1.2.Загальна характеристика дітей з порушенням психосоматичного здоров’я та функціонального відхилення.

У 2001 році було зареєстровано 617 тис. 96 дітей з порушенням психосоматичного здоров’я та функціонального відхилення, з них 14,4% у віці 16-18 років. У структурі захворювання зумовило виникнення порушення психосоматичного здоров’я та функціонального відхилення у дітей, перше місце займають інфекційні та соматичні захворювання, на яких припадає 23%. На другому місці стоять захворювання нервової системи та органів чуття (в основному дитячий церебральний параліч) – 20,8%. На третьому місці психічні розлади та розумова відсталість [32, с. 177-202].

Серед дитячої інвалідності зі збільшенням віку відзначається помітне зростання кількості психічних захворювань: від 9,5 у віці 4 роки до 45 на 10 тисяч дітей відповідного віку. Вроджені аномалії займають четверте рангове місце, на них припадають 18% [31, с. 81-83].

Обмеження життєдіяльності, обмеження здатності адекватно вести себе мають 36% дітей з порушенням психосоматичного здоров’я та функціонального відхилення, здатності спілкуватися з оточуючими – 19,5%, здатності пересуватися [34, с. 340]. Встановлено, що дитяча інвалідність в 70% випадків обумовлена ​​причинами природженого або спадкового характеру, пов'язана з шкідливостями в пренатальному, натальному і післянатальному періодах. Статистичні дані свідчать про зростання ускладнень за останні 10 років майже в 2 рази. У цілому по Росії вагітні з порушенням здоров'я складають 91,3% [12,с.320].

Сучасні пологи є серйозним випробуванням для жінок, плоду та новонароджених. Тільки 35,7% з усіх пологів можна віднести до нормальних [26,с.45-64]. Число здорових новонароджених пов'язаний з неякісним харчуванням вагітних жінок і годуючих матерів, погіршення екологічної обстановки, збільшення частоти інфікування жінок інфекційними та вірусними захворюваннями, збільшенням кількості жінок, які вживають під час вагітності алкоголь і наркотики. Великий ризик для новонароджених представляє пізній вік (старше 30 років) первородящих матерів. У них 2,5 рази частіше зустрічаються ускладнення вагітності [12].

Виникаючі внаслідок впливу несприятливих факторів внутрішньоутробні ураження плоду – одна з основних причин важких вроджених і післяпологових ушкоджень центральної нервової системи, печінки, серця, органів зору та слуху у новонароджених, що відбувається до інвалідності. На початку ХХ століття В. П. Кащенко запропонував термін «виняткові діти», підкреслюючи їх психологічну своєрідність і значний психологічний потенціал, який може реалізуватися при правильній корекційній роботі [21,с.225].

Після 1918 року став використовуватися термін «дефективні діти», коли провідне значення надавалося самому дефекту, і вся робота була спрямована на його компенсацію. Дефект (від латинського «недолік») відображає недостатність певних функціональних систем.

У 50-х рр.. ХХ ст. у дослідженнях з соціальної психології стало частіше застосовуватися поняття «аномальні діти», в якому акцент робився не на самому дефекті, а на аномальному розвитку. Воно є основною причиною соціально-психологічної дезадаптації дитини. При цьому необхідно враховувати, що аномалія порушує розвиток дитини тільки за певних умов і супроводжується актуалізацією дефекту з виникненням аномального розвитку у вигляді певних психологічних порушень. Саме вони викликають необхідність у спеціальному навчанні, вихованні та психокорекції.

З 1980-х рр. стали надавати перевагу поняттю «діти з відхиленням розвитку» так як спеціальне навчання поширилося і на помірні порушення в розвитку, що добре піддаються корекції [5, с. 117-118]. Діти з відхиленням в розвитку – учні, у яких фізичні та психічні відхилення приводять до порушення загального розвитку і соціально-психологічної дезадаптації. При цьому виділяються такі категорії таких дітей:

- З порушенням слуху (глухі, слабочуючі, пізночуючі) - Порушення зору (сліпі, слабобачучі) - Важкі порушення мови (логопати)

- Порушення інтелектуального розвитку (розумово відсталі і ЗПР)

- Порушення опорно-рухового апарату

- Комплексними порушеннями психофізичного розвитку (сліпоглухонімі, сліпі розумово відсталі, глухі розумово відсталі) - Емоційно-вольовими порушеннями (акцентуації, психопатії, аутизм) [8,с.180].

