9. Економічні ресурси та їх використання

ек ресурси – сукупність ресурсів, що використовуються для вир-ва товарів та послуг: земля, праця, капітал, підприємницькі здібності, технологія, інф, тощо.

Ресурси:

- природні, людські, та вироблені людиною ресурси, які використовуються для ви-ва товарів і послуг; ек ресурси – чинники вир-ва, тобто виробничі ресурси.

- всі ек ресурси мають загальну властивість - вони рідкісні, оскільки існують в обмеженій кількості, але рівень рідкості різних видів неоднаковий; деякі досить обмежені та не відновлюються, інші можна певною мірою відновити.

- ек ресурси в процесі вир-ва входять до вартості створюваного продукту.

- використання їх, особливо первинних, в будь-якій сфері виключає можливість одночасного використання їх в іншій сфері

- ек ресурси – засоби вир-ва, мають не тільки встановлений або відомий кожному час фізичної та моральної зношеності, а й певне галузеве призначення.

До ек ресурсів не можна відносити гроші, це особливий фінансовий ресурс.

Причини обмеженості ресурсів:

- природна обмеженість;

- виробничі можливості.

Суперечність виникає у зв’язку з неспівпадінням безмежних потреб і обмежених ресурсів. Це породжує проблему вибору і визначає мету ек діяльності.

Виявлення шляхів найкращого застосування обмежених ресурсів з метою максимально можливого задоволення безмежних потреб пов’язане з постійною оцінкою та відбором альтернативних варіантів підвищення ефективності економіки. Розуміння потреб споживачів та вміння задовольняти ці потреби одночасно з вирішенням завдань раціонального використання обмежених ресурсів стає вирішальною передумовою успіху підприємницької діяльності. Сучасний бізнес неможливий без оволодіння чіткою інформацією стосовно яких параметрів, обсягу та динаміки потреб, їхнього прогнозування, а також активного впливу на формування обсягів та структури споживання.

10. Система виробничих відносин

система виробничих відносин виражає ті суспільно-ек стосунки, які виникають між людьми з приводу вир-ва, розподілу, обміну та споживання матеріальних та духовних благ. Ця система найповніше відбиває соц сторону економіки, показує:

- хто володіє ек владою, тобто привласнює засоби вир-ва;

- як, за яких сусп умов і скільки трудівник працює на себе та на інших членів сус-ва;

- кому дістаються продукти праці виробника, тобто хто привласнює результати вир-ва.

Відносини, що виникають в процесі обміну засобами вир-ва, трудової діяльності, кооперації праці, фінансових ресурсів тощо, називають організаційно-економічними. Система даних відносин фактично охоплює весь госп механізм, за допомогою якого здійснюється управління народним господарством. Поділяються на:

- конкретно економічні відносини (госп механізм окремих галузей, особливості яких вивчаються специфічними науками);

- загальні організаційні ек відносини (сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям народного госп, тобто економіці в цілому, що вивчаються ек теорією).

11. Місце власності в системі виробничих відносин

власність – сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів вир-ва та його результатів.

Власність визначає:

• суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами вир-ва;

• специфічність дій економічних законів певної ек сис-ми;

• цілі та мотиви вир-ва;

• характер розподілу і споживання створеного продукту;

• класову і соціальну структуру сус-ва;

• панівну систему політичної та економічної влади.

Поняття "власність" - одне з центральних в курсі економічної теорії. Власність існує на трьох рівнях. Перший - матеріально-натуральний (заводи, ферми, лікарні, навчальні та наукові заклади тощо), другий - юридичний (правове оформлення володіння, розпорядження ним та його використання), третій - політ економічний, який відображає реальне, а не юридичне присвоєння результатів економічної діяльності. До організаційно-економічних форм власності належать індивідуальна, колективна, державна тощо; до соціально-економічних - приватна, суспільна (остання може бути місцевого, загальнодержавного і навіть загальносвітового рівня), змішана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування. Загальним критерієм ефективності тієї чи іншої форми власності виступає міра відчуження виробника від засобів виробництва та його результатів. У певному суспільстві одна з форм власності є панівною. Відповідно до неї складаються соціально-економічні відносини. власність – ядро системи виробничих відносин, серцевина кожного сусп способу вир-ва, їх називають ще основним, визначальним виробничим відношенням.

Власність визначає характер функціонування не лише соц-ек , я й організаційно-ек відносин (наприклад за умов суцільного одержавлення власності немає умов для розвитку підприємництва, маркетингової організації господарства).

Власність визначає цілі і мотиви розвитку виробництва.

Будь-які докорінні зміни в ек відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності.