- •Предметно методична комісія
- •Звітний матеріал
- •Мета, задачі підготовки контрольних робіт та вимоги до них
- •Основні етапи підготовки контрольної роботи
- •Оформлення контрольної роботи
- •Захист контрольної роботи.
- •Матеріали
- •Для проведення занять з
- •Гуманітарної підготовки
- •Затверджую
- •План-конспект
- •Мета заняття:
- •Порядок проведення заняття:
Захист контрольної роботи.
Захист контрольної роботи проводиться перед студентами в навчальному класі під час занять. Для цього той, хто захищає свою контрольну роботу, завчасно готує виступ на сім хвилин у якому, відрекомендувавшись, повідомляє наступне:
-
Назва теми контрольної роботи.
-
Актуальність теми.
-
Ступінь розробки теми (автори, література).
-
Мета контрольної роботи.
-
Об’єкт дослідження.
-
Предмет дослідження.
-
Які питання винесені на розгляд.
-
Короткий зміст із висновком.
-
Загальний висновок.
-
Джерела та література.
-
Додатки (якщо є).
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ОБОРОНИ УКРАЇНИ
Кафедра підготовки офіцерів запасу
КОНТРОЛЬНА РОБОТА № 1
з навчального предмету:
”Організація і методика виховної роботи у підрозділах у контексті гуманітарного та соціального розвитку
в Збройних Силах України
УКРАЇНСЬКЕ ВІЙСЬКО: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ
Підготував: студент 8 взводу
Усенко Петро Іванович
(Міжрегіональна академія
управління персоналом)
Перевірив:________________
Київ 20__
Матеріали
Для проведення занять з
Гуманітарної підготовки
Затверджую
Командир 1 мр в\ч _______
капітан Д.О.Гуцол
“____” _______________ 20__ р.
План-конспект
Проведення заняття у групі гуманітарної підготовки рядового складу за темою: “Цивільно-військові відносини в українській державі”.
Метод проведення: розповідь
Дата: _____________ (за розкладом занять)
Час: 2 години (100 хв.).
Місце проведення: навчальний клас (за розкладом занять)
Мета заняття:
-
Навчальна: роз’яснити, розповісти та надати інформацію про цивільно-військові відносини в українській державі.
-
Виховна: виховати гордість, національну свідомість, патріотизм.
Навчально-матеріальне забезпечення:
-
Керівні документи (за темою).
-
Полілюкс, діапроектор, карти, слайди, схеми (навести конкретно).
-
Навчальна література, навчально-методичні матеріали та посібники за темою.
Навчальна література: (список згідно із визначеним стандартом)
Порядок проведення заняття:
Вступна частина
Основна частина:
Питання: 1 “ Суть і зміст цивільного контролю над збройними силами”.
Питання:2 “ Роль засобів масової інформації в політичному житті суспільства. Форми взаємозв’язку армії та засобів масової інформації.
Заключна частина:
План проведення заняття
№ з/п |
Навчальні питання та їх зміст |
Час проведення (хв.) |
Довідкові та інші відомості |
Примітки |
1. |
Вступна частина: Історичний досвід та сучасна політологічна практика беззаперечно доводять, що збройні сили на протязі тривалого часу залишатимуться необхідним атрибутом держави та важливим засобом захисту національних інтересів. В сучасних умовах перед Україною постало складне завдання створення і розбудови сучасних збройних сил, враховуючі економічні, політичні, моральні чинники національні та світові військові традиції, а також міжнародні правові вимоги до застосування військових формувань. В умовах прагнення України до євроатлантичної інтеграції особливе значення мають проблеми взаємодії армії і суспільства, цивільно-військові відносини та цивільний контроль над ними. Актуальність теми пояснюється необхідністю зміцнення демократії в Україні в тому числі й цивільно-військових відносин і демократичного контролю над збройними силами в умовах глобалізації і прагнення держави до інтеграції в європейські та євроатлантичні структури. Мета-у стислій формі окреслити шляхи розвитку цивільного контролю над збройними силами і створення підвалин для вироблення моделі цивільного контролю в українській оборонній структурі. Об’єктом нашого дослідження є цивільно-військові відносини в українській державі, і відповідно демократичний контроль.
|
10-12 хв. |
|
|
2. |
Основна частина:
Питання 1. __ Суть і зміст цивільного контролю над збройними силами.
Проблема цивільного контролю над збройними силами є частиною більш широкої проблеми військово-цивільних відносин в суспільстві. Ця проблема займає значне місце у політиці будь-якої держави, від розв’язання якої залежить характер розвитку суспільно-політичного устрою, стабільність владних відносин і суспільства в цілому. Стан відносин між військовою і цивільною сферами у державі є показником її демократичного правового розвитку. Створення оптимальних цивільно-військових відносин і дієвого цивільного контролю над Збройними Силами України сприяє перетворенню армії та інших військових формувань у відкриті і зрозумілі для суспільства, керовані державою інституції, які діють у відповідності до їх призначення за конституцією України та її законами. Зазначимо, що актуальність цивільно-військових відносин і цивільного контролю значно зростає на переломних етапах розвитку суспільства. Яким чином співвідносяться поняття „цивільно-військові відносини” і „цивільний контроль над збройними силами”? Перше визначає і характеризує стан цивільної та військової сфер функціонування держави. Друге – спосіб політичного регулювання і громадського впливу на цивільно-військові відносини та управління армією. Таким чином, цивільний контроль над збройними силами являє собою зміст і головну частину цивільно-військових відносин (ЦВВ). Таким чином, цивільно-військові відносини можуть бути визначені як поєднання загальних відносин між військовими інституціями в одного боку, та цивільним урядом, неурядовими інституціями, організаціями та громадянами – з іншого, ці відносини базуються на формальних і неформальних засадах. Формальні засади регулюються конституцією, законами, договорами тощо. Неформальні відносини являють собою альянси та зв’язки на зразок військово-промислових, військово-академічних, військово-культурних тощо. На неформальні відносини чинять великий вплив національні, цивільні традиції, особливе сприйняття військовими цивільних а цивільними військовослужбовців. Військово-цивільні відносини можна класифікувати за наступними ознаками:
В останній час в Україні простежується важливий етап змін цивільно-військових відносин. Відбувається помітне відокремлення влади від насильства як у внутрішньому, так і міжнародному житті держави. Перехід до демократії означає, що авторитет влади все більш буде визначатися не кількістю і якістю зброї та солдатів, а довірою народу, міцністю права і моралі. На початку XXI ст, знання та інформація стають потужним фактором владарювання порівняно з насильством. Серед інструментів забезпечення безпеки у розвинутих країнах світу армія сьогодні віднесена на 3-4 місце після економіки, науково-технічного прогресу, добробуту народу. Все це об’єктивно змінює роль і місце військових у системі державних і цивільних відносин, знімає їх ореол колишньої „незамінності”, „високого престижу”, „недоторканності”. Таким чином, з’явилися нові пріоритети, яким цивільні все більше надають перевагу. Причини дестабілізації цивільно-військових відносин:
Процес зниження „питомої ваги” військових у системі політичної влади відбувається у більшої сучасних держав, але назвати такий процес рівномірним не можна. В західноєвропейських країнах він майже завершений. У постсоціалістичних державах перебуває на етапі свого розгортання. У Латинській Америці зазнали політичної поразки всі воєнні режими, оскільки довели свою неспроможність в управлінні державними справами. Світовий досвід свідчить, що домінантна роль військових, у формуванні державної політики може завдати країні значної шкоди, вона зумовлює надмірну мілітаризація суспільства, підрив економічних сил, а також може бути однією з головних причин важкого становища та низького життєвого рівня народу. Тому в демократичних країнах затверджуються непохитні принципи цивільно-військових відносин:
