[Ред.]Чорногорія

Чорногорці мали заслужену репутацію загартованих й досвідчених бійців^[5], але їх армія була як малою, так і певною мірою застарілою. Після завершення мобілізації в перший тиждень жовтня, Чорногорія скерувала 35 600 вояк, 126 гармат^[5], створила чотири дивізії, кожна з трьох полків. Їх номінальним командувачем був цар Никола І, з реальною владою його начальника штабу генералом Лазоровичем. Головною метою війни було захоплення головного міста Шкодер, тоді як другорядні операції мали проводитися у місті Нові-Пазар.

[Ред.]Османська імперія

У 1912 року турки опинилися в складному становищі. Вони брали участь у затяжній війні з італійцями в Лівії, яка тривала до 15 жовтня, яка скінчилась за кілька днів після початку бойових дій на Балканах. Тому вони не змогли істотно посилити свої позиції на Балканах, тому як відносини з балканськими державами погіршилися протягом року.^[8]

Турецькому військовому потенціалу перешкоджала нестабільність, викликана Молодотурецькою революцією і боротьбою із контрреволюційним переворотом кілька місяців пізніше. Зусилля з реорганізації армії німецькою місією наслідків не дало^[5]. Регулярна армія (Низамі) була добре оснащена і навчена, але резерви (Редіф) включали багато не мусульманських вояків^[8].

Османська імперія мала дві армії в Європі, перша армії у Фракії, а друга армія на Балканах. Перша армія складалась з чотирьох корпусів і була регулярною. І корпус включав 1, 2, і 3-тю дивізії і дві кавалерійські бригади. II корпус складався з 4, 5 і 6 дивізії. III корпус був елітним складався з 7, 8 і 9 дивізії і кавалерійської бригади. IV корпус складався 10, 11 і 12 дивізій і кавалерійської бригади. Кожен корпус також мав власну артилерію. Перша армія могла поповнюватись до 14 дивізій Редіф ^[9] . Редіф дивізії не були пронумеровані, а звались на честь міста, де вони базувались.

Друга армія на Балканах, складалась з трьох корпусів. Це V корпус включав 13, 14 і 15 дивізії і кавалерійську бригаду, VI корпус мав у складі 16, 17 і 18 дивізію і кавалерійську бригаду, VII корпус включав 19, 20 і 21 дивізію і кавалерійську бригаду. Нарешті, для зміцнення армії налічувалося 12 Редіф дивізій, які мобілізували з місцевого населення, на Балканах. Під час війни турки планували залучити більше військ з Сирії — Назимі і Редіф^[9]. Греки тримали контроль над Егейським морем і мали запобігти підвезенню цих підкріплень. Але на той час вже була побудована залізниця і підвезення вояків могло бути зроблено нею.

Османський Генеральний штаб, за сприянням німецької військової місії, розробив 12 військових планів. Військові плани були розроблені для боротьби з різними варіаціями сил супротивника. Робота над планом № 5, була проти поєднання військ Болгарії, Греції, Сербії та Чорногорії, була на завершальному етапі, й була спрямована в штаби армій для розробці місцевих планів^[10].

[Ред.]Війскові дії

Чорногорія першою почала Першу Балканську війну, оголосивши війну проти Туреччини 8 жовтня 1912 року.

Завершення війни і повоєнна пора

Перша Балканська війна завершилася підписанням Лондонського договору 17 травня 1913. Згідно договору всі Оттоманські території на захід від лінії Енос — Медея було передано Балканський лізі, відповідно до статус-кво під час перемир'я. Договір також оголосив Албанію незалежною державою. Майже вся територія, що була оголошено албанською державою була окупована чи Грецією і Сербією, які неохоче вивели свої війська. Із-за не вирішеного питання розподілу Македонії, практично відразу розпочалась Друга Балканська війна.

55. Після того, як Австро-Угорщина розпочала воєнні дії проти Сербії, Росія, що мала відповідний договір з Сербією, почала загальну мобілізацію. 19 липня (1 серпня) 1914 р. Німеччина, союзниця Австрії, оголосила війну Росії. Цей день і вважається початком першої світової війни. Ще через два дні—21 липня (З серпня) Німеччина оголосила війну Франції, а 22 липня (4 серпня) у війну вступила Англія. Першу світову війну імперіалісти всіх країн готували вже давно і глибокій таємниці від своїх народів. Необхідно відзначити, що війна, яка виникла спочатку між великими імперіалістичними державами Європи, швидко переросла у світову.

