4. Класифікація законів організації

Існують різні точки зору на класифікацію законів організації, які близькі за своїм призначенням, але мають різну назву (рис.1)

Рис1. Класифікація законів організації

Отже, закони бувають загальні (основні – діють в усіх організаціях), специфічні (діють в соціальних організаціях), часткові (діють в конкретних ситуаціях і видах діяльності).

Крім того, вчені виділяють:

• закони будови організацій (цілісності, пропорційності і композиції, ієрархічності);

• закони функціонування і розвитку організацій (необхідного різноманіття, самоорганізації, самозбереження, синергії, інформованості – впорядкованості, розвитку.

• закони, які регламентують функціонування соціальних організацій (соціальної гармонії, оптимального завантаження, ефективного сприйняття та осмислення, стійкості і дохідливості інформації тощо).

Загальні вимоги до законів організації

У навколишньому світі немає абсолютно ізольованих предметів і явищ; через загальний зв'язок проявляється єдність матеріального світу, детермінованість (обумовленість) будь-якого явища іншими матеріальними процесами. Саме тому світ являє собою не хаос, а закономірну сукупність структур, руху і розвитку матерії. Соціальна система - організація постійно еволюціонує. Вивчення закономірностей розвитку систем ведеться вузькими спеціалістами на матеріалах конкретних систем: економічних, технічних, біологічних, соціальних. При цьому ні один дослідник не аналізує весь об'єкт, а розглядає лише один розріз складної системи - організації. Суспільство становить нерозривну частину природи і ґрунтується на принципах і законах матеріального світу. Організація у вигляді цілеспрямованої об'єкт-системи дозволяє застосувати до її дослідження результати, отримані сучасною філософією, загальною теорією систем. Кожна організація повинна мати всі властивості та ознаки системи:

1) Структурованість організації (наявність певної структури в кожній компанії, обумовлену формою просторово-часових зв'язків або взаємодій між елементами організації);

2) необхідне різноманіття (відсутність у організації елементів, позбавлених індивідуальності, ідентичності);

3) властивість емергентності як ступінь незведення властивостей цілого до суми властивостей окремих частин, з яких складається організація; поєднання двох або декількох елементів будь-якої організації надає їй нову якість (синергія - спільна дія);

4) властивість відкритості організацій як соціальних систем - ізольовані системи (немає можливості для обміну матерією та енергією із середовищем) і замкнуті системи (неможливий обмін матерією), відкриті системи (можливий обмін і матерією, і енергією).У теорії організації розглядаються відкриті системи;

5) динамічність соціальних систем - наявність переносу матерії, енергії та інформації між внутрішніми елементами та елементами середовища;

6) здатність до самозбереження - головна мета кожної організації - самозбереження; переважання внутрішніх взаємодій в організації над зовнішніми і стабільність по відношенню до зовнішніх впливів визначає здатність організації до самозбереження. Вірогідність досягнення головної мети визначається як її потенційна ефективність;

7) адаптивність системи: зміна поведінки визначають як реакцію організації на певний вплив; якісна зміна реакції системи, пов'язане із змінами структури і спрямоване на стабілізацію поведінки, адаптація (пристосування);

8) еволюція системи: виникнення та існування всіх матеріальних систем у природі обумовлено еволюцією; соціальні організації розвиваються в бік ускладнення і утворення нових підсистем; Нерівномірність, відсутність монотонності як загальна системна властивість організацій: періоди поступового накопичення незначних змін іноді перериваються різкими якісними стрибками, міняють властивості системи, що пов'язано з точками біфуркації - роздвоєння минулих шляхів еволюції; від вибору продовження шляху в точці біфуркації залежить аж до можливості появи нового світу речей, організмів, соціумів або загибелі системи;

10) керованість і самоорганізація: закріплення адаптивних змін структури та зв'язків в організації, при якому її потенційна ефективність збільшується, розглядається як здатність до самоорганізації та самоврядування;

11) Моделювання організацій:, будь-яка організація як об'єкт дослідження може бути представлена у вигляді такого собі матеріального виду, моделі або знакового образу (= аналогової або знаковою моделлю організації); моделювання супроводжується спрощенням і формалізацією взаємозв'язків.

Закони організації повинні не суперечити загальним законам розвитку; спиратися на загальні властивості складних систем; узгоджуватися один з одним, виявлятися і підтверджуватися на достовірних і великих інформаційних фондах, допомагати цілеспрямовано вивчати організаційні системи, мати «відкритий вид».