Для України демократичний цивільний контроль – це вимога сьогодення. Україна взяла на себе міжнародні зобов’язання запровадити демократичний цивільний контроль над силовими структурами. Це зафіксовано в ряді документів, серед яких „Партнерство заради миру: рамковий документ” /1994р./, „Кодекс поведінки стосовно воєнно-політичних аспектів безпеки” /Будапештський самміт ОБСЄ, 1994р./, „Хартія про особливе партнерство між Україною і НАТО” /1997р./. Демократичний цивільний контроль над Збройними Силами України у державних документах формулюється як стратегічний напрямок розвитку України на близьку і подальшу перспективу. Це зафіксовано в деяких правових актах. Зокрема, закон України „Про основи національної безпеки України” (19 червня 2003) / визначив демократичний цивільний контроль за воєнною сферою одним а принципів національної безпеки. Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2015 р, передбачає визначення ролі та місця ЗС України у загальній системі держави та створення реального механізму цивільного контролю. Розрізняють американський і німецький варіанти цивільного контролю. Американський варіант полягає в наступному: по-перше, конгресу надано право обговорювати і затверджувати військовий бюджет, вимагати звіту вищих військових чинів про стан справ в армії, видавати статути, порадники, що регламентують дії військ; по-друге, цивільне міністерство оборони, де міністр, його заступники є цивільними особами, здійснює безпосереднє військово-політичне управління військами; по-третє, політичні права і свободи військовослужбовців мають значні правові обмеження. Німецький варіант відрізняється, передусім, тим, що, крім законодавчих прав парламенту, встановлений спеціальний інститут уповноваженого бундестагу з оборони „для захисту основних прав і як допоміжний орган бундестагу при здійсненні ним парламентського контролю”. Він обирається парламентом терміном на п’ять років і підпорядковується тільки йому, володіючи великими повноваженнями. Крім того, міністр оборони – цивільна особа, а його заступники та інші армійські керівники – військові. Довіра до них з боку політичного керівництва виходить із прагнення не підірвати ефективність військового управління. Нарешті, військовослужбовці вважаються громадянами у військовій формі. Їм гарантуються рівні права, в тому числі і вступу до політичних партій (при цьому забороняється агітувати в інтересах партії на службі), участі в політичних заходах у позаслужбовий час. Не допускаються агітація, політичні промови, розповсюдження друкованих матеріалів, суміщення служби з депутатською діяльністю. Цивільний контроль сприяє здійсненню армією політичної ролі чи, як говориться в Конституції Італії, „відповідати демократичному духу Республіки”. Свій реальний прояв це знаходить у підтримці законно обраної народом влади, захисті конституційного устрою і порядку, забезпеченні стабільності суспільно-політичної обстановки. Варто підкреслити, що стабілізуюча роль армії не зводиться до силової реакції на дії, які загрожують суспільству зсередини, які небезпечні великою, безглуздою кров’ю. Армія забезпечує стабільність суспільства своєю неучастю в політичній боротьбі, відсутністю партійних симпатій і антипатій, неможливістю використання її в політичних та інших цілях, твердістю і послідовністю політичних позицій, орієнтованих на підтримку закону, держави, її законодавчої і виконавчої влади. У найбільш загальному виді необхідно відзначити, що система цивільного контролю припускає: по-перше, контроль і керівництво армією з боку законодавчої влади (парламент приймає концепцію національної воєнної політики, призначає чи затверджує військове командування, затверджує військовий бюджет, визначає повноваження збройних сил у надзвичайних обставинах), з боку виконавчої влади (керівництво збройних сил підлегле цивільному уряду; керування військовою адміністрацією здійснює один із членів уряду – також цивільна особа) і з боку судової влади (контроль за тим, щоб діяльність армії не порушувала основних прав і свобод громадян; захист прав і свобод військовослужбовців); по-друге, вище керівництво збройними силами здійснюється політичними керівниками, що несуть відповідальність перед парламентом і виборцями; по-третє, створення всередині збройних сил системи обмежень, що ускладнюють чи виключають використання армії в антиконституційних цілях; по-четверте, безпосередній контроль за армією з боку суспільства. В концентрованому вигляді планові засади демократичного цивільного контролю над воєнною організацією і правоохоронними органами держави викладені в законі України „Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави” схваленому Верховною Радою України 19 червня 2003 року. Структура цього закону включає:
