[Править]Основные положения[5][8]

В соответствии с «Актом Злуки»:

• ЗУНР пользовалась полной автономией и получала название Западной Области Украинской Народной Республики (ЗО УНР);

• вооруженные силы двух государств объединялись;

• всем гражданам гарантировались демократические права и свободы.

[Править]Дальнейшие события

В первые месяцы после провозглашения объединения были сделаны определённые шаги в сторону интеграции двух государств, особенно в военной сфере. Петлюра неоднократно выезжал в Галицию и принимал участие в заседании правительства В. Голубовича. В ЗОУНР с востока стало поставляться продовольствие, а из ЗОУНР — нефтепродукты. Однако в связи с рядом факторов, реального объединения не произошло. Координация в действиях имела место лишь в военной сфере, да и то в ограниченном объёме, так как обе армии имели своё собственное командование (объединение армий не произошло даже тогда, когда территория Западной Украины была полностью утрачена). По оценкам Яневского, УНР стала конфедеративным объединением^[5]. Часто объединение характеризуется как декларативное.

Под действием множества негативных факторов, а также в связи с переговорами Петлюры с Польшей, которые галичане расценивали как предательство, в конце 1919 года Петрушевич денонсировал «Акт Злуки».^[3]

[Править]Память о событии

• День соборности Украины - отмечается в стране ежегодно 22 января в день провозглашения Акта объединения УНР и ЗУНР.

• В 2001 году на вокзале города Фастова установлен железнодорожный вагон, в котором 1 декабря 1918 года был подписан предварительный договор о будущем объединении двух государств. В вагоне устроен своеобразный «музей

№45  партиза́нський рух  22 червня 1941 р. фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. На території захопленій ворогом поширився антифашистський рух Опору. Найефективнішою формою його став партизанський рух. На Україні загальна чисельність партизан сягала 500 тис. осіб.Партизанський рух 1941-1944 рр. пройшов у своєму розвитку три періоди. Перший період тривав від початку війни й до кінця листопада 1942 р. (до оточення німецько-фашистських військ під Сталінградом). На цьому етапі війни виступи партизан були нечисленними і неорганізованими. На те були свої причини. Наприкінці 30-х років панівною була наступальна воєнна доктрина, згідно з якою війна буде вестись виключно на території противника. Тому були знищені інструкції, посібники з питань організації і тактики боротьби партизанських формувань, ліквідовані партизанські схованки та бази.Труднощі організації боротьби у ворожому тилу ускладнювалися поспішністю і формалізмом у доборі та підготовці кадрів, закладанні матеріально-технічної бази, створенні конспіративних квартир, налагодженні засобів зв’язку, відсутністю військових фахівців - радистів, мінерів-підривників, шифрувальників. Тому партизанські загони не змогли вести активну боротьбу з гітлерівськими каральними організаціями, зазнавали величезних витрат від зрадників та репресій окупантів, іноді саморозпускалися. Так із 3500 партизанських загонів і диверсійних груп, залишених у перший рік війни на окупованій території, на червень 1942 року були відомості про наявність лише 22 діючих загонів.Стримував розгортання партизанського руху окупаційний режим (німецька адміністрація загравала з місцевим населенням - звільняла з полону червоноармійців-українців, дозволяла відкриття церков, видавала україномовну пресу, створювала національні громадські організації).На початку 1942 року ситуація на фронтах ускладнювалась і диктувала потребу централізації керівництва партизанською боротьбою. 30 травня 1942 року при Ставці Верховного головнокомандуючого було створено Центральний штаб партизанського руху, а 20 червня 1942 року - Український штаб партизанського руху на чолі з Т. Строкачем.Успішно діяли в 1942 р. об’єднані загони О. Сабурова, О.Федорова, І. Копьонкіна. Українські партизани знищили (з 1.08.1941 р. по 01.08.1942 р.)1652 об’єкти військового призначення, у тому числі підірвали 27 ворожих ешелонів, втрати противника в боях склали 12 тисяч солдатів і офіцерів.Основним змістом партизанської боротьби у Україні у другому періоді (кінець 1942 р. -1943 р.) стала реалізація розроблених ЦККП(б)У й УШПР оперативних планів бойових дій на зимовий період 1942-1943 рр., на весняно-літній 1943 р., зокрема плану захоплення та утримання переправ через ріки Десна, Дніпро, Прип’ять і допомоги Червоній армії щодо оволодіння Києвом. Другий період партизанського руху став часом найбільших його досягнень у бойовій, диверсійній, розвідувальній діяльності в тилу фашистських військ, вершиною військової майстерності. В 1943 році С.Ковпак здійснив Карпатський рейд. Гучний резонанс серед населення окупованих територій мали рейди Я. Мельника, М. Наумова, О. Сабурова, О. Федорова з Лівобережної України на правий берег Дніпра, у район білорусько-українського Полісся.В 1943 р. партизанські загони і з’єднання здійснили 292 напади на гарнізони, комендатури, кущі поліції, 24 - на штаби військових та тилових підрозділів і частин противника, 19 - на залізничні станції, оволоділи 21 районним центром. Від партизанів надійшло до УШПР 1260 донесень, які містили 2011 фактів розвідувального характеру.На третьому етапі (січень - серпень 1944 р.) руху Опору перед партизанами України стояло завдання й надалі активними діяли дезорганізувати тил німецько-фашистських військ, сприяти бойовим операціям Червоної армії. Пріоритетне значення надавалося виходу партизанських загонів і з’єднань на терени Західної Волині а Галичини. На завершальному етапі визволення території України партизанські загони і з’єднання, які концентрувалися на території Рівненської, Житомирської, Кам’янець-Подільської областей (всього 18 з’єднань у складі 115 загонів чисельністю близько 30 тис