[Ред.]Сербія

Хоча значно менша, аніж болгарська армія, сербські війська були також значні. Сербія мала приблизно 230 000 вояків, близько 230 гармат, згрупованих в 10 піхотних дивізій, дві піхотні бригади і кавалерійську дивізію, під головуванням колишнього військового міністра Радомира Путника^[5] . Сербське верховне головнокомандування, у своїй довоєнній доктрині, дійшоло висновку, що вирішальна битва проти Турецької Вардарської армії буде на плато Овче Поле, біля Скоп'є. Таким чином, основні сили було згруповано в трьох арміях для просування на Скоп'є, а дивізія і бригада були додані до чорногорців для боїв в санджаку Нові-Пазар.

Першою армією керував генерал Петар Бойович; він мав найбільшу кількості військ, і був в центрі наступу на Скоп'є. Друга армія на чолі з генералом Степа Степанович, складалась з однієї сербської і однієї болгарської (7 Рильська) дивізій. Вона розташовувалась на лівому фланзі фронту і просувалась до Страцину. Болгарська дивізія була включена до сербської армії згідно довоєнних домовленостей, але дивізія перестали підпорядковуватися наказам генерала Степановича, щойно розпочалася війна, а лише наказом вищого болгарського командування. Третя армія під командуванням генерала Божидара Янковича, розташовувалась на лівому фланзі фронту, мала завдання визволення Косова, а потім приєднатися до інших армій в очікуваній битві на Овче Поле.

[Ред.]Греція

Греція вважається найслабшим з трьох головних союзників, оскільки вона зазнала принизливу поразку від Османської імперії в греко-турецькій війні 1897 р. і воліла діяти рішуче проти турецької армії. Проте Греція мала сильний флот, який мав життєво важливе значення для ліги, оскільки лише вона могла запобігти підвезення турецьких підкріплень з Азії в Європу. За даними грецького посла у Софії, під час переговорів, щодо вступу Греції у Лігу: «Греція може забезпечити 600 000 військових, 200 000 допомоги, і флот який зможе зупинити перевезення 400 000 вояків Туреччини між Салоніками та Галліополі^[6] .

Армія зазнала реорганізацію завдяки французькій військовій місії. Після мобілізації, було згруповано дві армії. Фессалійська армія, на чолі з принцом Костянтином та Панайотісом Данглісом у якості начальника штабу, направила 7 піхотних дивізій, кавалерійський полк і 4 окремих евзонських батальйонів, загальною чисельністю 100 000 осіб. Вона мала подолати укріплені позиції турецького кордону й просуватися у напрямку Західної та Центральної Македонії, з метою зайняти Салоніки.

Надалі від 10до 13 тисяч осіб було направлено в Епірську армію, для просування на Епір. Оскільки не було сподівань захопити добре укріплену столицю Яніну, її завданням було відволікання турецького війська до надходження підкріплення у Фессалійську армію задля успішного завершення операції.

Грецький флот також мав використати острови Егейського моря, що перебували під Османським кермом і забезпечити військово-морську перевагу. Флот Егейського моря, під головуванням контр-адмірала Павлоса Кунтуріотіса, мав три лінкори, сім есмінців і новий крейсер »Георгіос Авероф", на який покладались грецькі плани щодо військово-морського панування в Егейському морі^[7]. Греція приєдналась до Сербії пізніше.