3.1.2. Темперамент у структурі особистості з порушеним зором.

Темперамент – індивідуально-психологічна якість особистості, що сформувалася в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості її типу нервової системи і значною мірою визначає стиль її діяльності. Темперамент відноситься до біологічно обумовлених підструктур особистості і відбиває динамічні аспекти поведінки, переважно природженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічним особливостями людини.

Розрізняють чотири основних типи темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік, які характеризуються такими його трьома компонентами: загальна активність індивіда, його моторика та емоційність.

Сутність психічної активності полягає в прагненні особистості до самовираження, ефективного освоєння і перетворення зовнішньої дійсності;

Руховий, або моторний компонент темпераменту визначається швидкістю, силою, ритмом, амплітудою та іншими ознаками м'язового руху. Сукупність особливостей м'язової і мовної моторики складає легше інших піддається спостереженню й оцінці і тому часто є основою для судження про темперамент їхнього носія.

Емоційність, як структурний компонент темпераменту характеризує особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. У порівнянні з іншими цей компонент найбільш складний і володіє розгалуженою власною структурою. Як основні характеристики “емоційності” виділяють вразливість, імпульсивність і емоційну лабільність.

Основні компоненти темпераменту утворюють в актах людської поведінки таку єдність, що дозволяє говорити про цілісність проявів темпераменту і дає можливість відносно чітко відокремити темперамент від інших психічних утворень особистості, зокрема її характеру.

Тип темпераменту	Сила	Врівноваженість	Вид нервової діяльності
Холерик	Сильний	Неврівноважений	Рухливий
Сангвінік	Сильний	Врівноважений	Рухливий
Флегматик	Сильний	Врівноважений	Малорухливий
Меланхолік	Слабкий	Неврівноважений	Інертний

Як тип вищої нервової діяльності, темперамент характеризується психічними властивостями, які можуть позитивно або негативно впливати на його прояви: сенситивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність, спонтанність, екстраверсія та інтроверсія.

Сенситивність – чутливість особистості до явищ дійсності. Високий рівень сенситивності свідчить про сильну реакцію людини на події, викликаючи переживання, страждання, глибокі співчуття та ін.

Реактивність – характеризує реакції людини на подразники і проявляється в швидкості, силі і формі відповіді (реакції). Це можуть бути бурхливі реакції на успіхи або невдачі, або навпаки незначні реагування.

Пластичність – проявляється у швидкому пристосування до обставин, які весь час змінюються. Завдяки пластичності темпераменту перебудовуються або компенсуються недоліки вищої нервової системи. Наприклад, меланхолік слабкий, інертний, але завдяки пластичності темпераменту може керувати своєю поведінкою і бути достатньо активним в ситуаціях, які від нього цього вимагають.

Ригідність – властивість, протилежна пластичності. Ригідна людина не спроможна перебудовуватись при необхідності виконати завдання в певних обставинах. Ця людина в'яла, негнучка в пристосуванні до обставин.

Резистентність – можливість протидіяти негативним обставинам. Ця властивість добре проявляється в стресових ситуаціях, при напруженні в діяльності.

Спонтанність розглядається як властивість, яка проявляється у високій пошуковій активності, наполегливості і прагненні до самовизначення сильного "Я".

Екстраверсія та інтроверсія – характеризують спрямованість реакцій особистості на інших (екстраверти) або на самого себе (інтроверти).

Екстраверти сильні, рухливі, імпульсивні, гнучкі в поведінці, ініціативні.

Інтроверти слабкі інертні, замкнуті, схильні до самоаналізу.

В тифлопсихології темперамент залишається мало вивченим. Проте, досягнення загальної психології дають йому такі визначення біологічної обумовленості та стійкості, що можна чисто на теоретичному рівні прийти до висновку про опосередкований вплив на нього дефекту зору.

З метою з'ясування впливу зорової патології на прояви психологічних властивостей темпераменту І.П.Волковою⁴було проведено дослідження.

В дослідженні брали участь 54 учні з глибокими порушеннями зору та 54 зрячих учнів 9 – 11 класів.

В ході дослідження було використано комплекс методик: опитувальники Г.Айзенка, В.Русалова, Л.Собчик, призначені для вивчення основних властивостей темпераменту.