Основною причиною першої світової війни було небачене загострення суперечностей між провідними країнами світу внаслідок нерівномірності їх розвитку. Другою причиною війни був той факт, що на початку XX ст. розвиток науково-технічного прогресу привів до появи ювнхнових, більш могутніх засобів винищення людей. Почалася гонка озброєнь, на якій наживалися військові монополії. Одночасно відбувалася мілітаризація економіки та мілітаризація свідомості величезних мас людей. Суперечності насамперед виявилися між Німеччиною з одного боку і Великобританією, Францією та Росією з іншого. Німеччина прагнула покласти край пануванню Британії на морі, захопити її колонії, промислово розвинені райони північно-східної Франції, відторгнути від Росії Прибалтику, "Донську область", Крим та Кавказ. Правлячі кола Великобританії хтіли зберегти свої колонії та панування на морі, відібрати у Туреччини багаті наф­тою Месопотамію і частину Аравійського півострова. Франція розраховувала повернути собі Ельзас та Лотарингію, приєднати лівий берег Рейна й Саарський вугільний басейн. Австро-Угорщина виношувала експансіоністські плани щодо Росії (Волинь, Поділля) та балканських країн — Сербії, Боснії, Герцеговини. Росія прагнула приєднати Галичину й «володіти чорноморськими протоками Босфором і Дарданеллами. США намагалися поширити свій вплив на весь американський континент і посилити проникнення в Китай, де велику активність проявляла Японія.

Отже, причинами першої світової війни були як економічні (боротьба за переділ світу, за пінки збуту), так і соціально-політичні — намагання буржуазії зупинити

Революційний рух пролетаріату, одвернути увагу трудящих від еволюційної боротьби і внутрішніх політичних криз. Формальним приводом до розв'язання війни послужило вбивство 28 червня 1914 р. в м. Сараєво наступника австро-угорського престолу Франца-Фердінанда. Заручившись підтримкою Берліна, Відень пред'явив 23 липня Сербії ультиматум, і потім, 28 липня, оголосив їй війну. Після приходу до влади більшовиків Росія підписала 3 березня 1918 р. з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією Брестський мир. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії, а З серпня — Франції. Наступного дня, коли кайзерівські війська розпочали наступ на Бельгію, англійський уряд приєднався до союзників. 23 серпня на боці Антанти виступила Японія. За кілька днів вона захопила німецькі володіння в Китаї і на Тихому океані. Перша світова війна втягнула в свою орбіту 3/4 населення планети, призвела до нечуваного розорення більшості воюючих країн. 74 млн. чоловік були відірвані від продуктивної праці і поставлені під рушницю. В ході воєнних дій вбито 8,7 мли., поранено 20,8 мли. чоловік. У всіх війнах, що сталися у світі за попередні сто років, кількість загиблих становила 1,6 мли. осіб.

56. Завершення Першої світової війни та її політичні підсумки. Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин.

