59. Похідний попит і принцип оплати факторів.

Підприємство, виявляючи попит на фактори виробництва, прагне максимізувати корисність від їх використання, що виявлятиметься у прирості прибутку. Така цільова функція реалізується на ринку благ і тому попит на ресурси є похідним попитом, залежним від попиту на кінцевий продукт підприємства. Виторгом від граничного продукту називають додаткову кількість виробленого продукту в результаті використання додаткової одиниці і-го фактора. Він обчислюється як добуток граничного продукту фактора виробництва і граничного виторгу від продажу додаткової одиниці продукту(MRP_L=(MP_L)(MR) ). Граничними факторними витратами називається зміна витрат, викликана залученням додаткової одиниці фактора виробництва. Вони обчислюються як добуток граничного продукту фактора виробництва і граничних витрат виробництва продукту із залученням додаткової одиниці і-го фактора(MRC_L=(MP_L)(MC)). Визначення функціональної залежності між кількістю одиниць фактора та його ціною за інших однакових умов здійснюється знаходженням відповідності між ціною ресурсу та його виторгом від граничного продукту. Лінія MRP_L є лінією попиту виробника на ресурс. Крива попиту на ресурс з боку виробника показує, як змінюється обсяг потрібних виробнику послуг ресурсу за зміни цін на ці послуги і незмінних заданих чинниках, що впливають на попит. Крива попиту на ресурс має низхідний характер. Зміна ціни ресурсу веде як до ефекту випуску, так і до ефекту заміщення. Ефект заміщення полягає у тому, що виробник збільшує випуск продукції, якщо ціна ресурсу знижується, і зменшує його, якщо ціна ресурсу збільшується.

60. Правило оптимального використання ресурсів: прибуток будь-якої фірми буде максимізуватись за умови, що гранична доходність ресурсу буде рівною граничним видаткам на ресурс, або його ціні: , або MRP=MRC. Фірма постійно порівнює граничну доходність ресурсу з граничними видатками на нього (ціною ресурсу) і розширює попит на ресурс, доки гранична доходність ресурсу перевищує граничні видатки (ціну). Внаслідок дії закону спадної віддачі, гранична доходність кожної додаткової одиниці ресурсу спадає. Тому фірма розширює купівлю ресурсу до обсягу, за якого гранична доходність останньої з куплених одиниць зменшується до рівня ринкової ціни ресурсу. ранична доходність ресурсу – це грошовий вираз граничної продуктивності змінного фактора виробництва.Для конкурентної фірми, у якої граничний виторг співпадає з ціною продукції , гранична доходність ресурсу називається цінністю граничного продукту. Граничні видатки фірми на ресурс – це зміна видатків на ресурс внаслідок купівлі ще однієї одиниці ресурсу, або додаткові видатки на залучення у виробництво додаткової одиниці ресурсу. Якщо будь-яка фірма купує ресурс на конкурентному ринку ресурсів, де ціна є величиною сталою, то граничні видатки на ресурс співпадають з середніми видатками і з ціною ресурсу. Правило оптимального використання ресурсів: прибуток будь-якої фірми буде максимізуватись за умови, що гранична доходність ресурсу буде рівною граничним видаткам на ресурс, або його ціні. Фірма постійно порівнює граничну доходність ресурсу з граничними видатками на нього (ціною ресурсу) і розширює попит на ресурс, доки гранична доходність ресурсу перевищує граничні видатки (ціну). Внаслідок дії закону спадної віддачі, гранична доходність кожної додаткової одиниці ресурсу спадає. Тому фірма розширює купівлю ресурсу до обсягу, за якого гранична доходність останньої з куплених одиниць зменшується до рівня ринкової ціни ресурсу.

61.Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів та послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами: суб’єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства; винагорода (заробітня плата) є основною складовою доходу переважної більшості сімей буть-якої країни; проблеми зайнятості, безробіття, рівня зароб. плати стають об’єктом політичної та економічної боротьби, держ. політики. Заробітня плата – ціна, що виплачується за використання праці найманого працівника. Цей термін вживається в розумінні “ставка заробітної плати”, тобто оплата праці за конкретний проміжок часу. Під ставкою заробітної плати в мікроекономічному аналізі розуміють її реальну (а не номінальну) величину, що відображує рівень цін на ринку товарів та послуг; рівень податків є незмінним. За умов досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна всякого товару, тобто всі працівники отримують однакову зарплату, яка не залежить від того, на якому підприємстві вони працюють, і сприймається підприємством як задана величина. Тому для окремого підприємства пропозиція праці є абсолютно еластичною. Типовою ситуацією на ринку праці є монопсонія, коли підприємство у невеликому місті є головним (а фактично єдиним) покупцем, а тому має можливість вплинути на рівень зарплати. Це досягається шляхом скорочення чисельності найманих працівників. У результаті посилення конкуренції між працівниками їх зарплата знижується нижче рівноважного рівня. Двостороння монополія (монополія - монопсонія) виникає на ринку праці за умов, коли між профспілкою (об’єднення працівників, що має повноваження на проведення переговорів з підприємцями від імені і за дорученням своїх членів) і спілкою підприємців укладено угоду. На такому ринку ціна однозначно не встановлюється, замість точки рівноваги існує область можливої згоди. Залежно від сили кожної із сторін ринкової угоди рівноважна ціна встановлюється в інтервалі між ціною, яка правиться профспілкою, і ціною, що заявляється монопсонією. При цьому перша з них завжди вище другої.

