
- •18.Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу фахівця-економіста.
- •19. Класична українська література як етап формування й утвердження норм літературної мови.
- •20.І.Котляревський – зачинатель нової української літератури та нової української літературної мови.
- •21. Г.Квітка-Основ’яненко – фундатор нової української прози й нової мови прозового твору
- •22. Українські поети-романтики як зачинателі літературної норми у творах художньої літератури
- •23. Новаторство мовно-поетичної творчості т.Шевченка
- •10.Основні характеристики мовної норми на сучасному етапі розвитку лм
- •11.Поняття культури мови. Комунікативні якості культури мови.
- •12.Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції.
- •13. Давня література й початки формування лм.
- •14. Усна і писемна форми української лм.
- •15. Функціональні різновиди української лм. Їхні основні ознаки
- •16.Стильові різновиди суч. Укр. Мови й фахова мова.
- •17.Науковий, офіційно-діловий, розмовний (кодифікований) стилі літературної мови як основа мови фаху.
- •18.Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу фахівця-економіста.
- •25. Принципи українського правопису.
- •26.Науковий стиль сучасної української літературної мови.
- •27. Писемні форми репрезентації наукової інформації (конспект, тези, реферат).
- •28. Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови.
- •29 Підстилі й жанри офіційно-ділового стилю. Їхня характеристика
- •51.Синтаксична норма.Однорідні члени речення,дієприкметникові та дієприслівникові звороти в реченнях наукового і ділового стилів.
- •52.Складне речення в текстах наукового й ділового стилів.
- •53.Науковий текст і його ознаки.
- •54. Види та жанри наукових тестів
- •55.Правила оформлення наукової роботи: структура, нумерація, ілюстративний матеріал, загальні правила цитування й покликання на використані джерела, оформлення бібліографічного опису.
- •56.Усна форма літературної мови. Орфоепічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
- •57. Основні правила наголошування в українській мові. Засоби милозвучності укр.Мови.
- •37.Неологізми, архаїзми,історизми в українській літературній мові.
- •38. Виразність та образність мови, її чистота. Просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та вульгарні слова у лексиці та лексиконі окремої особистості.
- •39.Поняття про фразеологію. Типи фразеологізмів.
- •40. Поняття «граматичні мовні норми». Стилістичні можливості граматичних форм у різностильових текстах.
- •41. Синтаксична конструкція в різностильових текстах.
- •42.Синтаксична норма .Складні випадки керування.
- •43. Синтаксична норма. Порядок слів у реченні.
20.І.Котляревський – зачинатель нової української літератури та нової української літературної мови.
І.Котляревський є одним із фундаторів нової української літератури, а його «Енеїда» — найвидатнішим досягненням українські поезії того періоду і початком національного відродження українців. Новаторство І. Котляревського виявилося перш за все у національному забарвленні етнографічного матеріалу, можливості двопланового прочитання поеми (іронічно-побутовий і героїчний зміст). І. Котляревському вдалося не просто відтворити життя українців того часу, а й передати дух народу завдяки використанню живої народнорозмовної мови, а саме київсько-полтавського діалекту. У мовній тканині твору вдало поєднуються багата народна фразеологія, лексика з давніми традиціями українського віршування (напр., автор використовує вірші-іграшки, макаронічну мову). «Енеїда» Котляревського є новим етапом розвитку українського силабо-тонічного віршування. Отже, «Енеїда» є новим, самобутнім літературним явищем, що було суголосним новій історичній добі, сприяло пробудженню національної свідомості в освічених верствах українського громадянства. Це перша друкована книга, написана живою мовою, перша високохудожня поема. І. Котляревський є зачинателем нової української літератури новою мовою — живою народною, що стало знаменною сторінкою в історії української літератури.
21. Г.Квітка-Основ’яненко – фундатор нової української прози й нової мови прозового твору
Зачинатель нової української прози, культурний і громадський діяч, перу якого належать 80 творів. Його прозу характеризують такі новаторські риси: прості й цільні сюжети творів, деталізована оповідь, оригінальність авторського стилю, що виявляється в оповіді від першої особи, виклад зрозумілою мовою навіть складних філософських понять (напр., ідеалу філософської любові Платона на початку повісті «Щира любов»), повчально-моралізаторський характер прози, що базується на християнських ідеях (заклик дотримуватися основних християнських заповідей), новий герой, що вперше з'являється у прозі Квітки-Основ'яненка (проста людина з народу, яку змальовують як високоморальну особистість).