Версальсько-вашннгтонська система мирного врегулювання • система імперіалістичного світу, установлена державами переможцями, головним чином Великобританією, Францією, США і Японією, після Першої світової війни. Основу цієї системи склали Версальський мирний договір, пов'язані з ним договори з колишніми союзниками Німеччини й угоди, укладені на Вашингтонській конференції 1921-22 р. Версальський мирний договір (1919 рік) • імперіалістичний договір, що завершив першу світову війну. Підписаний у Версалі 28 червня державами-переможницями • США, Британською імперією, Францією, Італією, Японією Бельгією й ін., з одного боку, і переможеною Німеччиною • з іншого. Умови договору були вироблені на Парижській мирній конференції 1919-20 р. По Версальському мирному договору Німеччина повертала Франції Ельзас і Лотарингію, Бельгії • округи Мальмеди і Ейпен, Польщі • Познань, частину Примор'я й ін. території Західної Прусії; м. Данциг був оголошений | вільним містом, м. Клайпеда переданий у ведення держав-переможців (у лютому 1923 року приєднаний до Литви). Питання про державної належності Шлезвига, південної частини Східної Прусії і верхньої Сілезії повинне бути вирішеним плебісцитом (пн. частина Шлезвига перейшла в 1920 до Данії, частина Верхньої Сілезії в 1922 • до Польщі; ін. спірні території залишилися в Німеччини). Невеличка ділянка силезськоі території відходила до Чехословаччини. Споконвічні польські землі • на правому березі Одера, нижн. Сілезія, велика частина верхньої Сілезії й ін. • залишилися в Німеччини. Саар переходив на 15 років під управління Ліги Націй, а потім його доля повинна була вирішуватися шляхом плебісциту. Німеччина зобов'язувалася дотримувати незалежності Австрії, визнавала незалежність Чехословаччини і Польщі. Німецька частина лівобережжя Рейна і смуга правого берега шириною 50 км підлягали демілітаризації. Колонії Німеччини були поділені між головними державами-переможницями. Сухопутна армія Німеччини була обмежена 100 тис. чоловік, установлені також інші обмеження в озброєннях. Німеччина зобов'язалася сплачувати репарації. Нерозривною частиною Версальського мирного договору був статут Ліги Націй. США не ратифікували Версальський мирний договір і в серпні 1921 року уклали особливий договір, майже ідентичний Версальському мирному договору, але не включающий статей про Лігу Націй. СРСР незмінно викривав імперіалістичний характер Версальського мирного договору, рішуче заперечуючи в той же час проти підготовки нової війни під видом боротьби за його перегляд. "Чотирнадцять пунктів" умови миру, висунуті президентом США Вільсоном наприкінці 1 світової війни (у січні 1918 року) у противагу радянському Декрету про світ; ставив ціллю встановлення гегемони США в міжнародних справах. "Чотирнадцять пунктів", демагогічно подані світовій громадськості в якості програми відновлення миру у всьому світі, були в дійсності черговою спробою США не припустити поділу миру без участі американського імперіалізму.

57. Попри перемогу західних демократій, найдинамічнішим політичним наслідком Великої війни став антизахідний, антиліберальний, антидемократичний монстр тоталітаризму. Цей термін викували італійські фашисти, аби схарактеризувати свої сподівання, проте з 1928 р. його почали вживати для опису тих спільних рис, що об’єднували і фашизм, і комунізм. Після придушення Радянської Угорщини Радянська Росія (1917-1922) та її наступник  —  СРСР (з 1923 р.)  —  довго залишалася єдиною комуністичною державою, і її вплив виявився незмірно могутнім. Головні фашистські режими постали в Італії (1922 р.), Німеччині (1933 р.) та Іспанії (1936 р.) ¹⁵.

Уявлення про тоталітаризм відкинули і комуністи, і фашисти, тобто самі тоталітаристи. Йому судилося стати політичним футбольним м’ячем за часів "холодної війни", і не всі західні вчені та політологи вважали його за слушне ¹⁶. Тоталітаризм не привабив тих дослідників, хто вимагав охайних, бездоганних моделей, і тих, хто ототожнював політичні феномени з соціальними силами. Тоталітаризм  —  це прокляття, огидний "релятивізм" для всіх, хто вважає, буцімто тільки фашизм чи комунізм становить джерело зла. З іншого боку, цей термін ревно обстоюють ті європейці, які на власній шкурі довідались, що означає як комунізм, так і фашизм. Комунізм та фашизм ніколи не були тотожні; кожен з цих режимів зазнавав еволюції і кожен породив розмаїтих нащадків. Але вони мають між собою набагато більше спільного, ніж ладні припустити їхні прихильники. Спільні риси фашизму і комунізму утворюють довгий список. Одне з визначальних досліджень у цій царині постулює так званий "синдром із шести пунктів" ¹⁷. Але шести пунктів не досить:

Націонал-соціалістична ідеологія. І комунізм, і фашизм  — радикальні рухи, що сформували ідеології, які проповідували суміш націоналістичних та соціалістичних елементів. Протягом 1920-х років більшовики мало-помалу ослабили свої інтернаціоналістичні принципи і натомість засвоїли характерні постулати крайнього російського націоналізму. За Сталіна той ідеологічний покруч був класифікований як націонал-більшовизм. Тієї самої доби й німецькі нацисти модифіковували соціалістичні елементи своєї ідеології. В обох випадках соціал-націоналістична і націонал-соціалістична суміші стабілізувались одночасно  —  1934 р.

