27. Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві

Однією з умов забезпечення безперебійної та ритмічної роботи підприємства є наявність певної кількості напівфабрикатів на кожному робочому місці та в процесі їх переміщення на випадок аварій, інших непередбачуваних обставин.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві () обчислюється за формулою:

,

де Q_д – середньоденний випуск продукції за її собівартістю, грн;

- тривалість виробничого циклу, дні;

К_н.в. – коефіцієнт наростання витрат у незавершеному виробництві.

Середньоденний випуск продукції (Q_д) за її собівартістю обчислюється так:

Q_д= ,

де Q – випуск продукції за собівартістю протягом певного періоду, грн;

Д_к –кількість календарних днів у цьому періоді, дні.

На тривалість виробничого циклу впливають галузеві особливості технологічного процесу виготовлення продукції.

Коефіцієнт наростання витрат являє собою відношення середньої собівартості виробів, що знаходяться у незавершеному виробництві, до собівартості готових виробів.

При рівномірному наростанні витрат величину коефіцієнта можна обчислити за формулами:

К_н.в.=,

або

К_н.в. =,

де С_м – вартість матеріальних витрат у собівартості виробу, грн;

С – собівартість виготовлення виробу, грн;

С_пот – одноразові витрати на початку виробничого циклу виготовлення продукції, грн.

Для складних виробів із тривалим виробничим циклом виготовлення витрати наростають, як правило, нерівномірно.

У цьму разі для визначення коефіцієнта наростання витрат тривалість виробничого циклу виготовлення виробу поділяють на інтервали часу, протягом яких відбувається наростання витрат. Обчислення коефіцієнта здійснюється за формулою:

К_н.в. = ,

де - середньоциклічна собівартість продукції, грн.:

,

де С_{нар.підс.} – собівартість виробництва продукції за наростаючим підсумком, грн.;

С – планова собівартість одиниці продукції, грн.;

Q – кількість одиниць у партії виробів (у натуральних вимірах).

28. Показники ефективності використання оборотних коштів.

Ефективність використання оборотних коштів на підприємстві характеризується швидкістю їхнього оберту (оборотністю).

Прискорення оборотності цих коштів зумовлює:

• Збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства;

• Вивільнення частини коштів і, завдяки цьому, створення додаткових резервів для розширення виробництва.

Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) ,характеризує кількість

оборотів оборотних засобів за певний період, як правило, за рік. Обчислюється за формулою:

де РП- вартість реалізованої продукції (річний обсяг реалізованої продукції за собівартістю), грн;

ОК- середньорічна вартість залишку оборотних коштів підприємства, грн.

Коефіцієнт завантаження є величиною оберненою до коефіцієнта оборотності. Він показує, скільки оборотних коштів припадає на одну грошову одиницю реалізованої продукції, і визначається за формулою:

Тривалість одного обороту (швидкість обороту) характеризує тривалість одного обороту оборотних коштів в днях і обчислюється за формулою:

де Т_об –тривалість одного обороту, днів;

ДП – кількість календарних днів протягом року;

Рентабельність оборотних коштів характеризує ефективність використання підприємством оборотних засобів і показує, скільки прибутку припадає на 1 грн. коштів, спрямованих на формування оборотних коштів. Показник обчислюється за формулою

%;

Абсолютне вивільнення оборотних коштів відображає пряме зменшення залишків оборотних коштів порівняно з їхніми нормативом. Визначається за формулою:

де Д_к-кількість календарних днів у звітному періоді;

t_баз, t_звітн –тривалість одного обороту оборотних коштів у базовому та звітному періодах, дні;

Відносне вивільнення оборотних коштів обчислюється за формулою:

%;

де РПд._баз,, РПд._зв –денна реалізація продукції у базовому та звітному періодах, грн.

Приріст прибутку підприємства, одержаний внаслідок зміни оборотності його оборотних коштів, обчислюють за формулою:

;

де П_од.баз. – прибуток, одержаний підприємством від операційної діяльності у базовому році, грн..

29. Шляхи ефективного використання оборотних засобів

Основні шляхи ефективного використання оборотних засобів такі:

1. зменшення тривалості виробничого циклу внаслідок меха­нізації робіт, удосконалення технологічних процесів, ширшого застосування конструкцій, агрегатів та напівфабрикатів;

2. зменшення виробничих запасів внаслідок покращення ор­ганізації матеріально-технічного постачання, зменшення часу їх транспортування;

3. економія матеріальних ресурсів, краще їх зберігання та об­лік, суворе дотримання норм витрат матеріалів на одиницю про­дукції; _

4. удосконалення розрахунків із замовниками та інші заходи щодо поліпшення фінансової та платіжної дисципліни;

упорядкування ціноутворення, застосування дійової систе­ми економічного стимулювання.

30. Суть і відтворення основних фондів

Основні фонди підприємства – сукупність засобів праці, що мають

вартість, беруть участь у виробничому процесі тривалий час, не змінюють своєї натуральної форми та властивостей і переносять свою вартість на вартість готової продукції частинами. Відновлена вартість основних фондів (В_в) – це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що і В_п, але за нинішніми цінами. В_в - сума коштів або інших форм компенсації, яку необхідно було б витратити на придбання такого самого засобу праці на дату складання звітності.

(1)

де Вп – початкова вартість основних фондів, грн;

ΔПпр – річний приріст продуктивності праці в країні, %;

t – кількість років, що пройшли від року створення діючого об’єкта основних фондів, роки.

(2)

де АВ – щорічна сума амортизаційних відрахувань, грн.

