[Ред.]Мазепа в літературі та мистецтві

Детальніше: Іван Мазепа в літературі та мистецтві

Ежен Делакруа. Мазепа на коні

«Мазепа на переправі через Дніпро» Корнило Устиянович, 1883

Нова банкнота у 10 гривень з зображенням I.C. Мазепи

Банкнота у 10 гривень з зображенням I.C. Мазепи (найстаріший варіант, підлягає поступовому вилученню з обігу)

Монета 10 гривень з зображенням I.C. Мазепи

Гетьман Іван Мазепа — найбільш відомий в Європі та Америці гетьман України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, 6 скульптур. Серед найвідоміших творів:

• гравюри І. Мигури, І. Щирського, Д. Галяховського, Л. Тарасевича, М. Бернінгротга;

• портрети невідомих художників XVII — початку XVIII ст., що зберігаються в музеях України;

• полотна історико-легендарного змісту відомих художників А. Деверія, Ю. Коссака, Є. Харпентера, М. Геримського; Теодора Жеріко («Мазепа», 1823), Ежен Делакруа («Мазепа», 1824), Г. Верне (два полотна: «Мазепа оточений кіньми», 1825 та «Вовки у погоні за Мазепою», 1826), Луї Буланже (картини: «Покарання Мазепи», 1827; «Смерть Мазепи», дата невідома).

• поетичні та прозові твори Дж. Байрона, В. Гюго, Ю. Словацького, О. Пушкіна, Ф. Булгаріна, Г. Асакі;

• музичні інструментальні та оперні твори П. Сокальського, К. Педротті, Ш. Пурні, Дж. В. Гінтона, Ф. Педреля, П. Чайковський, М. Гранваль, Ф. Ліста, Ж. Матіаса, О. Титова, С. Рахманінова

• Лорд Байрон — Мазепа, поема (1818)

• Олександр Пушкін — Полтава, поема (1828—1829)

• Віктор Гюго — Мазепа, поема (1829)

• Юліуш Словацький — Мазепа, поема (1840)

• Ференц Ліст — Мазепа, симфонічна поема (1851)

• Петро Чайковський — Мазепа, опера(1881—1883)

• Михаел Балфе. «Сторінкова» кантата. (1861)

• Тарас Шевченко — різні вірші

• Богдан Лепкий — «Мазепа».

• Кондратій Рилєєв

• Володимир Сосюра — Мазепа, поема (1928—1959-1960)

• Антоній Стаховський — Молитва за гетьмана Мазепу та інші вірші.

У 2001 році режисером Юрієм Іллєнком було знято україномовний фільм «Молитва за гетьмана Мазепу»

Йому присвячено фільми:

• «Мазепа» (1909) В.Гончарова (в гол. ролі А.Громов), «Мазепа» (1913) Д.Сахненка, «Мазепа» (1914) В.Гардіна з І.Мазжухіним, «Мазепа» (1914) Є.Пухальського, П.Чардиніна. Гетьмана грає Ф.Стригун у стрічці «Обітниця» (1992). Про нього і сценарій Г.Штоня «Ой горе тій чайці…», документальна стрічка Л.Анічкіна «Анатема» та кінотвір Ю.Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2002. В головній ролі П.Іллєнко, Б.Ступка).

У Полтаві із 2003 р. проходить всеукраїнський фестиваль «Мазепа-фест». На ньому митці представляють свої літературні, музичні твори, відбуваються зустрічі із діячами культури.^[8]

№39Гетьманщина наприкінці XVII - на початку XVIII ст

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 8 клас>>Історія України: Гетьманщина наприкінці XVII на початку XVIII ст

Гетьманщина наприкінці XVII — на початку XVIII ст. Пригадайте:   

1. Яку політику проводив гетьман І. Самойлович?    2. Як виникла і розвивалася Слобідська Україна?

