Т.Р.Кияк А.М.Науменко Перекладознавство (нім-укр напрям)

РОЗДІЛ 9. Функціонально-стильові труднощі перекладу

кращі, ніж були у неї y лісі, умови життя коло себе ("Ich grub's mit allen den Würzlein aus, zum Garten trug ich's am hübschen Haus").

І ще десятки "Чому?", відповідь на які, як і на попередні, може бути лише одна: тому що такою є логіка художньої думки Гете, матеріаль- ним проявом чого і слугує черговість слів, тобто архітектоніка вірша. І дати цій думці-структурі (архітектоніці) аналітичне тлумачення (себто суб'єктивно-об'єктивну оцінку) і є головним завданням лінгвопоетики.

Апочати лінгвопоетичний аналіз треба, звичайно, з першого слова

–назви вірша ("Gefunden"), і тому що воно перше, і тому що, як вже вказувалося вище, його морфологічна багатозначність (дієприкмет- ник-означення, складноминула форма дієслова, іменна частка прису- дка) перешкоджають об'єктивному сприйняттю цього слова, бо тут потрібна оцінка всього подальшого тексту, і через це, запам'ятавши складність тлумачення сенсу назви, треба перейти до аналізу наступ- ного тексту. А в ньому особовий займенник "ich", який розпочинає першу строфу і втілює дві дійові особи тексту – Розповідача і лірично- го героя, – мимоволі вимагає особливої уваги до себе: і не стільки че- рез вказану двофункціональність, скільки, по-перше, тому, що розпо- чинає сюжет твору (а художній образ у белетристиці створюється лі- нійно, черговістю слів, і тому попереднє слово "важить" більше від на- ступного), а по-друге, через те, що виступає підметом, який (з ураху- ванням дійсного способу речення) виконує дію.

Все це не може не підвести аналітика до висновку, що в системі образотвірних засобів гетевського вірша слово "ich" посідає централь- не місце і що поняття, яке стоїть за ним ("Я"), є основою події, себто рушієм усіх процесів у вірші. Більше того, це поняття підкріплюється морфологічним повтором того ж самого особового займенника, але у знахідному відмінку ("mich", другий рядок першої строфи), і через це "Я" (і як займенник, і як поняття, і, зрозуміло, як персонаж) стає своєрідним центром всесвіту, створюваного Розповідачем.

Та не можна не бачити, що між компонентами цього морфологіч- ного повтору (називним і знахідним відмінками особового займенни- ка "ich-mich") стоїть ще одна змістовно навантажена лексема "Wald" ("ліс"), яка уособлює світ не Розповідача, не людський, а інший, рос- линний ("Ich ging im Walde so für mich hin"), котрий ніякої цінності для Розповідача не має, бо якщо Я і йде туди, то лише для своєї кори- сті ("so für mich") і без будь-якої зацікавленості до лісу ("nichts zu suchen"). Як вдало, як геніально просто послуговується Гете не лише означеною лексичною семантикою, щоб вималювати опозицію двох персонажів (Я та Ліс), двох світів (людського і рослинного) та накрес-

441

ЧАСТИНА 3. Проблеми макроперекладу

лити поки що загальними рисами, але цілком Розповідачем і читачем усвідомлену етичну й філософську позицію персонажу Я (себто "Все- світ існує лише для мене!"), а й виразними можливостями синтаксису, зокрема порядком слів, та морфології, зокрема, дієсловом з відокрем- люваним префіксом: у нього лексема "Wald" стоїть у середині речен- ня, вона охоплена словами, які означають Розповідача та його дію ("ich – hingehen"), вона немов би непомітними ланцюгами егоцентриз- му Я прикута до них, немов би розп'ята між ними.

Через це на рівні лексики, граматики і навіть графіки виникає об- раз Розповідача-Я як людини, що Космосом вважає лише себе. Спи- раючись на дату народження вірша (1813) та на досягнення історії літератури, можна сказати, що вся перша строфа за своїм змістом є алюзією – прихованою полемікою автора та Гете з егоцентризмом власного штюрмерівського періоду 1770-их років і з егоцентризмом німецького романтизму 1790-1810-их.