62.Капітал є ресурсом тривалого використання, що створюється з метою виробництва більшої кількості товарів і послуг. Капітал є водночас і фактором виробництва і продуктом. Коли йдеться про капітал, як про об’єкт купівлі-продажу на ринку ресурсів, то мається на увазі не весь запас капітальних благ, наявний в економіці, а потік нового капіталу, що зявляється в даний період у виробництві. Якщо мова йде про ринок капіталів, то мається на увазі ринок грошового капіталу. Інструментами ринку капіталу можуть бути і безпосередньо кредитні ресурси, і цінні папери, і різні похідні контракти. Власники фінансових активів чи заощаджень сподіваються отримати деякий дохід . Його рівень характеризує процентна ставка(або дохід від різних фінансових активів, або щорічний дохід від вкладених коштів).Розрізняють номінальну і реальну.

63.В ідеальних конкурентних умовах рівновага досягається тоді, коли конкуренція серед підприємств збиває дохід на інвестиції до рівня ринкової ставки процента. Кап.блага можуть приносити дохід протягом деякого періоду. Поточна (дисконтована) вартість – величина позикових фондів, які необхідно було б позичити за поточної процентної ставки, щоб забезпечити регулярне отримання заданого чистого доходу. Для безстрокового (довічного) володіння, наприклад, таким активом, як земля, що приносить N грош.од.доходу кожного року від цього моменту аж до вічності, поточна вартість землі PV обчислюється:PV = N / i,де і – ринкова проц.ставка, %. Поточ.вартість будь-якого активу, що приносить дохід, який з часом змінюється, обчислюється як дисконтована вартість кожної частини потоку доходів. Це виражається сумою окремих складових поточної вартості за формлою PV=N₁/(1+i)+N₂/(1+i)²+…+N_n/(1+i)ⁿ. Якщо сума майбутнього доходу FV через n років відома, величина коштів, які потрібно вкласти сьогодні, розраховується так: PV=FV_n/(1+i)ⁿ У цьому випадку і є ставкою дисконту.Підприємства, намагаючись максимізувати прибуток, інвестують тоді, коли доходи від інвестиції вищі від ринкової процентної ставки. Якщо процентна ставка вища від норми прибутку на інвестиції, то підприємство не інвестуватиме. Інвестування – процес відтворення або доповнення основного капіталу; відображає потік нового капіталу у певному році.Дисконтування – приведення ек.показників, наприклад, грошового потоку, майбутніх років до сьогоднішньої (поточної) вартості.

64.Земля як фактор виробництва - це не тільки та частина земної поверхні, яка не зайнята водою, але й природні ресурси які можуть бути використані у процесі виробництва, тобто це всі рідкісні природні ресурси. Природні ресурси розподіляються на такі, що не відтворюються (можуть бути використані тільки один раз - вугілля, нафта, природний газ), і що відтворюються (неодноразово використовуються у виробництві - моря, земельні угіддя).Запас природних ресурсів визначається самою природою. Обсяг потоку - послуг природних ресурсів - визначається людським вибором. Ціною послуг природних ресурсів (землі) є земельна рента R - орендна плата за користування землею протягом певного періоду (року).Економічна рента - це ціна, яка виплачується за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких (їх запаси) обмежена. Саме унікальна умова пропозиції землі та інших земельних ресурсів - їх фіксована кількість - відрізняє рентні платежі від заробітної плати, проценту та прибутку. Рента - доход з землі, який отримує її власник (землевласник) на відміну від доходу, який отримує підприємець (орендар - землекористувач), використовуючи землю, як об'єкт господарювання. Ціна землі як запасу визначається поточною цінністю майбутньої ренти. Якщо відомі процентна ставка r і щорічна рента R, то поточна цінність ренти (ПЦР) за N років складатиме:ПЦР = R / (1+r) + R / (1+r)2 + R / (1+r)3 + …+ R / (1+r)N (1) Через те що земля може давати ренту необмежено довго, ціна її Р визначатиметься поточною цінністю ренти за формулою (1), коли N прямує до нескінченності; ця величина може бути підрахована як сума членів спадної геометричної прогресії і дорівнюватиме:Р = R / r (2)Обсяг землі обмежений - і в національному масштабі, і на рівні окремих домогосподарств та сільськогосподарських підприємств. Щодо якості землі, то вона може з часом бути покращена або погіршена, залежно від того як ведеться господарювання. Економічна рента - дохід від будь-якого фактора ви-робництва понад його альтернативну вар-тість. Через те що інвестуюча фірма не може контролювати свої нематеріальні активи безмежно (поки їм не протиставлять чогось конкуренти), цей дохід точніше визначаєть-ся як квазірента (або надприбуток), яка че-рез певний час може зникнути.

