Органон», Френсіс Бекон протиставив свій метод методу Аристотеля, розробив індуктивний метод пізнання, обґрунтував основні принципи емпіризму, вважав, що головне завдання формування методу науки — пізнання природи і оволодіння її силами — підвищення влади людини над природою, тобто наука мала стати не самометою, а засобом. У відомому афоризмі «Знання — це сила» саме підкреслюється практична спрямованість науки. Але для того, щоб оволодіти природою та поставити її на службу людині, необхідно принципово оновити наукові методи дослідження. У середні віки і в античності, відзначав Френсіс Бекон, наука використовувала переважно дедуктивний метод, що складався у посуванні від очевидних положень (аксіом) до окремих висновків. На думку Френсіса Бекона, такий метод мало підходив для пізнання природи. Будь-яка наука повинна спиратися на досвід, тобто посуватися від окремих фактів до загальних висновків; іншими словами, використовувати індуктивний метод, якому надавалося універсального значення. Як емпірик, Френсіс Бекон вважав джерелом справжнього знання досвід, а розум — джерелом помилок. Свідомість людини має різні суб'єктивні перешкоди, які називав ідолами. Існують ідоли печери (психічний склад людини), ідоли театру (їх джерело — віра та авторитети), ідоли площі (спілкування між людьми, мова), ідоли роду (витлумачення природи за аналогією з собою). Людині звільнитися від таких ідолів-помилок дуже важко, повинна допомогти філософія