Друга строфа підкидає ще більше якісного матеріалу у вогнище лінгвопоетичного аналізу. В ній знову домінує Я – єдиний підмет і водночас діюча особа в усій строфі. Як вдало (граматично, логічно і художньо) використовує Гете латинізовану конструкцію accusativus cum infinitivo (знахідний відмінок з інфінітивом) "Im Schatten sah ich ein Blümchen stehn", щоб розв'язати занадто складне за змістом і ху- дожньою функцією завдання, яке на перший погляд не може бути розв'язаним: об'єднати двох персонажів Розповідача і Квітку (Ich та Blümchen) так, щоб діяв не стільки на логічному, скільки на синтакси- чному рівні лише один – Я.

Цю проблему і допомагає вирішити "нетрадиційний" синтаксис ла- тинізованої конструкції знахідного відмінку з інфінітивом, де один логічний суб'єкт (Я) виконує синтаксичну роль підмета, а другий (Кві- тка) – об'єкта зі своєю незалежною від підмета дією. Якщо у першій строфі на рівні семантики і синтаксису не тільки панує, а взагалі іс- нує лише "Ich" (Я), то у другій на тих самих рівнях співіснують вже дві діючі особи, хоч друга (Квітка) ще не стала синтаксичним підметом, ще, так би мовити, не отримала "легітимне" право голосу. Тому те, що можна помилково сприйняти як опис краси Квітки (до речі: стертий, шаблонний лише на перший погляд – "wie Sterne leuchtend, wie Äuglein schön", тобто "зірки", "оченята" та інші сентименти) є описом не її краси, а змісту оцінки її Розповідачем: це він бачить (про це свід- чить вказана латинізована конструкція iз дієсловом бачення "...sah ich") у Квітці "зірки", "оченята" та інші зворушливо міщанські штампи; бачить не життя, інше, самоцінне, рівне з його Космосом, а загально- вживані уявні красоти, тому що "nichts zu suchen" ("нічого не шука-

442

РОЗДІЛ 9. Функціонально-стильові труднощі перекладу

ти") в іншому світі-Космосі, який можна назвати "Не-Я", є суттю філо- софського кредо Розповідача. Саме тому насолода об'єктивною красою Квітки (себто цінністю Космосу "Не-Я") Розповідачеві не притаманна, він може тільки привласнювати її, тобто руйнувати. Про це – перший рядок третьої строфи: "Ich wollt es brechen". І знову вдало і геніально просто використовує Гете творчі можливості німецької мови, але цього разу не синтаксису, як у випадку з латинізованою конструкцією, а морфології – її омонімію: у першому та другому рядках третьої строфи посилання на Квітку ("Ich wollt es brechen, da sagt es fein") втіленo у

слово, яке означає водночас і особовий займенник третьої особи од- нини "es" (тобто "вона" – Квітка), і вказівний "es" (тобто "це", або, за контекстом, "все це": і незалежне від Я життя Квітки -"ein Blümchen stehn", – і її краса, примітивно описана прагматичним Розповідачем –

"wie Sterne leuchtend, wie Äuglein schön", – і її гармонійне існування,

точніше співіснування у Лісі як у іншому, рослинному Космосі, а не у людському Розповідача – "im Schatten"); у системі вже проаналізовано- го егоцентризму Я друга морфологічна іпостась лексеми "es" (вказів- ний займенник) повинна втілювати в собі аксіологічну семантику другорядності, несамоцінності, чогось такого, до котрого і ставлення може бути лише напівпрезирливим, якщо не цілком презирливим.

Так воно і відбувається у вірші: "Ich wollt es brechen", тобто "Я за- бажав це все зруйнувати" – так треба контекстуально, імпліцитно тлумачити цей перший рядок третьої строфи, хоча, зрозуміло, як ви- ще було сказано, на рівні словникової семантики, експліцитно, він означає також "Я захотів зірвати її" (тобто "Квітку"). Отже, головне, що повинен побачити "лінгвопоетичний" читач у цьому рядку, – на- явність двох шарів смислу.

Після цього рядка починається занадто швидка "зміна декорацій": егоцентризм, який було взято під сумнів спочатку лише автором вірша (черговість думок як протиставлення двох Космосів, двох філософсь- ких кредо, про що мова йшла вище) береться відтепер під сумнів уже і Розповідачем. Саме так треба сприйняти семантику не лише обстави- ни часу "da" ("тут", "раптом"), яка розпочинає другий рядок третьої строфи ("Da sagt es fein") і означає, крім часу дії, ще й її раптовість для Розповідача ("Це", яке я забажав зруйнувати, виявляється, ще й гово- рить!") та її спосіб протікання ("Це" виявляє себе як витончене, ніжне, тендітне явище, на що більш безпосередньо вказує і остання лексема другого рядка "fein" з її полісемією: "тонесенький голосочок", "гарна квітка", "тендітна поведінка", "витонченість мовлення" тощо).

