49. Ідея, проблема, гіпотеза, теорія як гносеологічні поняття

У науковому пізнанні в діалектичній єдності чуттєвого та раціональ­ного головна роль належить раціональному мисленню. Проте його ос­новні форми (поняття, судження, умовиводи) не відображають повною мірою його специфіку, оскільки вони функціонують як на донауковому, так і на науковому рівні пізнання. В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби пізнання, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія. Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, зако­номірності дійсності І спрямована на її перетворення. Проблема — це форма наукового пізнання, що є єдністю двох змістов­них елементів: знання про незнання і передбачення можливості науково­го відкриття. Проблема є відображенням ситуації, яка об'єктивно вини­кає в процесі розвитку суспільства як протиріччя між знанням про потре­би людей у яких-небудь результативних практичних та теоретичних діях і незнанням шляхів, засобів, знарядь їх реалізації. Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта.

50. Проблема істини у філософії

Проблема істини завжди була серцевиною теорії пізнання. Всі філософські напрями і школи намагалися сформулювати своє розуміння істи­ни. Класичне визначення істини дав Арістотель, визначивши істину як відповідність наших знань дійсності. Проте це визначення було настільки широким і абстрактним, що його дотримувались всі філософи, як мате­ріалісти, так і ідеалісти, як діалектики, так і метафізики. Це визначення істини визнавали такі різні за своїми філософськими поглядами мисли­телі, як Ф.Аквінський і П.Гольбах, Г.Гегель і Л .Фейєрбах, а також К.Маркс та його послідовники. Різняться їхні погляди і* в питанні про характер відображуваної реальності та про механізм відповідності. Специфіка сучасного розуміння істини полягає, по-перше, в тому, що дійсність відображена в істині, трактується як об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через яви­ще; по-друге, пізнання та його результат — істина нерозривно пов'язані з предметно-чуттєвою діяльністю людини, з практикою, достовірне знання сутності та її проявів відтворюється в практиці. Істина — це адекватне відображення об'єкта суб'єктом, яке відтворює об'єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб'єкта пізнання.

53. Специфіка соціального пізнання.

Суспільне життя-це реальний життєвий процес людини що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності як способу свідомого перетворення дійсності. Вся філософська традиція пронизана думкою про те що найістотнішою ознакою людської життєдіяльності є її свідомий характер. Свідомий не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання довколишньої дійсності а й у здатності розміркоувати над зовнішніми обставиними, над своїми звязками з ними та з іншими людьми,над собою і своїм духом заглюблюватись у себе з метоюб усвідомлення суті природно-суспільного й сенсу власного буття в світі. Таким чином соціум є особливий спосіб життя особливих істот-людей, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкування, генетично-функціональний зв'язок між якими спричиняєдо створення відмінного від природного предметно духовного світу культури. Соціум-це предметне буття людини, її існування в предметному середовищі, культури.