У обстежених визначались середні показники ступеня вираженості властивостей темпераменту. В цілому, автор дослідження прийшла до висновку про відсутність суттєвої різниці між старшокласниками з порушеним зором і з нормальним. При цьому отримані показники відповідають нормативним, характерним для дітей цього віку.

Отримані дані ще раз підтверджують спільність закономірностей розвитку дітей з нормальним та з порушеним зором, відсутність безпосереднього впливу зорової патології на прояви психологічних властивостей темпераменту.

В той же час в ході дослідження виявлені деякі групові розрізнення (учні з нормальним зором і учні з порушеннями зору) та внутрігрупові розрізнення (сліпі і слабозорі учні). Так, в ступені вираженості таких властивостей темпераменту, як емоційність та соціальна емоційність (назви властивостей темпераменту подані, згідно статті І.П.Волкової), школярі із зоровою патологією, порівняно зі зрячими, показали більш високий ступінь вираженості соціальної емоційності (відповідно 8,7 та 6,3 при p < 0,01) і менше виражений ступінь загальної емоційності (5,4 та 8,2 при р < 0,05).

При встановленні ступеню вираженості екстраверсії – інтроверсії були отримані статистично значущі розрізнення (за t-критерієм Стьюдента).

Так, у школярів з зоровою патологією виявлена більша вираженість екстравертованої спрямованості особистості (15,1) порівняно зі зрячими (11,8). Ці розрізнення є статистично значимими (р < 0,05). Можна передбачити, що виявлена тенденція – екстравертована спрямованість особистості школярів з зоровою деривацією є проявом компенсації, обумовленої прагненням до задоволення однієї з головних потреб, найбільш яскраво вираженої в цьому віці – потреби в спілкуванні, прагненням підлітків до подолання дефіциту спілкування, обумовленого зоровою патологією за рахунок розширення соціальних контактів. За висновками автора, в даному випадку є вірогідність того, що метою спілкування школярів з зоровою патологією стає "спілкування заради спілкування", при цьому процес міжособистісної взаємодії може носити поверхневий характер і в решті призводить до ще більшої незадоволеності підлітків у цій сфері.

І.П.Волкова підкреслює, що це взаємопов’язане з більш високим ступенем вираженості у школярів із зоровою патологією соціальної емоційності. Причиною таких проявів у дітей з порушеним зором, є їх інтуїтивне незадоволення своїми успіхами в комунікативній діяльності, що призводить до негативних емоційних переживань і, відповідно, більш високої чутливості в комунікативній сфері. Отримані дані ще раз підтверджують наявні в тифлопсихології відомості про те, що ситуація спілкування для осіб із зоровою деривацією є найбільш стресогенною, а високу ступінь вираженості екстраверсії слід розглядати як прояв "псевдокомпенсації".

Дисбаланс за показниками загальної та соціальної емоційності (низькі показники по загальній емоційності та високі в прояві соціальної емоційності) на фоні високого ступеня екстравертивної спрямованості особистості, на погляд І.П.Волкової, може бути одним з проявів порушення соціально-психологічної адаптації у школярів з порушеннями зору. Отримані дані ще раз підтверджують значимість роботи з розширення соціальних контактів дітей з зоровою деривацією, розвитку у них комунікативних вмінь і навичок культури спілкування в цілому.

В ході дослідження були також виявлені розрізнення в ступені вираженості таких характеристик темпераменту, як сенситивність, емотивність, тривожність та спонтанність. Так, у сліпих школярів, на відміну від слабозорих і зрячих, більш високі показники за шкалою сенситивності, що може свідчити про їх більш глибокі переживання і підвищену чутливість у взаємодії з предметним і соціальним середовищем. Високий ступінь вираженості соціальної емоційності, виявлена у сліпих школярів дає підстави вважати, що переживання перш за все пов’язані з ситуаціями спілкування, в яких сліпі учні проявляють підвищену чутливість та емоційне тепло або холод психологічного мікроклімату. Таким чином, отримані в дослідженні кількісні показники проявів сенситивності у сліпих школярів, які розглядаються як акцентуації темпераменту, в поєднанні з високим ступенем прояву соціальної емоційності можуть свідчити про їх можливі утруднення в процесі соціальної адаптації та інтеграції.