Через це вже перший і другий рядки третьої строфи втілюють різкий конфлікт носіїв двох протилежних за змістом світосприйнять: егоцент-

443

ЧАСТИНА 3. Проблеми макроперекладу

ризм Я та незахищену альтруїстичну відкритість Квітки. "Я бажав при- власнити, знищити рослинне явище, котре я сприймав як частину свого Космосу, а воно несподівано заявило про своє право на автономне існу- вання!" – так треба тлумачити цей конфлікт, який стає ще більш гост- рим у третьому і четвертому рядках цієї строфи: "Soll ich zum Welken // Gebrochen sein?" ("Нащо ж мене руйнувати, щоб я зів'яла?").

Ця заява Квітки про своє право на автономне існування є за фор- мою і суттю палким монологом на свій захист. Таку високу оцінку монологу аж ніяк не применшує, а, навпаки, підсилює той факт, що весь вислів Квітки складається з 6 слів, з яких сформовано лише три члени речення (присудок "soll gebrochen sein", підмет "ich", обставина цілі "zum Welken"), але сформовано так вдало граматично і так яскра- во лексично, що ледве чи кожний освічений німець зміг би побудува- ти таку фразу: водночас складну за морфологією й синтаксисом (мо- дальне дієслово "soll" із скороченим другим інфінітивом пасивного стану "gebrochen [worden] sein") і красиву за архітектонікою й змістом (лапідарний мінімум членів речення та максимум полісемії кожної ле- ксеми). Крім словникової, експліцитної семантики цього монологу, не можна не відчувати і багато імпліцитних, контекстуальних нашару- вань. Так, присудок "soll gebrochen sein" означає не тільки пряме по- бутове запитання "Навіщо мене зривати?", але й риторичне філо-

софське: "Хіба ж можна руйнувати мій Космос лише через те, що він існує поруч з твоїм і без твого дозволу?!" Так, підмет "ich" уо-

соблює не тільки безпосередньо саму Квітку, але ще й її оточення в образах названих у вірші речей та явищ ("Wald" – "Ліс" як осередок рослинного світу, "Schatten" – "Тінь" як алегорію гармонічних відно- син членів рослинної родини), тобто уособлює той Космос, який існує незалежно від Я, але до якого той ставиться егоїстично (отже, веред- ливо, на що вказує перша частина присудку у першому рядку третьої строфи "wollt"– "забажав", та руйнівно, про що свідчить друга части-

на цього присудку "brechen"– "зірвати-зламати-знищити-тощо").

Так, обставина цілі "zum Welken" має семантику не лише "зів'янути",

а й "загинути", "щезнути" і т. ін.

Цілком зрозуміло (для Я та читача), що наслідок конфлікту може бути тут лише один: злагода, співжиття, гармонія, бо перемога егоцент- ризму Розповідача (яка є можливою тільки умоглядно, абстрактно) бу- ла б у цьому випадку все одно поразкою Я у світоглядному й мораль- ному плані: Я ж пішов до Лісу (зміст першої строфи вірша), хоч і за- ради свого егоцентризму ("so für mich"), але все ж таки без наміру ро-

бити щось погане ("nichts zu suchen, das war mein Sinn"). Тому і є над-

то довгими четверта і п'ята строфи, де Я починає діяти вже не для

444

РОЗДІЛ 9. Функціонально-стильові труднощі перекладу

себе, як у першій і другій строфах, а для інших, неегоцентрично, а, так би мовити, колективно, визнаючи при цьому невід'ємне право іншої істоти на свій власний Космос і прагнучи не до простого співіс- нування різних Космосів у єдиному Всесвіті, а до зведення їх, говоря- чи словами майбутнього Тараса Шевченка, у "сім'ю вольну, нову".

Не можна не бачити, як наполегливо тепер Я прислуговує Квітці (скільки важить тут змістовно лише одна гіпербола "Ich grub's mit allen den Würzlein aus" – "Я викопав її з усіма-усіма її корінчиками"!) і

як швидко Квітка переводиться автором з пасивного стану в актив- ний, витискуючи Я і з сюжету, і з вірша: на рівні синтаксису вона починає виконувати функцію підмета (п'ята строфа, де цей підмет супроводжують три однорідні присудки iз семою життєдайності,

життєбуяння: "pflanzt, zweigt, blüht" – "росте", "гіллястує", "цвіте"),

на рівні логіки – грає роль суб'єкта дії, а на рівні художньої концепції стає рівновеликою Розповідачеві цінністю.

