3. Основні галузі філософського знання

Філософія є-різновид світогляду, предметом якого є загальне в системі "людина-світ"..Врозмаїття проблем філософського світогляду можна звести до п’яти великих груп: 1) онтологічні; 2) антропологічні; 3) аксіологічні; 4) гносеологічні; 5) праксеологічні. Більш детально галузі філософського знання, їх функції знайшли відображення у невеликій схемі:

Систематизація основних галузей філософії

1Онтологія(преді.осм-світ;функт.-онтологічна;пит.-Як можлива людина з її свідомістю у цьому світі? Яким має бути світ?)

2Гносеологія предм.осм-пізнання;функт.-гносеологічна;пит.-Як можливе адекватне пізнання?)

3Аксіологія предм.осм-ціннісно-орієнтаційна діяльність;функт-аксіологічна пит.-як можлива реалізація життєвого сенсу, ключових цінностей?)

4Праксехологія (преді.осм-Перетворювання,функт.-Праксеологічна;пит.-Як можливе ефективне перетворення?)

5Соціальна філософія(п-Сукупна людина (суспільство);ф-Соціально-історична;п-Яке співвідношення суб’єктивного та об’єктивного, скінченного та нескінченного в суспільстві?)

6Філософська антропологія(п-Людина як цілісність;ф-Антропологічна;п-Яке співвідношення суб’єктивного та об’єктивного, скінченного та нескінченного в людині)

7Методологія(п-Загальні підходи до розуміння світу ;ф-Методологічна;п-Які типи філософствування адекватно відповідають предмету філософії?)

8Історія філософії(п-Типи філософії і філософської діяльності;ф-Метафілософськажпит-Чи є загальні закони, принципи формування і розвитку різних історичних типів філософського знання?)

9Філософія релігії(пр.-Релігійне ставлення до світу;ф-Релігійно-філософська;пит.- Чи можливе існування в світі божественного?)

10Філософська логіка(пр.-Форми і закони мислення;ф-Логічна;п-Чи є універсальні способи мислення?)

11Етика Спілкування (ф-етична;пит.-Як можливе людське спілкування?)

12Естетика(пр.-Естетичне опанування світом;ф-Естетична;пит.-Як можлива діяльність за законами краси?)

Онтологія описує категоріальний "кістяк" світу і будь-якого явища в ньому. Гносеологія осмислює чуттєві, логічні, інтуїтивні та емоційні шляхи адекватного істині пізнання. Аксіологія обгрунтовує набуту систему цінностей і життєвих сенсів. Соціальна філософія аналізує категоріальну картину суспільства (сукупної людини), а філософська антропологія - людину, як цілісну особистість. Філософія релігії осмислює певну релігійну (або атеїстичну) картину світу і відповідні їй принципи поведінки людини. Історія філософії потребує самоосмислення власного шляху, мети, перспектив розвитку філософського знання.

4. Проблема виникнення філософії. Міф як тип свідомості

Філософія формується в той період, коли сенс людського життя, його звичний устрій і порядок виявляються під загрозою, коли старі світоглядні орієнтири та настанови відмовляються функціонувати, коли мораль, що зросла на основі родових стосунків, вступає у конфлікт не просто з приватним інтересом окремої особи. Між собою стикаються, з одного боку, родова, сімейна мораль, яка являє собою всезагальне начало, але дане в його природній безпосередності, а з іншого — новий, щойно народжений тип всезагального, по відношенню до якого окремий рід, сім'я виступають як дещо часткове — це поліс, держава, всі громадяни якої становлять правове і політичне ціле. Проблемою виникнення філософії цікавилися вже деякі античні філософи. Ті чи інші аспекти цієї проблеми притягали до себе увагу Платона й Аристотеля, Діогена Лаєрція й Олімпіодора. Уже Платон помітив психологічний аспект цієї проблеми. Відповідно до Платона, початок філософії в подиві (здивуванні). У платонівському діалозі «Теєтет» сказано: « .саме філософу властиво відчуття . здивування. Воно і є початок філософії .». Цей здогад Платона про евристичне значення емоції подиву розвиває далі Аристотель. Дійсно, відповідно до Аристотеля, люди почали філософствувати, уникаючи незнання. «Завдяки подиву, — сказано в «Метафізиці» Аристотеля, — люди і тепер філософствують і почали філософствувати вперше». Аристотель насамперед досліджує питання про сутність філософії. Філософія для нього — це вища теоретична наука. Аристотель розумів під наукою знання, що виходить за межі звичайних почуттів (цим наука відрізняється від сприйняття), знання причин (цим наука відрізняється від досвіду), знання заради нього самого, а не заради якої-небудь практичної вигоди (цим наука відрізняється від мистецтва). в Аристотеля можна помітити натяки на те, що філософія виникає і з науки — як результат її розвитку, і з міфології. Про те, де виникає філософія, говорить Діоген Лаєрцій у «Пролозі» до своїх десяти книг «Про життя, навчання і речення знаменитих філософів». Проблему виникнення філософії Гегель трактує в рамках загального дослідження змісту історико-філософського процесу. Гегель підкреслює раціональний, пізнавальний аспект міфу. Особливість гегелівської концепції виникнення філософії полягає в тому, що Гегель максимально і навіть надмірно раціоналізував релігію і міфологію, уподібнюючи їх філософії, а не філософію — релігії і міфології. Гегелівську концепцію виникнення філософії можна визначити в цілому як раціоналістичний варіант релігійно-міфогемної концепції виникнення філософії.

Міфосвідомість є основою ієрархічної піраміди людського мислення (синхронічний аспект), з материнського лона міфу походять релігія, мистецтво, наука, філософія (діахронічний аспект), міф є особливою іпостассю світогляду, інструментом мислення (онтологічний аспект). Філософський тип мислення народжується з міфопоетичного не лише як його продовження чи новий ступінь, а й як заперечення, протиставлення йому. Перші спроби філософування народилися із відторгнення міфу.

Міфосвідомості притаманні первинна цілісність світу, відсутність суб´єкт-об´єктної опозиції (первісна людина не виокремлювала себе з навколишнього середовища). Первісне мислення було нерозчленованим, невідділеним від емоційної, афективно-моторної сфери. Унаслідок цього навколишнє середовище сприймалось як олюднене, відбувалося широке «метафоричне» зіставлення природних і соціальних (культурних) об´єктів. Людина переносила на природу власні якості, приписувала їй людські почуття, стани, структуру та спосіб дії. Характерна ознака міфосвідомості — символізм. Первісне мислення ще не розділяло суб´єкт і об´єкт, предмет і знак, істоту та її ім´я, одиничне і множинне та ін. Зміст міфу сприймається як вища реальність, осмислення дійсності. Закріплений у міфі колективний досвід є серцевиною мудрості, традиції. Осмислення світу у межах міфу не піддається і не потребує перевірки, тому міфосвідомість є «тотальним» типом свідомості. В епоху архаїки міф абсолютно впливає на розум і життя людини, попри його недостовірність і логічну слабкість. Його змістом є не природа, а людська взаємодія з нею. За словами французького філософа Ролана Барта (1915—1980), міф є першим і найпотужнішим дискурсом, текстом, що відображає особистість автора та діяльність, у яку цей текст включений.

Нездатність міфологічного мислення побачити відмінності між природним і надприродним, його байдужість до суперечностей, недостатній розвиток абстрактних понять, чуттєво-конкретний характер, метафоричність, емоційність перетворюють міф на своєрідну символічну (знакову) систему, за допомогою термінів якої сприймали та описували світ давні люди, як зазначає Е. Мелетинський.