«Вічний мир». Перший Кримський похід. Підписання Бахчисарайського миру суттєво змінило розстановку сил у Східній та Центральній Європі. Він розв'язав руки турецькому султану для останнього, як виявилося, могутнього наступу на Європу. Кульмінацією цього наступу стала облога Відня в 1683 р. На допомогу Відню вирушив польський король Ян Собеський із 25-тисячним військом, у якому були й українські козаки. Стрімкий удар польських гусарів по турецькому табору примусив останніх тікати з місця битви. Як писав польський король Римському Папі: «Ми прийшли, побачили, Бог переміг». Після цієї перемоги Польща вступила до Священної ліги (Рим, Венеція, Австрія), яка вела боротьбу проти Османської імперії. Також польський уряд пішов на примирення з Москвою з метою підтвердити кордони, установлені за Андрусівським перемир'ям, і залучити Москву до боротьби проти Туреччини. 6 травня 1686 р. в Москві між Річчю Посполитою і Московією було підписано «Трактат про вічний мир», відповідно до якого: ■ Лівобережжя, Запорожжя і Київ з околицями визнавалися за Московією, а більша частина Правобережжя (Північна Київщина й Волинь) — за Польщею. Московія також визнавала за Польщею Поділля, якщо та згодом відвоює його в Туреччини. ■    Правобережні  землі  Подніпров'я,   спустошені  польськими і турецько-татарськими військами, мали залишитися незаселеними. ■    Поляки зобов'язувалися на своїй території забезпечити православному населенню вільне віросповідання. ■    Росія і Польща вступали у спільний військовий союз, спрямований проти Османської імперії та Кримського ханства. Фактично «Вічний мир» 1686 р. робив недійсними договори з Туреччиною, укладені обома державами раніше. Для України договір означав узаконення на міжнародному рівні її поділу на дві частини. Саме тому проти договору виступав гетьман І. Самойлович, але всі його звернення до царя були проігноровані. Після укладення «Вічного миру» для Московії склалися сприятливі умови для активізації боротьби за Північне Причорномор'я і припинення турецько-татарських нападів. Із цією метою в 1687 р. було здійснено спільний Кримський похід 150-тисячного московсько¬го і 50-тисячного козацького війська на чолі з князем В. Голіциним (фаворитом цариці Софії) і гетьманом І. Самойловичем. Похід завершився повним провалом. Провину за це поклали на І. Самойловича, що стало приводом до усунення його з гетьманства Обрання І. Мазепи гетьманом. Коломацькі статті. Улітку 1687 р. на річці Коломак (притока Ворскли), де отаборилося після невдалого Кримського походу московсько-українське військо, за наказом В. Голіцина відбулися вибори нового гетьмана. Гетьманська булава дісталася генеральному осавулу Івану Мазепі (1687—1709 рр.). У цей час було ухвалено новий україно-мос-ковський договір — Коломацькі статті, який містив такі положення: ■    декларативне  підтвердження  30-тисячного козацького реєстру,  прав і привілеїв гетьмана та старшини (зокрема, звільнення маєтностей від державного оподаткування); ■    заборона   гетьману   змінювати   генеральну старшину на її «урядах» без дозволу царя; ■    гетьману заборонялося самостійно вступати в дипломатичні відносини з іншими державами, а також він був зобов'язаний дотримуватися  «Вічного миру» з Польщею (по суті, він не повинен був намагатися повернути під свою владу Правобережжя); ■    гетьман був зобов'язаний за наказом царя надсилати козацькі війська проти Криму і Туреччини; ■    у містах Київ, Чернігів, Переяслав, Ніжин й Остер,  як і раніше,  розташовувалися російські воєводи із залогами, а в столиці Гетьманщини — Батурині — російський стрілецький полк для контролю над гетьманом; ■    запровадження спеціальної статті, яка пояснювала відносини між Гетьманщиною і Московською державою: заборонялося «голосом испущать», що...Малоросійський   край   гетьманського   регименту», а лише говорити, що він є складовою єдиної держави московського царя; ■    забезпечити вільний перехід із Московської держави в Україну; ■    гетьманський уряд був зобов'язаний «народ малороссийский всякими мерьі и способьі с великороссийским народом соединять и в неразрьівное и крепкое сугласие проводить супружеством и иньїм поведением». Коломацькі статті в основному повторювали Глухівські статті 1669 р., але до них додали ще й нові положення, які стали наступним кроком на шляху обмеження Московською державою державних прав України. Звістка про події на річці Коломак стала поштовхом для заворушень по всій Гетьманщині. Козаки та селяни нападали на маєтки старшини, іноді розправлялися з найбільш ненависними. Відразу ж новообраний гетьман рушив на придушення повстання. І. Мазепа закликав населення не чинити самосуду й обіцяв, що припинить зловживання старшин і скасує заведені за Самойловича податки. Повстання було придушене. Повернувшись із Москви, І. Мазепа почав здійснювати заходи зі зміцнення своєї влади і впорядкування відносин у Гетьманщині. У