На усвідомленому рівні і комуністів, і фашистів привчали наголошувати на різниці між ними. З іншого боку, коли їх просили узагальнити свої переконання, вони давали разюче схожі відповіді. Один казав: "Для нас, радянських патріотів, батьківщина і комунізм злилися в одне нерозривне ціле". А другий висловився так: "Наш рух опанував боягузливий марксизм і виділив з нього [справжнє] значення соціалізму. Він, крім того, відібрав націоналізм у боягузливих буржуазних партій. Кинувши те й те в казан нашого способу життя, синтез дав чистий, мов кристал, результат —  німецький націонал-соціалізм" ¹⁸. Адже недарма люди, що зазнали на собі впливу таких орацій, схильні говорити про комуністів як "червоних фашистів", а про фашистів як про "коричневих комуністів".

Псевдонауковість. І комуністи, і фашисти претендують, начебто спирають свої ідеології на фундаментальні наукові закони, які нібито визначають розвиток людського суспільства. Комуністи покликаються на свою версію "наукового марксизму", чи то історичного матеріалізму, а нацисти  —  на євгеніку та науку про людські раси. І в тому, і в тому випадку їхні наукові методи та відкриття не мають широкого незалежного підтвердження.

Утопічна мета. Всі тоталітаристи виплекують в уяві образ нової людини, яка створить новий лад, очищений від усіх попередніх вад. Характер цієї уявної картини різний. Це може бути й остання, безкласова стадія чистого комунізму, як проповідують марксисти-ленінці, і расистський, вільний від євреїв арійський рай нацистів, або ж відновлена псевдоісторична Римська імперія в Італії. Побудова нового ладу  —  завдання, яке виправдовує всі жертви й жорстокості теперішнього режиму.

Дуалістична партія-держава. Здобувши владу, тоталітарна партія створює в межах свого апарату органи, які дублюють усі наявні інституції та контролюють їхню діяльність. Державні структури обертаються на прості механізми виконання партійних наказів. Дуалістична диктаторська система мала куди глибшу природу, ніж можна виснувати зі знайомої, проте хибної фрази про "однопартійну державну систему" (див. додаток III, с. 1369).

Фюрерство, або ж вождизм. Тоталітарні партії функціонують на суто ієрархічній основі. Вони вимагають рабської покори від своїх пересічних членів і насаджують культ непогрішного партійного лідера, джерела всілякої мудрості та добра: фюрера, вождя, дуче, каудильйо або "великого керманича". Ленін цурався такого культу, проте він став головним елементом як сталінізму, так і гітлеризму.

Гангстеризм. Чимало спостерігачів помітили величезну схожість між поводженням тоталітарних еліт і поводженням професійних кримінальних спільнот. Гангстери здобувають паразитарну владу над суспільством, "захищаючи" його від насильства, яке самі й породили. Звичайно вони тероризують як членів своїх банд, так і жертв, і знищують усіх конкурентів. Вони маніпулюють правом і, зберігаючи поважний фасад респектабельності, використовують шантаж та вимагання для контролю над усіма місцевими організаціями.

Бюрократизм. Усі тоталітарні режими потребують великого війська бюрократів для комплектації роздутих і дубльованих органів партії-держави. Ця нова бюрократія створює можливості швидкого просування цілим зграям пристосуванців найрізноманітнішого соціального походження. Цілком залежна від партії, бюрократія, безперечно, становить єдину соціальну верству, інтереси якої збігаються з інтересами режиму. Водночас для бюрократії характерна наявність кількох конкурентних "центрів влади", приховане суперництво яких становить єдину можливу форму реального політичного життя.

Пропаґанда. Тоталітарна пропаґанда великою мірою завдячує новітнім методам масової реклами з допомогою навівання. Вона використовує емоційні символи, son et lumiure, звук і світло, політизоване мистецтво та монументальну архітектуру, принцип "великої брехні", її безсоромна демагогія спрямована на вразливі і спраглі помсти елементи суспільства, позбавлені соціальної опори внаслідок бурхливих хвиль війни та модернізації.

Естетика сили. Тоталітарні партії насаджують фактичну монополію в мистецтві, створюючи естетичне середовище, яке уславлює керівну партію, звеличує зв’язок партії з народом, бавиться героїчними образами національних міфів, тішиться маніакальними фантазіями величі. Італійські фашисти, німецькі нацисти, радянські комуністи —  всі вони полюбляли зображувати величні портрети вождя, ставити велетенські скульптурні постаті м’язистих робітників, хвалькувато споруджувати ультраґрандіозні громадські будівлі.