Обсяг лекції не дозволяє розглянути усі положення цього закону. Тому розглянемо його основні положення. Закон визначає демократичний цивільний контроль над воєнною організацією (далі – цивільний контроль) як комплекс здійснюваних відповідно до Конституції і законів України правових, організаційних, інформаційних заходів для забезпечення неухильного дотримання законності й відкритості в діяльності всіх складових частин Воєнної організації та правоохоронних органів держави, сприяння їхній ефективній діяльності і виконанню покладеннях на них функцій, зміцненню державної та військової дисципліни. Цивільний контроль має забезпечити: - пріоритет політичних підходів до вирішення питань військового будівництва, спрямування діяльності всіх складових частин воєнної організації на реалізацію завдань внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; - дотримання законності в діяльності всіх складових частин воєнної організації: підтримання політичної стабільності в суспільстві, створення умов, які унеможливлюють використання Збройних Сил України та інших військових формувань для обмеження прав і свобод громадян, або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності, а також в інтересах окремих осіб, політичних партій, громадських організацій; - попередження порушень конституційних прав і свобод, захист законних інтересів громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, осіб, звільнених з військової служби, а також членів їхніх сімей; - урахування громадської думки, пропозицій громадян та громадських організацій при обговоренні й ухваленні рішень з питань діяльності Збройних Сил України; - виділення відповідно до законів у необхідних обсягах і раціональне використання бюджетних коштів, спрямованих на утримання і функціонування воєнної організації; - своєчасне, повне і достовірне інформування органів державної влади та суспільства про діяльність Збройних Сил України. Цивільний контроль над воєнною організацією держави здійснюється на основі /принципах/:
Стаття 5 Закону визначає предмет цивільного контролю у сфері оборони і безпеки, тобто те, що підлягає цивільному контролю: хід виконання програм реформування ЗС України, вирішення проблем соціальної і професіональної адаптації військовослужбовців, стан військово-патріотичного виховання молоді, підготовка громадян до захисту Батьківщини, дотримання вимог Конституції та законів України стосовно прав і свобод громадян, які перебувають на службі в Збройних Силах України, стану правової і соціальної захищеності осіб, які підлягають призову на військову службу, проходять військову службу або знаходяться в запасі, а також звільнених з військової служби та членів їхніх сімей тощо. Система цивільного контролю над воєнною організацією держави складається з :
Суб’єктами цивільного контролю над воєнною організацією і правоохоронними органами держави є:
Разом а тим, Закон визначає особливості та обмеження у здійсненні контролю. Йдеться про те, що суб’єкти цивільного контролю здійснюють свої повноваження в сфері контролю з дотриманням встановленого законодавством України режиму доступу до інформації, яка віднесена до державної таємниці, а також обмежень, встановлених законом для захисту стратегічних інтересів держави, у тому числі в разі введення надзвичайного і воєнного стану.
Оперативні та мобілізаційні плани ЗС України, інших військових формувань контролю з боку громадян та громадських організацій не підлягають. В розділах закону України „Про демократичний цивільній контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави” визначає повноваження суб’єктів цивільного контролю, щодо контролю за діяльністю Сил України. __________________________________________________________ ______________________________
|
75-80 хв. 10-12 хв.
