3. Аналіз майна підприємства і джерел його придбання

Підсумок активу аналітичного балансу – нетто вказує на розмір чистої вартості майна, яким володіє і яке контролює підприємство (валюта балансу).

В складі майна виділяють оборотні (мобільні) засоби. Майно підприємства може бути використане у внутрішньому обороті і за його межами, будучи іммобілізованим в дебіторську заборгованість, вкладеним в цінні папери або залученим в оборот інших підприємств у вигляді інвестицій.

Вартість іммобілізованих засобів (основних і необоротних) дорівнює підсумку розділу I активу аналітичного балансу – нетто, а мобільних – підсумку його II і ІІІ розділів. Матеріальні оборотні засоби визначаються за статтями 100-150 ІІ розділу, а грошові кошти – за статтями 230-250 цього ж розділу аналітичного балансу.

Вихідним етапом аналізу майна підприємства є визначення обсягу, структури і динаміки зміни майна підприємства. Бажано, щоб сума мобільних засобів перевищувала короткотермінову заборгованість за платежами як мінімум удвічі. При цьому загальну суму мобільних засобів прийнято розділяти на дві частини залежно від джерел утворення: змінну частину, створювану за рахунок короткотермінової заборгованості, і постійний мінімум, створений за рахунок власних засобів. Постійний мінімум мобільних засобів називають чистими мобільними засобами.

Найбільш мобільною частиною оборотних засобів є грошові кошти. Відомо, що добрий фінансовий стан підприємства характеризується постійною наявністю грошових коштів на розрахунковому рахунку. Отже, оптимальна сума грошових коштів визначається діловою активністю підприємства та обґрунтованістю їх щоденної потреби. Досвід показує, що кількість грошових коштів підприємства на розрахунковому рахунку повинна дорівнювати їх 3-4 денному обороту.

Позитивним слід вважати результат збільшення оборотних засобів за рахунок чистого прибутку та короткотермінових кредитів, а негативним – за рахунок збільшення кредиторської заборгованості.

Джерела створення майна підприємства є власні і позичкові кошти, співвідношення яких розкриває сутність фінансового стану. У свою чергу, вони розподіляються на кошти тривалого і короткотермінового використання. За коштами короткотермінового використання слід здійснювати постійний оперативний контроль, який забезпечуватиме їх своєчасне повернення та оперативну мобілізацію в господарському обороті підприємства. Кошти тривалого використання називають постійним капіталом, у який входять власний капітал і довготермінові позичкові кошти. Всякий позичковий капітал має термін повернення і тому підлягає оновленню, а ,отже, перебуває у постійному русі. Крім цього, до складу власних коштів входять резерви, становлячи їхню найрухомішу частину.

4. Аналіз платоспроможності (ліквідності) підприємства

Платоспроможність визначається здатністю підприємства до швидкого погашення своїх короткотермінових зобов’язань за платежами. Для здійснення цих операцій необхідні кошти, які підприємство може отримати, перевівши в грошову масу найбільш ліквідну частину своїх мобільних засобів або маючи достатній запас грошей в банку і касі. Оцінка платоспроможності проводиться за даними балансу на підставі характеристики ліквідності оборотних активів, тобто часу, необхідного для переведення їх у грошову масу.

Активи підприємства залежно від рівня їх ліквідності (від спроможності та швидкості перетворення в грошові кошти) умовно ділять на таку групи :

• Найліквідніші (високоліквідні) (А₁) – суми за всіма статтями грошових коштів та їх еквівалентів, а також поточні фінансові інвестиції (ряд. 220,0230,240 другого розділу активу балансу).

• Активи, що швидко реалізуються (швидко ліквідні активи) (А₂) – активи, для перетворення яких у грошові кошти потрібний певний час. Сюди включають дебіторську заборгованість, платежі за якою очікують протягом двадцяти місяців після звітної дати (ряд. 150 : 210)

• Активи, що повільно реалізуються (повільно ліквідні активи) (А₃) – це найменш ліквідні оборотні активи : запаси інші оборотні активи (ряд 100 : 140,250).

• Активи, що важко реалізуються (важко ліквідні активи) (А₄) – активи, призначені для використання в господарській діяльності протягом періоду більшого, ніж один рік (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік). В цю групу включають усі статті розділу І активу балансу «Необоротні активи» (ряд 080) та витрати майбутніх періодів (ряд 270).

Пасиви балансу залежно від рівня строковості погашення зобов’язань групуються так :

• Термінові (негайні) пасиви (П₁) – це поточні зобов’язання підприємства, оплата яких визначається моментом виникнення заборгованості за наслідками здійснених господарських операцій ( кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги та поточні зобов’язання за розрахунками (ряд 530 : 520)

• Короткострокові пасиви (П₂) – короткострокові кредити банків та інші поточні зобов’язання, що підлягають погашенню протягом двадцяти місяців з дати балансу (ряд 500:520).

• Довгострокові пасиви (П₃) – це всі зобов’язання підприємства, які не є поточними зобов’язаннями (довгострокові зобов’язання, забезпечення наступних витрат і платежів, доходи майбутніх періодів (ряд 480,430,630).

• Постійні пасиви (П₄) – джерела довгострокового фінансування господарської діяльності підприємства з необмеженим терміном використання (власний капітал – розподіл І пасиву балансу (ряд 380).

Порівняння
Рівень ліквідності активів Рівень строковості погашення зобов’язань
Високий рівень				Високий рівень
Найліквідніші активи	А1	П1		Термінові (негайні) пасиви
Активи, що швидко реалізуються	А2	П2		Короткострокові пасиви
Активи, що повільно реалізуються	А3	П3		Довгострокові пасиви
Активи, що важко реалізуються	А4	П4		Постійні пасиви
Низький рівень				Низький рівень

Найбільш мобільною частиною оборотних засобів є грошові кошти і короткотермінові цінні папери. Зростання частки грошових коштів і цінних паперів у загальній вартості оборотних засобів сприяє зростанню платоспроможності. Ця частка коштів приймається у визначення першого ступеня ліквідності. Такий ступінь платоспроможності визначається коефіцієнтом абсолютної ліквідності, який вимірюється відношенням суми грошових засобів і короткострокових цінних паперів до короткотермінових зобов’язань підприємства за платежами (короткострокові банківські кредити та кредиторська заборгованість).

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається достатнім, якщо він перевищує 0,2 – 0,25.

Певну аналітичну цінність має зіставлення з платіжними зобов’язаннями суми грошових коштів, цінних паперів і дебіторської заборгованості, разом узятих. Цим визначається другий ступінь ліквідності, який характеризується проміжним коефіцієнтом ліквідності. Він показує, чи достатньо названої вище суми мобільних засобів для погашення короткотермінових зобов’язань за платежами. Теоретично виправдані оцінки цього коефіцієнта перебувають у межах 0,7 – 0,8.

Коефіцієнту загальної ліквідності виступає найбільш загальним показником платоспроможності і характеризує її третій ступінь. Цей коефіцієнт визначається відношенням усіх оборотних засобів (за винятком витрат, не покритих засобами фондів цільового фінансування) до короткотермінових зобов’язань за платежами. Загальний коефіцієнт ліквідності підтверджує не тільки ступінь стійкості структури балансу, а й здатність підприємства швидко розраховуватися зі своїми короткотерміновими боргами. Теоретично виправданим такий коефіцієнт є в межах 2,0 – 2,5. Але цілком позитивні результати можуть бути отримані і за значно меншого (але не меншого від одиниці) значення загального коефіцієнта платоспроможності.