32Сенсуалізм Лока

Флософські ідеї Френсіса Бекона та Томаса Гоббса продовжує розвивати та обґрунтовувати видатний англійський вчений-матеріаліст Джон Локк. Філософська діяльність Джона Локка проходила в епоху Реставрації в Англії, в період другої буржуазної революції (1688) та після неї, брав участь у боротьбі з пережитками феодалізму як філософ, економіст, політичний письменник. Боротьба проти схоластики, розпочата Галілеєм, Беконом, Гоббсом, висунула на передній край проблему методу пізнання і весь комплекс питань гносеології. Саме їм і присвячений основний філософський твір «Дослідження про людський розум». Трактат починається критикою вчення Рене Декарта про уроджені ідеї. Джон Локк доводить, що уроджених ідей немає ані у теоретичному мисленні, ані у моральних переконаннях, а все людське знання йде з досвіду — зовнішнього (відчуттів) та внутрішнього (рефлексії).

Ідеї відчуттів — основа знань людини про світ. Джон Локк поділяє їх на два класи: на ідеї первинних та вторинних якостей. Ідеї первинних якостей (густина, протяжність, фігура, рух та ін.) — копії саме таких якостей, тоді як ідеї вторинних якостей (колір, запах, смак, звук та ін.) не схожі на якості самих речей. Вчення Джона Локка про розрізнення первинних та вторинних якостей спирається на протиставлення об'єктивного та суб'єктивного, його розвиток пізніше привів до формування суб'єктивного ідеалізму. Джон Локк основне завдання своєї філософії вбачає в дослідженні пізнавальних здібностей та здатності людини, у виявленні джерел походження людського знання. Дослідження проблем починає з критики теорії вроджених ідей Декарта, доводить, що всі ідеї та поняття людини виникають внаслідок дії речей зовнішнього світу на органи почуття людини. Значну увагу Джон Локк приділяє і устрою держави, суспільства, виводить необхідність державної влади з позиції теорії природного права та суспільного договору, але у власній політичній філософії висловлює й ряд принципово нових, прогресивних ідей. Уперше висуває принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та федеративну. Політична філософія Джона Локка стала в Англії основою буржуазного лібералізму, знайшла відображення в політичних теоріях французької та американської буржуазних революцій. 

33.Філософські погляди Готфірда Лейбніца.

Система Готфріда Лейбніца склалася як підсумок двадцятирічної еволюції, у процесі якої критично переосмислювались основні ідеї Демокріта, Платона, Августіна, Декарта, Гоббса, Локка, Спінози та ін., систематизувалась усе раціональне у попередній філософії з новітніми науковими знаннями на базі запропонованої власної методології, найважливіша вимога якої — універсальність та чіткість філософських роздумів.

Методологія Гогфріда Лейбніца знайшла відображення в теорії пізнання. Перехід до пізнання зв'язаний з апперцепцією — усвідомленням особистого внутрішнього становища, тобто з рефлексією. Лейбніц зробив до основного принципу сенсуалізму: немає нічого в розумі, чого б раніше не було у почуттях, крім самого розуму, який не можна вивести з ніяких почуттів.

Розвиваючи картезіанську концепцію уроджених найважливіших принципів пізнання, Готфрід Лейбніц, замість сенсуалістського образу людини як чистої дошки ввів порівняння її з глибою мармуру, прожилки якої намічають форму майбутньої статуї. Чуттєвий досвід обов'язково необхідний у пізнавальній діяльності душі, але лише для реалізації потенційних можливостей, що закладені в ній.

Отже, раціоналізм Готфріда Лейбніца, як і раціоналізм Рене Декарта та Бенедикта Спінози, зовсім не ігнорував досвід, без якого неможливі ні життя, ні пізнання, а розрізняв істини фактів та істини розуму (метафізичні, одвічні). Істини розуму не потребують виправдання досвідом: тільки істини фактів відшукуються завдяки досвіду, хоча й мають практичну цінність, але практика значно нижча, аніж теоретична цінність істин розуму. Між тим наукове осмислення досвіду все ж можливе, якщо ґрунтується на законі достатньої основи. За найважливішим законом, сформульованим Готфрідом Лейбніцем, усе відбувається внаслідок певної причини, має для існування якусь підставу. Завдання пізнання фактів — відкрити причинну залежність.

Широку популярність здобула розвинена Готфрідом Лейбніцем теорія оптимізму. У трактаті «Теодицея» («Виправдання бога») є намагання довести, що, незважаючи на безумовну наявність у світі недосконалості та морального зла, світ, створений Богом, усе ж таки найкращий з усіх можливих. Риси недосконалості та явища зла — необхідна умова гармонії світу. Заслугою Готфріда Лейбніца є і розвиток діалектичних ідей, хоча у вченні до кінця і не подолано механізм, властивий тоді філософії. Висунуто найважливіші діалектичні положення: ідея цілісності, тобто незводимості цілого до сукупності його частин, ідея розвитку випадковості мають інше визначення, аніж у сфері необхідності. Готфрід Лейбніц залишався до Іммануїла Канта найбільшим філософським авторитетом у Німеччині. Багато ідей знайшли позитивний розвиток у німецькій класичній філософії. У XX ст. ідеї «монадології» розвивають представники персоналізму та інших ідеалістичних філософських, теологічних шкіл.