12. Головні соц.-пізнавальні видобутки Демокріта, виокремлення ним двох видів пізнання.

Давньогрецький філософ матеріаліст Демокріт розрізняє 2 роди пізнання. До першого належать зір, слух, нюх, дотик. Те, що недоступне чуттєвому пізнанню, дюдина осягає за допомогою мислення, що є істинним пізнанням, коли пізнавальним «органом» стає дослідження. Головною заслугою Демокріта в соц.-пізнавальному плані є розробка концепції походження і природного розвитку людини шляхом еволюції матерії. Він чітко уявлів собі людину як політичну істоту, котра заради досягнення загального блага має підкорятися суспільним законам. При цьому він наголошував, що пристойність вимагає підкорення закону, владі й тим, хто має розумову перевагу, бо від природи керувати властиво ліпшому і дуже тячжко бути під владою гіршого. Він вважав, що кожна людина має набиратися мудрості, яка не стільки дана від природи, скільки породжується сумлінним навчаням.

13. Демоктіт та Геракліт про роль потреби у житті людини.

Демокріт учив, що суспільство виникає в лоні природи. Людина наслідує природу - у павуків навчилася ткати, у ластівок - будувати, у птахів - співати. В основі цього була потреба, яку Демокріт називав учителькою життя. Люди розвивалися саме завдяки прагненню задовольнити свої потреби.

Геракліт поділяв людей на дві групи залежно від співвідношення в них здорового глузду до потреб. Перша група - це люди, у поведінці яких розум панує над потребами. Вони керуються насамперед здоровим глуздом і, якщо це необхідно, здатні відмовитися від нерозумних потреб. Натомість рабами своїх потреб є представники другої групи.

14. Платон про людські пристрасті, егоїзм та суспільну структуру.

Платон висунув завершену систему політичного устрою суспільства. Він вважав, що душі кожної людини притаманні три компоненти: розум, афекти і прагнення, але їх співвідношення в кожній людині різні. Перемога розуму над пристрастями досягається через навчання і виховання. А що не кожна людина може побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та закони. Держава має на основі закону забезпечити природжені потреби людей, наділити громадян матеріальними благами, організувати виховання та розвиток душі й тіла, згуртувати людей і захищати їх своїми засобами. Головне зло суспільства - людський егоїзм, що породжується комерціалізацією людських відносин. У побудові ідеального типу держави Платон виходив з учення про душу й етику. Він виділяє в етиці три чесноти - мудрість, мужність,самовладання, а за їх інтегративний вираз визнає доброчесність, що їх урівноважує. Ідеальна держава має узгодити особисту доброчесність із суспільною справедливістю, а це можливо тоді, коли соц. структура відповідає типам душ. Найвищий щабель - філософи-правителі.Царі повинні філософствувати, а філософи - царювати. Другий щабель займають воїни-охоронці. Третій щабель - це люди, які повинні забезпечувати потреби суспільства і жити в послуху і покорі.

15. Арістотель про сенс і спосіб життя, організацію дозвілля та інші соц. Проблеми.

Сенс життя людини, за ристотель полягає в досягненні вищого блага через діяльність. Не самі властивості людини роблять її ліпшою, це досягається через діяльність, у процесі якої ці властивості розкриваються. Зазначаючи, що спосіб життя значною мірою залежить від того, що людина розуміє під благом, ристотель вирізняє такі його види: брутальний,державний і споглядальний. ристотель вивчав проблеми дозвілля і вільного часу.Дозвілля – це не просто вільний час, а час, заповнений різноманітними заняттями – філософським умоспогляданням, іграми та вправами, забавами, мистецтвом, музикою та спілкуванням, що породжують відчуття приємності та задоволення. Така організація дозвілля є досить коштовною, а тому багатство сприяє змістовному дозвіллю. Але в будь-якому дозвіллі важлива поміркованість. Нерозумне користування ним ганьбить людину. Кількість і якість дозвілля залежить від форм державного устрою. ристотель людське життя характеризує як вищу цінність, а доброчинність розміщає на найвищому місці шкали цінностей. Цінність державних діячів він визначає за їхніми інтелектуальними та фізичними можливостями. Він характеризував людину як «суспільну тварину» і вважав, що кожна людина не ізольована від інших людей, а зв’язана з ними, взаємодіє, веде спільний спосіб життя. Це й породжує в неї спільні думки та почуття з іншими людьми.