цей час тривала війна з Туреччиною та Кримом. Упродовж 1690—1694 рр. гетьманські полки брали участь у походах у район нижньої течії Дніпра та Очакова. Перебіг бойових дій ускладнили події на Запорожжі. Антигетьманська опозиція на чолі з Петром Іваненком (Петриком), за яким стояла частина старшини, виступила проти політики гетьмана. Кримський хан визнав Петрика гетьманом і надав йому в підмогу орду. Петрика підтримала запорозька голота, яка визнала його гетьманом. Протягом 1692—1693 рр. він здійснив кілька походів у Гетьманщину, але всі вони були невдалими. Населення у своїй більшості не відгукнулося на його заклики. До того ж орда переймалася лише можливістю взяти ясир. Завдяки цьому Мазепі вдалося відносно легко відбити напади й одночасно приборкати опозицію. Попередній досвід свідчив — щоб здобути Крим, потрібно контролювати узбережжя Чорного моря. Тому в середині 1690-х рр. Петро І склав план війни з Туреччиною, який передбачав дії одночасно на двох фронтах: у гирлі Дону, щоб здобути фортецю Азов, і в гирлі Дніпра. Перший похід Петра І в 1695 р. на Азов виявився невдалим за відсутності флоту. Турецька залога фортеці отримувала всі необхідні припаси і підкріплення морем. У той же час дії Мазепи на Дніпрі були більш вдалими. Гетьманським військам вдалося за¬хопити фортеці Кизи-Кермень і Тамань. На початку 1696 р. татари разом із Петриком здійснили ще один похід на Гетьманщину, але були розбиті поблизу Гадяча. Після цього Петрик на деякий час став гетьманом «ханської» України — території між Південним Бугом і Дніпром. Того ж року Петро І разом із козаками наказного гетьмана Якова Лизогуба здійснив Другий Азовський похід, і за підтримки но- возбудованого флоту місто було здобуто. Воєнні дії точилися поблизу Очакова, проте взяти його не вдалося. Війна з Туреччиною затягу¬валась. У 1699 р. союзники Петра І, Священна ліга, уклали мир із Туреччиною в Карловцях. За цим договором, зокрема, Польща по¬вернула собі Поділля. ЗО липня 1700 р. між Росією та Туреччиною був укладений Константинопольський мир, за яким Росія на 30 років отримувала Азов і частину узбережжя Азовського моря. Проте сторони зобов'язувалися не будувати укріплень на кордоні Криму й Гетьманщини. Козаки залишали фортеці Кизи-Кермень і Тамань, але отримували право здійснювати промисли до морів. Скориставшись війною, Петро І збудував фортецю на Кам'яному Затоні навпроти Січі для контролю над запорожцями. Політика гетьмана І. Мазепи. На першому етапі гетьманування Мазепа дотримувався політики добрих відносин із Москвою: доповідав про «витівки» запорожців, придушував народні рухи, посилав козацькі полки в далекі північні райони за межі Гетьманщини. За рахунок України утримувалися не лише козацькі, а й російські війська. За все це Мазепа одержував щедрі подарунки від царя. У 1700 р. І. Мазепа отримав найвищий орден — Андрія Первозванного, а також титул князя Священної імперії. У соціально-економічній політиці гетьман зробив основну ставку на козацьку старшину та українську шляхту, прагнучи перетворити їх на привілейований соціальний стан. І. Мазепа сприяв зростанню великого старшинського і монастирського землеволодіння, упорядкуванню панщини для селян (два дні на тиждень). За роки свого гетьманування він видав понад тисячу універсалів про передачу старшині, монастирям та великим купцям у володіння со¬тень сіл із десятками тисяч селян. Сам гетьман мав близько 100 тис. селян в Україні та 20 тис. селян у Росії. Наслідком такої політики стало посилення всіх форм визиску селян, козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві. Крім того, Мазепа здійснив перепис козацького стану, ускладнивши тим самим перехід до нього з інших суспільних станів. Отримуючи у володіння поселення, старшина, шляхта й монастирі часто змушували козаків виконувати різні повинності, виписували їх із реєстру, перетворювали на підданих, відбирали землі (на початок 1730 р. малоземельні й безземельні селяни становили 40 %). Вони мали робити обов'язкові подарунки старшині (ральні), давати гроші й продукти на утримання адміністрації, пошти, школи тощо. Проте воєнні потреби вимагали існування боєздатного козацького війська. У 1698 р. козаків було поділено на спроможних виконувати воєнну службу (виборних) і неспроможних (підпомічників), які мали допомагати виборним у веденні господарства. Такий самий поділ згодом був запроваджений і на Слобожанщині

Висновки •    У 1687 р. новим гетьманом було обрано І. Мазепу. Булаву він отримав у час, коли Московська держава наполегливо йшла шляхом творення імперії, а автономія козацької держави не входила в її плани. «. На початку свого гетьманування І. Мазепа виважено ставився до царської влади, навіть усіляко допомагав реформаторським починанням Петра І. •    І. Мазепа докладав чималих зусиль для створення еліти козацької держави, усіляко опікувався культурою та освітою, що сприяло духовному розвитку України.