Багатоманітне народне буття, що відбиває основні етичні цінності нації (книги «Малоросійські повісті...» (1834, 1836—1837)), завжди перебуває у центрі уваги митця. Квітка розвиває нові прозові жанри: фейлетони, гумористичні оповідання («Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень», «От тобі й скарб», «Купований розум», «Підбрехач»), гумористичні й сентиментальні повісті («Конотопська відьма», «Маруся», «Козир-дівка», «Щира любов», «Сердешна Оксана»), сатиричний родинний роман-хроніка («Пан Халявский», «Жизнь и похождения Петра Степанова, сина Столбикова
Отже, творчість Г. Квітки-Основ'яненка засвідчила оновлення жанрово-стильової системи української прози, утвердження в ній ідеалів гуманності, моральності людини з народу.
22. Українські поети-романтики як зачинателі літературної норми у творах художньої літератури
Для романтизму характерне переважання лірики, що істотно впливає на інші жанри та роди літератури. Романтизм став тією течією, що найбільш повно виявила свої особливості в українській поезії і повністю вкладалась у європейський контекст [поети німецької школи «бурі й натиску» (Ф. Шиллер, Г. Гейне); англійські (В. Вордсворт, Д. Байрон, П. Шеллі); польські (А. Міцкевич, 3. Красіцький); російські (О. Пушкін, М. Лєрмонтов, М. Гоголь); угорські (Ш. Петефі)].Сам термін утворився від поняття «романс», яке в середні віки вживалося для позначення ліричної героїчної пісній написаної не латиною, а іспанською мовою. Романтики приділяли велику увагу перекладу, що сприяло поширенню ідеалів романтизму в літературах різних країн, зокрема України. Для авторів цього напрямку характерне оригінальне переосмислення традиційних тем і оновлення тематики поезії. У центрі їхньої уваги історичне минуле України, фольклор (фольклорні сюжети, образи), сильна особистість у виняткових обставинах, фантастика, божевілля, містифікація смерті.
Слід пам'ятати, що стильова система жанрів романтизму набагато мобільніша, ніж її попередниця — класицистична. Саме ця «рухливість» сприяла виникненню в українській тогочасній літературі нових жанрів: ліро-епічної драматичної поеми, балади (перша оригінальна українська балада — «Бандурист» Л. Боровиковського), елегії, літературної пісні, романсу, віршованої казки.
Український романтизм, під безперечним впливом англійської і німецької шкіл, найбільш розвинув народно-фольклорну й історико-поетичну течії. Одним із популярних був своєрідний міжлітературний сюжет про прихід мертвого нареченого: В. Вордсворт («Балада»), В. Скотт («Вільям і Хелін»), Л. Боровиковський («Маруся»), С. Руданський («Безнадія»). Характерним для тогочасної поезії було літературне обігрування мотивів чеських, румунських, сербських, грецьких народних пісень (М. Костомаров «Грецька пісня», сербські і чеські пісні М. Шашкевича).
У літературній критиці існує досить умовний поділ українських романтиків першої половини XIX ст. на школи:
—харківська школа (Л. Боровиковський, А. Метлинський, І. Срезневський, О. Бодянський, М. Петренко);
—київська школа (М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш);
—західноукраїнські романтики (поети «Руської трійці»: М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький).
Історична заслуга романтиків полягає у «відкритті» народної поезії, збагаченні системи художніх засобів. Переклади поетичних творів з інших мов сприяли популяризації української літературної мови, доводячи її дієздатність на літературній ниві. Отже, в українській літературі романтизм складається у 20 — на початку 30-х років, його розквіт — це 30—50 рр. XIX ст. Розширивши жанрову систему, охопивши нове коло тем, залучивши нові художні засоби у систему українського віршування (символізм, персоніфікація), цей напрямок став якісно новим етапом у розвитку української поезії. Романтичний період називають ще першим українським Відродженням. Найпотужнішим виявом українського романтизму, безсумнівно, є творчість Т. Шевченка.