Тепер можна повернутися і до назви вірша: чому "Gefunden"? Зви- чайно, всі морфологічні чинники, перелічені в розділі "Лінгвістична рецепція тексту", входять до об'єму значення цього дієприкметника минулого часу: він, як вказувалося в названому розділі, може означати другу частину простого дієслівного присудка у складному минулому часі Perfekt (наприклад, "Ich habe gefunden" – "я знайшов"), самостійно вживане означення (наприклад, "etwas, gefunden von mir" – "щось, мною знайдене"), другу частину присудка (наприклад, "es ist gefunden" – "во- но знайшлось"). І все ж художній зміст цієї лексеми полягає в іншому: Роповідач Я відкрив для себе головний закон буття – будь-яке життя є автономним й самоцінним Космосом. І відкрив це дуже несподівано для себе, хоч і у майже традиційних побутових умовах. Такий сюжетний на- тяк (імпліцитна алюзія) не може не витягти із фонових знань лінгвопое- тичного дослідника того факту, що подібне (раптовість занадто важли- вого відкриття) траплялося не раз і до Гете, але тільки одного разу при цьому пролунало слово, семантику якого випромінює назва гетевського вірша: давньогрецький математик Архімед, занурившись у ванну, від- крив випадково важливий закон гідроаеростатики, вигукнувши при цьому слово "Еврика!", яке є повним синонімом до лексеми у назві Гете, бо давньогрецьке "еврика" означає українською мовою "я це знайшов", а німецькою – "ich habe es gefunden".

Слід лише зауважити, що вище наведений лінгвопоетичний аналіз твору є вербальним переоформленням об'єктивної концепції вірша за рахунок максимального охоплення його лінгвістичних одиниць та їх- ніх позамовних алюзій. Цілком зрозуміло, що на цю концепцію може бути накладено будь-який конкретний факт, зміст котрого буде ана-

445

ЧАСТИНА 3. Проблеми макроперекладу

логічним змісту вказаної концепції. Наприклад, біографи Гете можуть заявити, що під Я він зобразив себе, а під Квіткою – просту дівчину Крістіану Вульпіус, яку молодий, але вже європейськи відомий Гете (тобто маючи власний поетичний Космос) "знайшов" у "лісі" народно-

го життя у 1788 році і, "викопавши її з усіма-усіма її корінчика-

ми", зробив у 1806 році своєю дружиною Крістіаною фон Гете, тобто "переніс" її з "дикого" міщанського життя до графської оселі. І хоч щось подібне у поетичній опозиції Я-Квітка та життєвій долі реально- го подружжя Гете-Вульпіус є, все ж таки такий підхід до вірша не буде ані об'єктивним, ані лінгвопоетичним, бо охоплює лише незначну за кількістю та семантикою частину мовних і позамовних засобів тек- сту. Такий підхід буде лише суб'єктивною рецепцією.

Як же вирішили всі накреслені вище завдання Гете його перекладачі?

Є. Дроб'язко. Знайда

Ішов по лісу Я навмання,

Чогось шукати Й не думав я. Враз бачу квітку В тіні густій. Горять зірками Очиці їй.

Хотів зірвати, Та чую враз: "Невже загинуть Надходить час?" Її я вирив З корінням всім

Івзяв для саду До себе в дім. У тихім місці Вона росте,

Тендітна квітка,

Ізнов цвіте.

Якщо дивитися на даний переклад як на мікроявище, то не можна не проспівати дифірамби його творцю, бо влучно і адекватно переда- но інтонацію, ритм, розмір, рими, лексичні особливості ("So für mich hin" – "навмання", "Wie Sterne leuchtend" – "горять зірками" і т. ін.)