В даний час найчастіше зустрічаються комбіновані відхилення в розвитку. У зв'язку з цим у спеціальній психології впроваджується МКБ-10, що має синдромологічну структуру діагностики [13].

Сьогодні широко використовується поняття «діти з обмеженими можливостями», «діти з особливими потребами». Різні відхилення у розвитку відображаються на особливостях формування соціальних зв'язків дітей, їх пізнавальних особливості та обмеження у трудовій діяльності.

Всіх з дітей з відхиленням у розвитку поділяють за ступенем відновлення, освітнім рівнем, професійної придатності [26,с.45-64].

За ступенем відновлення. Залежно від характеру порушення одні аномалії можуть повністю долатися в процесі розвитку дитини, інші лише частково коригуватися, а деякі тільки тимчасово компенсуватися.

За освітнім рівнем. Одні діти можуть оволодіти тільки навичками самообслуговування, інші – елементарними освітніми знаннями, треті – повним курсом середньої школи.

За професійної придатності. Одні діти компенсуються в межах соціально-побутової орієнтації, інші – в умовах малокваліфікованої роботи [6]. Відхилення у розвитку дитини характеризується не тільки негативними ознаками, але і своєрідним розвитком. Тому дуже справедливо поняття В. П. Кащенко –«виключні діти» [21,с.225].

Часто корекційний процес спрямований на вторинні порушення, а первинні реабілітуються переважно медичними засобами. Вторинні відхилення у розвитку відрізняються від первинних:

- За часом виникнення (первинні порушення з'являються раніше)

- За структурно-функціональним принципом (первинні частіше пов'язані з поразкою і тому називаються органічними і біологічними), а вторинні обумовлені зміною функції визначених систем і характеризуються як функціональні (або психоемоційні)

- За дією пошкодженого фактора (фактор, що ушкоджує, безпосередньо діє на структури, викликаючи їх первинне морфологічне порушення; вторинні зміни функції опосередковано пов'язані з відстроченою дією несприятливого чинника, а більшою мірою – з новими патогенними умовами і вдруге запускаються патогенними механізмами в організмі)

- За характером компенсаторних можливостей (первинні відхилення пов'язані з початковою недостатністю функції; сам дефект носить стійкий характер, але може компенсуватися у функціональному плані, але не викликаючи відхилення у розвитку; вторинні відхилення виявляються як нестійкі зміни вторинних функцій) [8,с.180].

В даний час розглядається теорія складної структури відхилень у розвитку. Вона має на увазі наявність первинного дефекту, викликаного біологічними факторами, і вторинних порушень, що виникають у ході емоційного розвитку [7,с.275]. При цьому розрізняють кілька типів їх впливу. Тип А – прямий вплив. Наприклад: глухота як первинна аномалія викликає німоту – вторинне порушення; у сліпих дітей вторинними є недостатність просторового орієнтування, амімічність обличчя, своєрідність характеру; при первинній інтелектуальній недостатності формується вторинне недорозвинення властивостей особистості, що характеризуються завищеною самооцінкою, негативізмом, невротичною поведінкою [7,с.115-135].

Тип Б – зворотний вплив. У певних умовах вторинні порушення можуть чинити негативну зворотну дію на первинну аномалію. Так, дитина з частковою втратою слуху не буде використовувати його збереженої функції, якщо не розвивається усне мовлення [8,с.142].

Тип В – корекційні відносини. Чим далі стоїть симптом від першопричини, тим більше він піддається виховній та лікувальній дії. Розвиток вищих психологічних функцій виявляється менш стійкими, ніж нижчих, елементарних психологічних процесів. Так відновити слух практично не можливо, але можна компенсувати мовні розлади [8, с. 147].

