23. Новаторство мовно-поетичної творчості т.Шевченка

Успіх його поезій базується на двох основах: геніальній обда­рованості поета і народній основі його творчості. Тематика і проблематика поезій Шевченка наскрізь національ­на, її можна визначити триаспектно: «слава» — національна тра­диція, «слово» — національна культура, «правда» — загальнолюд­ські вимоги релігійно-морального плану (тема історичного мину­лого, тема жіночої долі, тема майбутнього та ін.). Новаторською й оригінальною є історіософія Т. Шевченка, що поєднувала особистісне й народне у поглядах на минуле України, яку поет обов'яз­ково включав у загальноєвропейський історичний контекст. Своє­рідною є форма Шевченкового вірша. На думку Д. Чижевського, поет відмовляється від традицій наслідування російського вірша, пов'язуючи авторську віршову ритміку з народним розміром (ко­ломийковим і колядковим. Так само оригінальним є використання неповної, неточної ри­ми, внутрішньої рими, що дає змогу уникнути одноманітності викладу: «Єсть у мене діти, та де їх подіти». Романтизм як риса творчості Т. Шевченка виявився також у використанні жанру бай­ронічної поеми, тобто поеми «вільної форми», де іноді до вірша приєднується проза й наявне формальне вираження авторських почувань і думок (широкі ліричні вступи й відступи): від «Кате­рини», «Гайдамаків», «Наймички» до «Неофітів» та поеми «Ма­рія». Своєрідність Шевченкової поезії позначилася на таких жан­рових формах, як співочі пісенні вірші й вірші-рефлексії.

Т. Шевченко є основоположником нової української літературної мови. Мова його творів багата на поетич­ні паралелізми, антитези та інші художні засоби; відзначена ви­сокою афористичністю, відсутністю вульгаризмів, «просторічної мови» (на відміну від попередників).

Отже, з творів Кобзаря увесь світ довідується про основні ду­ховні цінності нашого народу: мову, звичаї, побут, культуру, а «ук­раїнська література вже не потребує нічиєї ласки». Т. Шевченко синтезує мистецький досвід минулих поколінь, одночасно творячи новий рівень культурного, філософського, духовного розвитку ук­раїнців як нації, з геніальною простотою розв'язуючи «вічні» проб­леми свободи, добра і зла, справедливості, сили слова.

10.Основні характеристики мовної норми на сучасному етапі розвитку лм

Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність. МН є головною категорією культури мови. Оскільки мовна норма — категорія історична, то вона змінюється разом із розвитком і зміною суспільства. Мовній нормі притаманний двоїстий характер: з одного боку — мовна норма є, природно, явищем мови, а з другого — норма виразно виступає і як явище суспільне. Суспільний характер норми виявляється сильніше, ніж суспільний характер мови взагалі. Адже норма нерозривно пов'язана саме із суспільно-комунікативною функцією мови. Сукупність загальноприйнятих, усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає норми літературної мови, які є обов'язковими для всіх її носіїв.