Діалектичний ворог. Жоден тоталітарний режим не може сподіватися на леґітимацію власних лихих задумів, не вигадавши протилежного зла, яке треба поборювати. Піднесення фашизму в Європі стало дарунком небес для комуністів, що за інших обставин могли б виправдовуватись, покликаючись хіба що на таке далеке зло, як лібералізм, імперіалізм та колоніалізм. Фашисти повсякчас виправдовували себе, розводячись про хрестовий похід проти більшовизму, комуністи  —  про "боротьбу з фашизмом". Ці суперечності між тоталітарними режимами стали рушієм ненависті й конфліктів, породжених самим тоталітаризмом.

58. «Новий курс (англ. NewDeal, дослівно - «Нова угода») — заходи із запровадження централізованого планування і стимулювання економіки США яка провадилась адміністрацією президента США Франкліна Делано Рузвельта задля подолання Великої депресії в період між 1933 і1940 рр.^[1][2]

Ні сам президент Рузвельт, ні його найближче оточення не мали якогось конкретного плану дій. «Новий курс» являв собою, по суті, комплекс окремих, не завжди пов'язаних між собою заходів і ідей які пропонувались мало не щодня. Як правило, деякі з них нашвидкоруч затверджувались Конгресом, а потім лягали в основу президентської програми. Термін «Новий курс», підхоплений газетярами і розрекламований оточенням Рузвельта, мав швидше пропагандистське значення^[3], ^[4].

Коли Франклін Рузвельт прийшов до влади американці були мало не в розпачі. Ніхто не міг взяти кредит. Безробіття сягнуло 25 % і навіть більше у великих індустріальних машинобудівних центрах. Аграрний сектор переживав ще гострішу кризу. Фермери не могли продати свою продукцію. Серія пилевих бурь (англ. dustbowl) завдала аграріям колосальних збитків, позичальники тисячами втрачали права на землю та нерухомість^[5] Безробіття залишалось на вкрай високому рівні навіть у 1939 р., і почало скорочуватись тільки починаючи з 1941 р. Кредитна криза, яка розпочалась після обвалу на Нью-Йоркській біржі в жовтні 1929 р., призвела до наростання в США, а згодом і по всьому світу глибокої економічної, а згодом і політичної кризи. Спроби американської влади підтримати промисловість СШАпротекціоністським митом, викликали ланцюгову реакцію у провідних країнах світу, що призвело до обвалу зовнішньї торгівлі і зіштовхнуло економіку в депресію^[8][9].

За цих обставин в листопаді 1932 р. відбулися чергові президентські вибори. Перемогу на виборах отримав представник демократичної партії Франклін Рузвельт, який виступив з програмою «Нового курсу».

2 липня 1932 р. Франклін Делано Рузвельт погодився балатуватись у президенти США від Демократичної партії і пообіцяв «нову угоду з американським народом». Цей вислів став осзначеням програм економічної політики і президентського курсу Рузвельта щодо виходу з Великої депресії^[10]. Європа

• Великобританія не змогла зформувати державної політики стимулювання економіки, як наслідок в 1931 р. лейбористи програли вибори в парламент і до влади прийшла консервативна коалція. Масових програм з державного стимулювання економіки подібних до «Нового курсу» Британія не проводила.

• Франція переживала чергову політичну кризу Третьої республіки; Народний фронт, який сформував уряд на чолі з Леоном Блюмом, намагався проводити соціальні і економічні реформи.

• В Німеччині зазнав краху політичний режим Веймарської республіки і на хвилі боротьби з кризою до влади в 1933 р. прийшла Націонал-соціалістична партія Німеччини, а її лідер Адольф Гітлер став канцлером. Були започатковані економічні реформи спрямовані на посилення ролі держави в економіці, контроль над банківським сектором, розгорнута масштабна програма громадських робіт, а також впроваджено державне замовлення для оборонної промисловості.

• В Італії Беніто Муссоліні посилив економічний контроль держави над крупними корпораціями, цінами і розгорнув серію масштабних суспільних робіт з будівництва доріг, осушування боліт і т.д.

• У СССР Йосип Сталін реалізовував маштабний план модернізації економіки, реконструкції і створення нових промислових потужностей. Необхідність значних коштів для інвестицій в умовах депресії і падіння цін на сировинні ресурси і зерно (основні предмети експорту СССР) вимусило керівництво країни вдатись до конфіскації збіжжя в населення щоб наростити експорт, що стало однією з причинГолодомору