тощо. Хіба що трохи, на перший погляд, несподівано з'являється в Є. Дроб'язка "густа" тінь лісу, "тендітність" Квітки тощо. Але теорія

446

РОЗДІЛ 9. Функціонально-стильові труднощі перекладу

інтерпретаційних ресурсів тексту не тільки легко роз'яснює такі від- хилення від оригіналу, а навіть потребує їх: і дійсно – якщо Квітка знаходиться "im Walde" та ще "Im Schatten", то хіба нелогічним буде припустити, що ця тінь "густа", а сама Квітка "тендітна"?! Щоправ- да, будь-який пересічний ботанік розповів би досвідченому профе- сійному перекладачу Є. Дроб'язку, що в лісі взагалі (Гете ж не вказав, в якому лісі гуляє його розповідач!) є і негуста тінь, а квітки зустріча- ються далеко не "тендітні". Але на все це хибна гіпотеза інтерпрета- ційних ресурсів тексту, на превеликий жаль, уваги не звертає і тому об'єктивної відповіді не дає. Якщо ж проаналізувати переклад Є. Дроб'язка як явище макрорівня, то не можна не бачити, що Я і Ліс як єдиний Космос та його компонент на початку оригіналу поміняні перекладачем місцями вже у першому рядку, і це зруйновує філософ- ську основу першоджерела. Більше того: активність Квітки змальова- на зразу у другій строфі ("горять зірками очиці їй") без усякого пере- ходу від синтаксичної та логічної пасивності Квітки у першій строфі оригіналу через її синтаксичну пасивність, але логічну активність у другій до одночасної синтаксичної й логічної дії у третій. До речі: цю активність додатково акцентує у перекладі і прислівник часу "враз". Все це призводить до того, що у перекладі поступово народжується зовсім інший стосовно Гете сюжет: краса Квітки ("горять", "зірками", "очиці") не може не пробудити сентиментальності у серці чутливого Розповідача і він не зриває її, щоб милуватися лише під час своєї про- гулянки, а викопує й пересаджує у власний садок, щоб любуватися постійно. Тому Квітка у Є. Дроб'язка промовляє не виразний за кра- сою думки та її оформлення монолог Квітки Гете, спрямований на універсальний об'єктивний розум, пануючий навіть над егоцентрич-

ним і жорстоким адресатом ("Soll ich zum Welken // Gebrochen sein?"),

а солодкаве міщанське прохання жертви, спроможне хіба що розчу- лювати і без того м'які почуття тонкосльозого реципієнта ("Невже за- гинуть // Надходить час?"). Саме тому розповідач у Є. Дроб'язка Кві- тку "взяв для саду // до себе в дім", тоді як у Гете він несе її до саду не обов'язково при своєму домі, але обов'язково при домі приємної

атмосфери ("Zum Garten trug ich's // Am hübschen Haus"). Через це не зовсім логічно зрозумілим постає словесне протиставлення дій Роз- повідача стосовно до Квітки: "Хотів зірвати" та "Її я вирив": все одно йдеться про привласнення того, що тобі не належить, тоді як у Гете розповідається про стратегії руйнування та співіснування (Ich wollt' es brechen... Ich grub's...trug's...).

447

ЧАСТИНА 3. Проблеми макроперекладу

Не менш позитивно яскравою є ситуація з мікрорівнем і в російсь- кому перекладі І. Міримського "Нашел":

Бродил я лесом…

Вглуши его Найти не чаял Я ничего.

Смотрю, цветочек

Втени ветвей,

Всех глаз прекрасней, Всех звезд светлей. Простер я руку, Но молвил он: "Ужель погибнуть

Яосужден?"

Явзял с корнями Питомца рос И в сад прохладный К себе отнес.

В тени местечко Ему отвел. Цветет он снова, Как прежде цвел.

Ідійсно: фонетичні та структурні особливості збережено, актив- ність Квітки починається, як і в оригіналі (на відміну від українського переспіву), лише з третьої строфи, хоч і без потрібного експліцитно висловленого логіко-синтаксичного переходу, про який вже йшлося. Щоправда, монолог Квітки І. Міримського, як і у Є. Дроб'язки, справ- ляє враження більше на емоції Розповідача, ніж на розум реципієнта вірша ("Ужель погибнуть // Я осужден?"), та й забарвленість лексики перекладу ("чаял", "простер", "молвил", "осужден", "питомца рос") пе-

ретворює побутовість і, отже, універсальність, вічність ситуаціїї ори- гіналу на піднесену пафосність і, отже, випадковість ситуаціїї пере- кладу. Про безліч логічних невідповідностей перекладу І. Міримського годі вже й казати: "в глуши его" (а не у нетрях лісу?!), "питомец рос" (чому перекладач вирішив, що гетевська Квітка вигодувана росою, а не стриманою вологою чи, навпаки, посушливою атмосферою сере- довища? Це ж тільки фахівець-ботанік, яким, до речі, був Гете, може сказати, який рівень вологи панує під тінню окремого дерева) тощо. На макрорівні перекладу суттєві розбіжності починаються вже з першого слова вірша І. Міримського, бо російське "бродить" має два