20 хв. |
Позначаються елементи методичного забезпечення заняття:
|
|
|
Питання 2. Роль засобів масової інформації в політичному житті суспільства. Форми взаємозв’язку армії та засобів масової інформації. Найважливішим інститутом політичної системи є засоби масової формації /ЗМІ/, які в останній час все частіше навивають „четвертою владою”. ЗМІ забезпечують суб’єктам політики великі можливості для реалізації мети політики, служать певним соціальним силам, виступають могутнім фактором обґрунтування необхідних для політичних лідерів сил, базою, основою політичних відносин. Засоби масової інформації виступають одним з важелів здійснення політичної соціалізації особистості; за допомогою різних методів і способів допомагають людині формувати свою політичну орієнтацію і погляди на явища навколишнього світу. Колективний характер цілей, які реалізуються в політики вимагають їх обов’язкового усвідомлення громадянами, координацію їх поведінки. Не випадково Елвін Тофлер в книзі „Метаморфози влади” стверджує, що в тріаді влади – сила, багатство, знання в майбутньому значно зростає вага знань. Він включає в поняття „знання” не тільки інформацію, різноманітні данні, уявлення і зразки, але і засоби передачі знань /засоби комунікації/. Таким чином засоби масової інформації є установи, які створюються для того, щоб збирати, обробляти та передавати різноманітну інформацію за допомогою спеціальних друкованих і технічних засобів. До ЗМІ, або ж мас-медіа відносяться: друковані періодичні видання/ газети, журнали, тощо / і електронні носії інформації /радіо, телебачення, Інтернет видання/. Роль, яку відіграють ЗМІ є набагато важливішою, ніж це може здатися на перший погляд. Індикатором того, що ЗМІ дійсно мають великий вплив на суспільство, можуть бути численні мовні штампи, якими їх наділено протягом минулих десятиріч: „четверта влада”, „ланцюговий пес демократії”, „великий арбітр”, „очі та вуха суспільства” тощо. У суспільстві, що орієнтується або ж побудоване на засадах демократії, ЗМІ відіграють наступні основні функції: Функція розповсюдження демократії. Для більшості громадян ЗМІ є найважливішим джерелом інформації про діяльність органів державної влади, події та процеси, що відбуваються у власному суспільстві та і світі. Якість ЗМІ визначається рівнем об’єктивності та аналітичного підходу журналістів до презентації фактів у своїх публікаціях. В той же час у демократичному суспільстві читач повинен критично оцінювати подання на його розгляд інформації, переосмислювати її робити власні висновки. Функція нагляду за діяльністю органів державної влади. У більшості сучасних країн при вирішенні астрономічної кількості поточних суспільних проблем перевага, як правило, надається представницькому варіанту демократії , коди громадяни доручають державному, апарату забезпечувати власні права та свободи від імені та з метою захисту їх інтересів. Таким чином, зазвичай представницька демократія функціонує ефективніше за „демократію участі”, при якій громадяни беруть безпосередню участь в управлінні державними справами. Конструктивною рисою представницької демократії повинні бути швидкість, ефективність та якість здійснень повноважень представниками державному апарату. За умов відсутності контролю за їх діяльністю представниками державної влади у ряді випадків здатні до зловживання наданими їм повноваженнями. Тому у демократичному суспільстві мас-медіа постають „ланцюговим псом” „великим арбітром”, виконуючи функцію нагляду за діяльністю органів державної влади, попереджаючи розгул корупції та, як наслідок цього відродження демократії. Функція зв’язку громадського суспільства з владою. Дана функція великою мірою перегукується з двома попередніми. Так, у демократичному суспільстві ЗМІ сприяють активному залученні громадян до процесу управління громадськими та державними справами. Велика кількість ЗМІ не тільки доносить до читачів інформацію про діяльність органів державної влади, але й дає громадянам змогу висловлювати свою думку щодо згаданої діяльності. Саме мас-медіа є інструментом „зворотного зв’язку” між громадянами