Якщо у сліпих школярів показники сенситивності перевищують нормативні, то у слабозорих ці показники знижені порівняно зі зрячими, сліпими і в цілому нижче нормативних. Вірогідно, що обмежені зорові можливості слабозорих дітей призводять до зниження диференційованої чутливості по відношенню до різних нюансів предметного та соціального середовища, обумовлюють менший ступінь емоційного реагування. Знижені показники у слабозорих за шкалою емотивності (у сліпих середній показник – 3,8, у зрячих – 3,9, а у слабозорих – 2.2). Нівелювання даних проявів властивостей темпераменту у слабозорих дітей може негативно відбитись на їх соціальній адаптації, оскільки позитивне або негативне пофарбування емоційних проявів, диференційована емоційна чутливість виконують важливі адаптивні функції. У сліпих школярів показники емотивності відповідають показникам нормально бачачих школярів і в цілому нормативним, що відображує в цьому великі компенсаторні можливості сліпих дітей за рахунок отримання різної інформації від збережених аналізаторів. Отримані дані свідчать про те, що слабозорі діти використовують в процесі відображувальної діяльності в основному порушений зір і не використовують в повній мірі можливості інших аналізаторних систем. Вірогідно, що слабозорі діти повинні бути об’єктом уваги з точки зору корекційної роботи, спрямованої на полісенсорний розвиток.

Більш низькі показники у слабозорих школярів порівняно зі сліпими і зрячими і за шкалою тривожності, яка розглядається авторами методики як психофізіологічна властивість, що має певною мірою попереджуючий характер, який сигналізує про небезпеку. Під небезпекою мається на увазі не лише реальна загроза життю, але і зміни в оточуючому середовищі, а також явища, що порушують звичайний тип сприймання і поведінки. Вірогідно, що причини знижених показників тривожності у слабозорих дітей, порівняно з іншими групами школярів такі ж, що і причини низької сенситивності та емотивності, і пов’язані з органічними можливостями зорового аналізатору і особливостями зорового сприймання слабозорих дітей.

В той же час в групі слабозорих школярів виявлені більш високі показники порівняно зі сліпими і зрячими школярами в ступені вираженості такої властивості темпераменту, як спонтанність (у слабозорих – 3,9, у сліпих – 2,1, у зрячих – 2,2). Спонтанність розглядається як властивість, яка проявляється у високій пошуковій активності, наполегливості і прагненні до самовизначення сильного "Я". Можливо, що підвищена сенситивність, емотивність, тривожність слабозорих школярів компенсуються проявами спонтанності. Недоліки зорового сприймання. Мабуть, заставляють дітей з порушеннями зору адаптуватися до предметного середовища. Але в умовах обмеженої можливості самореалізації в деяких сферах життєдіяльності ця акцентуація темпераменту слабозорих школярів може створювати ризик виникнення як міжособистісних. Так і внутріособистісних конфліктів.

На фоні загальних тенденцій, що проявились в ході дослідження виявлені більші внутрішньо групові розрізнення дітей з порушеннями зору порівняно зі зрячими за ступенем вираженості психологічних властивостей темпераменту.

Особливо велика різниця в індивідуальних показниках у сліпих школярів. У декого з них ступінь вираженості таких властивостей темпераменту, як сенситивність і тривожність, значно перевищувала нормативні показники. Такі показники виявлені у сліпих дітей з важкими клінічними формами зорових порушень і церебральними ураженнями (ретролентальна фіброплазія, атрофія зорового нерва, глаукома).

Отримані в експериментальному дослідженні І.П.Волкової дані з одного боку, свідчать про відсутність безпосереднього впливу глибоких порушень зору на прояви основних властивостей темпераменту, а з іншого – про те, що ступінь прояву індивідуально-типологічних особливостей в значній мірі може бути обумовлений організацією навчально-виховного процесу, в ході якого формується відповідний склад нервової діяльності, що нерідко маскує, а іноді і загострює прояви природжених властивостей нервової системи, які є основою темпераменту. Виявлені тенденції – акцентуація або нівелювання деяких психологічних властивостей темпераменту – обумовлюють необхідність проведення роботи з саморозвитку, самокорекції емоційних станів школярів з порушеннями зору з метою профілактики зривів соціально-психологічної адаптації.