Залишкова вартість (Вз) – різниця між початковою вартістю та сумою зносу, накопиченою за весь період експлуатації об’єкта.

(3)

Залишкову вартість іще називають балансовою.

Справедлива вартість (Вс) – ринкова вартість об’єкта, визначена шляхом експертної оцінки, яку здійснюють професійні оцінювачі.

Ліквідаційна вартість (Вл) – сума коштів, яку очікує отримати підприємство в момент ліквідації об’єкту після закінчення періоду його використання.

Фізичний знос – поступова втрата основними фондами своєї споживчої вартості, яка відбувається в процесі експлуатації.

Ступінь фізичного зносу о.ф. визначають за допомогою коефіцієнта фізичного зносу, який може бути обчислений такими методами:

1. На підставі термінів служби основних фондів

(4)

де Тф, Тк.в. – фактичний строк служби та очікуваний термін корисного використання об’єкта о.ф., роки.

2. На підставі співвідношення величини зносу о.ф. у вартісному виразі та їх початкової вартості

(5)

Моральний знос – являє собою передчасне знецінення о.ф., зумовлене здешевленням відтворення о.ф. або використанням продуктивніших засобів праці.

першого роду (6)

другого роду (7)

де q₁, q₀ – прдуктивність застосовуваного й нового об’єкта о.ф. або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування.

31. Амортизація основних фондів підприємства. Методи нарахування амортизації

Амортизація – перенесення частини вартості об’єкта о.ф. підприємства на вартість виробленої ним продукції, виконаних робіт, надання послуг.

Норма амортизаційних відрахувань – відношення щорічного розміру амортизаційних відрахувань до вартості основних фондів, виражене у відсотках:

(8)

де Тк.в. – термін корисного використання, роки.

Існують такі методи нарахування амортизації:

Прямолінійний – сутність його в тому, що величина амортизаційних відрахувань однакова щороку, протягом строку корисного використання об’єкта

(9)

(коли стабільні : випуск та реалізація продукції)

Виробничий метод:

(10)

де Qф – фактичний річний обсяг продукції, од;

Нв.а. – виробнича ставка амортизації, грн./од.

(11)

де Qоч – загальний розрахунковий (очікуваний) обсяг виробництва за весь термін використання об’єкта о.ф., нат. од.

Метод зменшення залишкової вартості.

(12)

де На – річна норма амортизації, %;

(13)

Тк.в. – кількість років корисного використання об’єкта о.ф.

Вз – вартість залишкова, грн.

Метод подвійного зменшення залишкової вартості.

(14)

(15)

Кумулятивний метод – метод списання вартості за сумою кількості років.

32/Первісна вартість основних фондів — це фактична їх вартість на момент введення в дію чи придбання. Зокрема, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його спорудження (будівництва), а первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, окрім оптової ціни, включає витрати на його транспортування і установленім на місці використання.

Відновна вартість основних фондів — це вартість їх відтворення в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті ж витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. За зміною умов виробництва і цін на однакові елементи засобів праці між первісною (початковою) і відновною вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку і поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення однаковості у вартісній оцінці основних фондів періодично проводиться їх переоцінка за відновною вартістю. Остання переоцінка основних фондів народного господарства України проведена за станом на 1 травня 1992 року.

Повна (первісна і відновна) вартість основних фондів — це їх вартість у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовлюваної продукції (виконуваної роботи, здійснювані послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається різницею між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час спричиненого зношуванням їх вибуття має назву ліквідаційної вартості. В практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.

Капітальні вкладення — це витрати на створення нових, реконструкцію і

технічне переозброєння діючих основних фондів. За допомогою капітальних

вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних

фондів.

Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається

бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на

капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

• первісну вартість усіх основних фондів на початок планового періоду;

• наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок

планового періоду;

• суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом

планового періоду;

• орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або

продажу протягом планового періоду;

• орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні фонди

протягом планового періоду;

• вартість основних фондів та суму амортизаційних відрахувань. яка буде

в підприємства на кінець планового періоду.

На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення

капітальних вкладень.

За складання бюджету капітальних витрат і здійснення капітальних

вкладень, треба враховувати їхню структуру. Розрізняють технологічну та

відтворювальну структури капітальних вкладень.

33. Доходи підприємства-це збільшення економічних вигод у вигляді надходжень активів або зменшення зобов'язань, які приводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Доходи - витрати = прибуток чи збиток.

Прибуток - перевищення доходів звітного періоду над витратами звітного періоду.

Збиток - перевищення витрат звітного періоду над доходами звітного періоду.

Виручка-це сума грошових коштів, отриманих підприємством від реалізації продукції, надання послуг та виконаних робіт за діючими цінами

34. У практиці господарювання можуть використовуватися два ме­тоди, за якими визначається факт здійснення процесу реалізації проду­кції: за касовим методом та методом нарахувань.

За касовим методом реалізованими вважаються активи з дати надходження грошових коштів на рахунки в банках або в касу у формі платежів за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги або дата оприбуткування матеріальних чи нематеріальних активів.

За методом нарахувань реалізованими вважаються активи з да­ти відвантаження чи передачі їх покупцю або підписання документів про виконання робіт, надання послуг.

Обсяг виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) формуєть­ся під впливом двох факторів:

а) кількості, асортименту та якості продукції (робіт, послуг), що підлягає реалізації;

б) рівня відпускних цін на товари (роботи, послуги) суб'єкта господарювання та рівня цін на фактори виробництва (природні ресурси, робочу силу і капітал), які використовує підприємство.