і державною владою. Функція забезпечення плюралізму думок. В інформаційному просторі нашої демократичної держави діє доволі значна кількість засобів масової інформації. Вони можуть бути диференційованими за різними критеріями: рівнем науковості, колом читачів і глядачів, територією поширення, темами, що висвітлюються, складом засновників та формою власності /державні, приватні, „змовницькі” тощо/. Різноманіття представлених перед споживачами носіїв інформації є ознакою плюралістичності держави та суспільства. За таких умов громадянин має можливість охопити проблеми та явища з різних, іноді протилежних боків і на такій основі об’єктивно отримати інформацію. Наявність у державі опозиційних до державної влади ЗМІ є ознакою її демократичності. Завдяки конкурентній боротьбі між владними фінансово-політичними структурами та вільними ЗМІ суспільство в кінцевому результаті отримує правдиву інформацію про стан у державі та її політику. Недопустимим є панування та засилля державних ЗМІ, які прагнуть представити діяльність органів державної влади у вигідному для останніх світлі. Проте з іншого боку, діяльність таких ЗМІ є необхідною для донесення до громадськості офіційної інформації державних органів, яку ЗМІ іншої форми власності часто відмовляються доводити до громадян. Для ефективного виконання державної функції ЗМІ необхідне відповідне демократичним принципам правове забезпечення їх діяльності, що дало б можливість пресі бути „вільною” до необхідної межі в той же час відповідальною за подану нею інформацію. Функція підвищення політичної культури громадян. Презентуючи перед споживачами інформацію та подаючи власний погляд на проблеми, ЗМІ сприяють активності даних споживачів як громадян. У період суспільних та державних криз часто самі ЗМІ є „дзвоном”, що будить свідомість індивідів як громадян, закликаючи останніх брати активну участь в управлінні державою. Таким чином, роль мас-медіа у демократичному суспільстві випливає з тих функцій, які вона виконує в ньому. ЗМІ допомагають побудувати „відкрите суспільство” /Б. Рассел, К. Поппер, Дж. Сорос/, що ґрунтується на засадах самозбереження та безпеки нації, на визнані самоцінності особистості людських спільнот. Отже, у відкритому суспільстві і ЗМІ мають бути вільними, тобто саме вони мають забезпечувати прозорість державних, політичних, економічних та культурних інституцій для громадського суспільства. В цьому їх унікальна та виняткова роль. Вільні ЗМІ та демократичне суспільство взаємовпливають один на одного. Вільні ЗМІ допомагають утвердженню демократичного суспільства, останнє в свою чергу, забезпечує подальший їх розвиток. У разі збалансованого виконання перерахованих функцій витікають обґрунтовані підстави вважати інформаційну сферу держави і суспільства вільною. У більшості країн світу /у тому числі і в Україні/ свобода мас-медіа забезпечується законодавче. У демократичному суспільстві держава надає правові гарантії ЗМІ на широту діяльності у межах, визначених законом. Свобода ЗМІ залежить від того, наскільки широкими є дані межи. Свою функцію донесення інформації до її споживача ЗМІ особливо динамічно виконують під час проведення виборчих компаній. Зазначимо, що їх роль у цей період залежить від значної кількості факторів, у першу чергу від залученого інтелектуального потенціалу та рівня їх фінансово-матеріального забезпечення. Помітну роль відіграють національні традиції, особливості історичного шляху народу, рівень структурованості громадського суспільства, тощо. Віра та спосіб залученим того чи іншого ЗМІ до передвиборчої компанії /як і висвітлення інших подій/ великою мірою залежить від того, до якої класифікаційної категорії він відноситься.
__________________________________________________________________________________________ |
20 хв. |
|
|
|
|
25 хв. |
|
|
|
Заключна частина: Висновок: таким чином, демократичний цивільний контроль має забезпечувати пріоритет політичних підходів до вирішення питань військового будівництва, важливою умовою переходу до демократичного суспільства.
|
7-8 хв. |
|
|
Керівник групи _______________________