448

РОЗДІЛ 9. Функціонально-стильові труднощі перекладу

значення: "йти навмання" або "йти, щось шукаючи". Тому наступне "В глуши его // Найти не чаял // Я ничего" автоматично актуалізує другу семантику: "В нетрях лісу я не сподівався знайти нічого цікаво-

го, а от на узліссі..." На вказаний пошук чогось незвичайного працює і наступна лексема "Смотрю" з її значенням очікуваної несподіванос- ті, і кінцева ціль зустрічі з Квіткою: "К себе отнес", і багато іншого. Філософсько-етичного відкриття гетевського Розповідача у І. Мірим- ського, як і в Є. Дроб'язки, не відбулось.

9.7.7. Ілюстративний текст 2: H. Heine"Ich weiß nicht, was soll es bedeuten…"(пропонується читачеві зробити аналогічний аналіз стосовно лінгвістичної рецепції, літературознавчої інтерпретації, лінг- вопоетичного аналізу):

Як вирішено рівневі проблеми у перекладачів Гейне?

Л. Первомайський "Не знаю, що стало зо мною..."

Не знаю, що стало зо мною, Сумує серце моє, – Мені ні сну, ні спокою Казка стара не дає. Повітря свіже – смеркає, Привільний Рейн затих, Вечірній промінь грає Ген на шпилях гірських.

Незнана красуня на кручі Сидить у самоті, Упали на шати блискучі Коси її золоті.

Із золота гребінь має, І косу розчісує ним,

449

ЧАСТИНА 3. Проблеми макроперекладу

Ідикої пісні співає, Не співаної ніким.

В човні рибалку в цю пору Поймає нестерпний біль, Він дивиться тільки в гору – Не бачить ні скель, ні хвиль. Зникають в потоці бурхливім

Ічовен, і хлопець з очей,

Івсе це своїм співом

Зробила Лорелей.

Мікрорівневість перекладу Л. Первомайського викликає цілковите захоплення: поетичність форми (ритм, рима, інтонація тощо), черго- вість думки (Розповідач-Природа-Лорелей-Рибалка-його загибель), її лексичне наповнення (наприклад, "Abendsonnenschein" – "Вечірній промінь", "funkelt" – "грає", "blitzet" – "блискучі" та ін.), її граматичне втілення (навіть синтаксис речення "Den Schiffer ergreift es..." – "риба- лку поймає біль") – все це збережено. Жалкувати лише трохи дово- диться, що злегка порушено зміст деяких епізодів: так, Рейн у Гейне не "затих", як у Л. Первомайського, а "fließt", хоч і "ruhig"; так, "Geschmeide" з гейневських прикрас до одягу чи, може, навіть бойо- вих лат (наступне слово "gewaltig" із семою "насилля" дозволяє і таке тлумачення) перетворилися під пером перекладача на сам одяг – "шати"; так, "Schiffer" без вказівки в оригіналі на вік став у Л. Первомайського "хлопцем", тобто занадто молодим чоловіком, за- гибель якого, звісно, викликає завжди некритичне співчуття, і т. ін. Зовсім інша картина вимальовується на макрорівні. Вже у першу строфу Л. Первомайський закладає негейневське сприйняття змісту вірша: лексема Sinn у реченні "Das kommt mir nicht aus dem Sinn", як і взагалі у німецькій мові, означає здібність людини до об'єктивного розуміння світу, і тому налаштовує читача на раціонально- аналітичний підхід до тексту, тоді як у перекладі лексема "серце" ("Сумує серце моє") – лише на сентиментальний, нерозумовий манір. На інше трактування оригіналу наштовхує українського реципієнта і третя строфа через відсутність у неї обставини місця "oben", яка у Гейне сюжетно й філософськи пов'язує Природу другої строфи з Ло- релеєю третьої. Слово "круча" у третій строфі ("на кручі") має настіль- ки віддалену семантичну спорідненість із "шпилями гірськими" другої строфи, що сприймається як опис іншої ситуації, незалежної від першої: там, мовляв, Природа із шпилями гірськими, а тут – Красуня з кручею. Але головним недоліком третьої і наступної строф є відсут-

450