75. Пропозиція і попит на грошовому ринку.

Ключова функція грошового ринку полягає у збалансуванні попиту та пропозиції грошей та формуванні відсотка як ціни грошей.

Попит на гроші - це запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Попит на гроші зумовлений функціями грошей - к купівельного і платіжного засобу та як засобу нагромадження вартості (багатства). Відповідно сукупний попит на гроші має включати:

- суму грошей, необхідну для здійснення поточних платежів (цю частину грошей можна назвати поточною касою або грошима для заключення угод). Створення запасу купівельних і платіжних засобів повинно бути достатнім для задоволення поточних потреб економічних суб'єктів у товарах та послугах;

- попит на гроші як засіб збереження вартості (багатства) чи нагромадження. Це попит на гроші з боку активів. Фінансові активи - цінні папери, валютні цінності, в які вкладені грошові кошти. Нагромадження грошей як капіталу як форми багатства повинно приносити їх власникові дохід у вигляді відсотка.

Динаміка кожної з цих частин попиту на грошовому ринку визначається різними чинниками. Оскільки попит на гроші для угод визначається тим, що гроші економічним суб'єктам потрібні для купівлі і платежів (торговельних угод), то чим більше в економіці виробляється товарів та послуг, тим більше покупок здійснюється і тим самим має бути більший попит на гроші для здійснення цих угод. Отже, попит на гроші залежить насамперед від обсягу виробництва номінального валового національного продукту: чим він більший, тим більше потрібно грошей для торговельних угод, і навпаки.

Попит на гроші як засіб збереження багатства, тобто попит на гроші з боку активів, залежить від доходів на цінні папери. Зберігаючи частину свого доходу, економічні суб'єкти завжди вирішують, у якій формі тримати свої збереження. Їх можна розподілити між грошами та цінними паперами.

Використання цих частин для збережень має свої переваги і свої недоліки. Гроші не приносять їх власникові доходу, зате забезпечують абсолютну ліквідність, бо негайно та без усяких витрат можуть бути використані для купівлі необхідних товарів та послуг. Цінні ж папери здатні приносити своєму власникові дохід у вигляді відсотка, але вони менш ліквідні.

Тому вибір варіанта розміщення збережень залежить від рівня ставки відсотка. Чим вона вища, тим більший попит на цінні папери та менший на гроші, і навпаки.

Сукупний попит на гроші може бути отриманий шляхом сумування попиту на гроші для складання угод та попиту на гроші з боку активів. Розмір поточної каси при даному обсягу валового внутрішнього продукту залишається незмінним для усякого рівня відсоткової ставки. Інша частина попиту перебуває в обернено пропорційній залежності від ставки відсотка. З її підвищенням попит на гроші в готівковій формі зменшується.

Провідними чинниками, що визначають сукупний попит на гроші на макроекономічному рівні, виступають: зміна обсягів виробництва (національного доходу), зміна рівня цін, швидкість обігу грошей. Чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші. Чинник швидкості обігу грошей не діє на мікроекономічному рівні. Натомість діє чинник зміни норми відсотка. Серед інших макроекономічних чинників, що впливають на попит, це інфляція, нагромадження багатства, очікуване погіршення кон'юнктури ринків тощо.

Пропозиція на грошовому ринку.

Грошовий ринок є складовою національного ринку і забезпечує взаємодію попиту та пропозиції грошей.

Регулювання грошової пропозиції здійснює центральний банк, який є уповноваженим органом держави і виконує його агентські функції. Існують лише гіпотетичні можливості регулювання грошової пропозиції приватними недержавними структурами. В реальній економічній діяльності регулювання грошової пропозиції є функцією держави.

Політика «дешевих» чи «дорогих» грошей дає змогу центральним банкам впливати на процентні ставки.

Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

На макроекономічному рівні вважається, що всі економічні суб'єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Ніякі стимулюючі фактори, наприклад зростання процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю межу. Якщо ж виникає потреба збільшити пропозицію понад цю межу, що можливо при зростанні сукупного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот. Тому будь-яка емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту - як скорочення пропозиції грошей.

Визнання емісії грошей вирішальним чинником зміни пропозиції грошей надає останній характеру екзогенного явища, рух якого визначається не внутрішньоекономічними процесами чи мотивацією самих економічних суб'єктів, а зовнішніми чинниками, що лежать у сфері банківської діяльності. Посилаючись на екзогенність пропозиції грошей, окремі автори роблять спроби відірвати рух пропозиції грошей від руху попиту, надати йому самостійного значення. Подібний підхід загрожує розривом двох складових грошового ринку - попиту і пропозиції, втратою об'єктивних меж зміни пропозиції грошей, переходом на позиції суб'єктивізму і волюнтаризму в грошово-кредитній політиці. Зважаючи на викладене, дуже важливо правильно визначити співвідношення пропозиції і попиту як двох складових грошового ринку: яка з них є первинною, а яка - вторинною. Без правильної відповіді на це питання неможливо правильно визначити об'єктивні межі пропозиції грошей, а отже і емісії грошей.

Оскільки з двох сил грошового ринку попит на гроші змінюється насамперед під впливом об'єктивних чинників, що формуються всередині сектора реальної економіки, а пропозиція грошей має переважно екзогенний характер, то тільки попит на гроші може бути первинним чинником у взаємодії з пропозицією грошей. Остання повинна у своїй динаміці постійно орієнтуватися і прилаштовуватися до зміни попиту на гроші. Тільки за цієї умови вплив суб'єктивного фактора на кон'юнктуру грошового ринку буде мінімізованим, а зміни ключових індикаторів ринку (маса грошей, рівень процента, рівень інфляції тощо) будуть об'єктивними і не матимуть руйнівних наслідків. Отже, є підстави вважати, що ті чинники, які визначають зміну попиту на гроші, у кінцевому підсумку визначають межі зміни пропозиції грошей. Спробу знайти якісь інші чинники, що визначають обсяг пропозиції грошей, не зачіпаючи попиту на гроші, відкривають шлях до вольових рішень у монетарній політиці. Адже будь-які емісійні вливання (збільшення пропозиції грошей) можуть бути виправдані необхідністю фінансове забезпечити певні "гострі" потреби суспільства, виробничого інвестування, підтримання пріоритетних виробництв тощо. При цьому потреби самого обороту, тобто попит на гроші, будуть проігноровані і стабільність грошей буде підірвана.