53) Теорія ієрархії людських потреб а. Маслоу

Потреби – це внутрішні стимули активності, те, що забезпечує самозбереження існування людини. В науці є багато спроб класифікувати потреби, найвідоміша – структурна модель Маслоу. Ця модель складається з 5-ти рівнів: 1) фізіологічні потреби. 2) потреби у захисті, безпеці, стабільності існування, впевненості у завтрашньому дні. 3) потреби в емоційних зв’язках. 4) потреби у самоповазі + у повазі з боку інших. 5) потреби у само актуалізації, творчості, реалізації своїх можливостей. Задоволення потреб нижчого рівня актуалізує потреби більш високого рівня.

54) Теорія “управління через співучасть” Д. Макгрегора.

Сутність концепції у встановленні залежності стилю керівництва від стилю поведінки працівників. Керівник має пам’ятати, що кожна людина – істота унікальна і цінна. Є ще і об’єктивні обставини – низька трудова дисципліна, вимушений поспіх, низька кваліфікація. Перш ніж вибирати модель керівництва потрібно вивчити реальні умови: рівень взаємної довіри менеджерів і підлеглих, моральний клімат. Після цього можна рекомендувати або модель постійного примусу людини до праці, або модель переконання людини в тому, що трудові зусилля є природними, що внесок у загальну справу є функцією винагороди, визначеною за цей внесок.

55) Теорія збагачення праці Ф. Херцберга, найважливіший її соціологічний постулат.

Суть теорії в створенні самоврядних груп, урізноманітненні дій робітників, збільшення елементів ініціативи, відповідальності. За таких умов праця ніби кидає виклик людині, мобілізує її творчі сили на вирішення виробничих завдань, стимулює трудовий азарт, породжує гордість за свою роботу. Головна установка – стимулювання через саму працю з використанням прагнення людини до самовираження як головного стимулу. Проте організатори в-ва розцінили цю теорію як шарлатанство, порушення принципів управління.

56) Теорія “постіндустріального суспільства”

Розроблена америк. соціологом Беллом. Згідно з нею всесвітня історія проходить до індустріальну, індустріальну і постіндустріальну стадії. На кожній стадії домінує один фактор: у доіндустр. – с/г праця, в індустр. – промисловість, в постіндустр. – інформація. На останній стадії сфера послуг починає переважати сферу в-ва, панують інтелектуальні технології, поширюється планування і контроль. Велику роль в постіндустр. Суспільстві відіграють наукові дослідження і освіта. Соц. зв’язки ускладнюються , max розвивається маркетинг, а міжособистісні комунікації дуже динамічні. Спостерігається поглиблений поділ праці і виокремлення інституту управління. Власність перестає бути головною ознакою соц. диференціації, стає → знання та контроль над інформацією. Основним засобом в-ва є мозок людини. В політичній сфері відбувається децентралізація влади, яка все частіше делегується згори до низу. Політична боротьба ведеться не за контроль над власністю, а за вплив на державу.

57. Теорія “якості життя”

Термін “якість життя “ почали широко застосовувати після видання праць Дж. Гелбрейта. Під якістю життя зазвичай розуміють умови людського існування : забезпечення матеріальними благами ( харчі, одяг, житло, засоби пересування) можливість здобуття освіти , отримання медичної допомоги, розвитку особистості;стан природного середовища, рівень безпеки, соціальної захищеності, свободи. Якість життя визначається за всіма сферами існування існування людини: сім’я, навчання, робота громадська діяльність, дозвілля тощо.

Соціальними індикаторами якості життя є як його об’єктивні характеристики (обсяг споживання матеріальних благ, тривалість життя, стан системи охорони здоров’я, соціального захисту) так і суб’єктивне сприйняття людиною умов існування. Різні люди по різному сприймають одні й ті самі умови існування. Причини цих відмінностей зумовлюються неоднаковим розумінням сенсу і цілей життя.

Якість життя – інтегральна хар-ка всієї сукупності форм і видів життєдіяльності людей певного сусп., зумовлених рівнем його вир-ва, ек. відносинами та системою цінностей. Категорія відображає напрям цілеспрямованого розвитку сусп. Критерії якості життя: стан здоров’я, тривалість життя, захищеність,демократичні свободи, забезпеченість інформ., стабільність ек. розв., зайнятість.

58) І. Франко про предмет і завдання соціології.

Франко окреслює предмет соціології вивченням форм суспільного життя, спеціалізованих форм людської діяльності, які виникають у зв’язку з поділом праці, тобто з розвитком матеріальної і духовної культури. Вважає, що тільки соціологія здатна виявити правдиве становище людини по відношенню до природи та інших людей. Ф підкреслює велике значення “суспільної економії” – науки про працю, яка є основою людського добробуту й щастя.