При дослідженні вторинних відхилень відзначаються не тільки негативні, але і позитивні компоненти аномалії. На її потенційні компенсаторні можливості здійснюється опора при проведенні корекційної роботи. Джерело пристосування аномальних дітей до навколишнього середовища є збережені психологічні функції. Наприклад: глуха дитина використовує зоровий і рухові аналізатори, сліпа дитина активно застосовує слуховий аналізатор, дотик; у розумово відсталих дітей активізується практичне мислення. На відхилення у розвитку впливають ступінь і якість структури первинного дефекту [7,с.275]. Так невелика втрата слуху призводить до незначних порушень у розвитку мови, а глибоке його ураження супроводжується німотою.

Своєрідність розвитку визначається також терміном виникнення первинних порушень. Так, у сліпонародженого відсутні зорові образи; при втраті зору в молодшому шкільному віці дитина зберігає в пам'яті певні зорові уявлення про навколишній світ; у старшого школяра зорові уявлення характеризуються достатньою повнотою і стійкістю. На своєрідність відхилень у розвитку впливають також умови навколишнього середовища, особливо педагогічні та мікросоціальні. Тому особливу важливість має раннє виявлення порушень і своєчасна їх корекція, тобто створення необхідних умов для профілактики вторинних порушень.

Процес навчання та психокорекції ґрунтується не тільки на сформовані функції, але й на потенційні. В основі більшості відхилень у розвитку – первинні порушення в нервовій системі або певному аналізаторі, в результаті яких виникає атипове утворення або зміна функцій певних органів та психічних систем. У зв'язку з цим відхилення у розвитку діляться за патогенезом (механізм патологічних змін) та етіології (патологічні порушення) [3].

Відхилення в розвитку за патогенезом:

• Органічні порушення. У нервовій системі можна виявити структурні, біохімічні, вогнища ураження, зв'язок з ураження чи тривалим впливом на нервову тканину патогенного фактора або обумовлені спадковою схильністю до пошкодження.

• Функціональні порушення. Вони засновані на динамічних розладах нервової діяльності, неузгодженості, неврівноваженості роботи окремих психологічних систем і зон ЦНС. Це пов'язано з підвищеною збудливістю або загальмованістю, а також з нестійкістю функціональних систем.

Відхилення в розвитку за етіологією:

- Спадкові порушення. Це генетичні захворювання, зокрема, проявляються в порушеннях обміну речовин в тканинах головного мозку. Успадковуються певні форми олігофренії, хвороба Дауна, глухота, сліпота.

- Вроджені порушення. Аномалії, пов'язані з алкоголізмом і наркоманією батьків, несприятливим перебігом вагітності, патогенними факторами, що діють на плід у період внутрішньоутробного розвитку. Це інфекції, фізичні і психічні травми, токсикози вагітності, інтоксикації через неправильне харчування матері, безконтрольного прийому лікарських препаратів, резус несумісність плоду і матері.

- Набуті аномалії.

- Психогенні порушення. Це соціально-психологічні порушення, викликані несприятливими сімейними умовами виховання дитини (педагогічна занедбаність); індивідуально-психологічні (вторинне поглиблення психологічних проблем викликаються самою дитиною); явища соціальної і психічної депривації; проблеми емоційно-особистісного розвитку дитини [12].

Розглянувши загальну характеристику дітей з особливими потребами, можна зробити такі висновки. Дитина з обмеженими можливостями – це особа до 18 років визнана у встановленому порядку інвалідом. Категорії дітей з особливими потребами: з порушеннями слуху; з порушеннями зору; з важкими порушеннями мови; з порушеннями інтелектуального розвитку; з порушеннями опорно-рухового апарату; з комплексними порушеннями психофізичного розвитку; з емоційно-вольовими порушеннями. Причинами виникнення захворювань у новонароджених дітей є: неякісне харчування вагітних жінок та матерів-годувальниць; погіршення екологічної обстановки; збільшення частоти інфікованих жінок; вживання під час вагітності алкоголю і наркотиків. Дітям з особливими потребами необхідна соціально-психологічна реабілітація у повному обсязі.