65. Часткова рівновага – рівновага, що встановилася на окремому ринку. Однак ринки є взаємозалежними і вся їх чисельність переплітається в надзвичайно складну ринкову систему. І ця с-ма теж прагне рівноваги, але значно більшзагального хар-ру. Заг.рівновага – рівновага, що виникла в рез-ті взаємодії всіх ринків, коли зміни попиту чи пропозиції на одному ринку впливають на рівноважний стан усіх інших ринків. Можна вважати, ща стан заг.ринк.рівноваги є композицією усіх станів часткової рівноваги на взаємопов”язаних ринках факторів і продукції.Ціни та обсяги встановлюються з урахуванням ефекту зворотнього зв”язку – зміни часткової рівноваги на даному ринку внаслідок змін, що відбулися на суміжних ринках під впливом первинних змін на даному ринку. Очевидно, що при аналізі заг.рівноваги головна увага має приділятися вивченню взаємозалежності (взаємодоповненості та взаємозамінності) різних товарів. У зв”язку з цим найпростіший аналіз має передбачати як мінімум 4 етапи:1)первинна зміна на даному ринку; 2)зміни на ринках товарів-субститутів; 3)зміни на ринках товарів-комплементів; 4)ефект зворотнього зв”язку. Поняття “заг.ринк.рівновага” тісно пов”язано із ефективністю розміщення ресурсів в ек.с-мі на стадіях виробництва, обміну та споживання (ефективне – жоден з ресурсів не витрачається марно). Але якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли будь-який ек.агент може покращити своє становище без погіршання становища будь-якого іншого, тоді при попередньому розміщенні ресурсів мало місце певне марнотратство й ефективність розміщення не досягалася. Такий підхід базується на понятті “ефективність”, запропонованому італійським економістом Вільфредом Парето наприкінці ХІХст. Парето-ефективний розподіл ресурсів (благ) – такий розподіл ресурсів (благ), за якого неможливо збільшити виродництво (споживання) будь-якого товару (шляхом перерозподілу) без втрат для виробництва іншого товару для добробуту іншого споживача.

66. Загальна ринкова рівновага передбачає формування рівноважної ціни та рівноважного обсягу продукції на даному ринку з урахуванням змін рівноважного стану на всіх інших ринках. Можна вважати, що стан загальної ринкової рівноваги є композицією усіх станів часткової рівноваги на взаємопов’язаних ринках факторів і продуктів. При аналізі загальної рівноваги рівноважні ціни та обсяги встановлюються з урахуванням ефекту зворотнього зв’язку. Ефект зворотного зв'язку — це подальша зміна цін та обсягів товарів і послуг на певному ринку у відповідь на зміни цін, що сталися на пов'язаних з ним ринках.При аналізі загальної рівноваги головна увага приділяється таким етапам: 1) первинна зміна на даному ринку; 2) зміна на ринках товарів-субститутів; 3) зміна на ринках товарів-комплементів; 4) ефект зворотного зв’язку.

67.Концепція ефективності конкурентної ринкової системи базується на понятті „ефективності за Парето”. Ефективність за Парето (Парето-оптимум) означає, що ресурси розподілені оптимально, якщо ніхто не може покращити свого становища, не погіршуючи становища іншого.Основним критерієм ефективності за Парето є наявність або відсутність розтрати ресурсів. Парето-оптимальними є розподіли, за яких будь-які подальші вигідні зміни неможливі.Межа можливих корисностей – модель економіки з двома економічними суб’єктами, які розподіляють між собою обмежений обсяг благ – ілюструє множину комбінацій рівнів корисностей, які можуть бути досягнуті учасниками обміну. Всі точки відповідають Парето-ефективним розподілам. Проте різні варіанти розподілу добробуту суттєво відрізняються з точки зору справедливості. Парето-оптимальний розподіл ресурсів може не давати соціального оптимуму, допускаючи крайню нерівномірність розподілу наявних благ у суспільстві. Неефективний розподіл ресурсів іноді може бути більш справедливим, ніж ефективний. З множини варіантів суспільство може реально реалізувати лише один. Конкретний вибір пов’язаний з конкретним поглядом на проблему справедливості, який і визначає функцію суспільного добробуту. Функція суспільного добробуту ранжирує індивідуальні розподіли залежно від індивідуальних уподобань, а рівень суспільного добробуту виступає деякою функцією від індивідуальних функцій корисності і зростаючою функцією корисності кожного індивіда.

68.Інституції – формальні і неформальні норми і правила поведінки що розробляються та встановлюються державою, суспільством і дають змогу індивідам структурувати і координувати свою діяльність.Інституціональне середовище функціонування економічних суб’єктів багато в чому визначається правами власності. Сучасна економ теорія під правом власності розуміє санкціоновані норми поведінки, сукупність яких регулює відносини між людьми щодо використання ними економічних благ. Ефективність цих норм прямо залежить від панівної в суспільстві форми власності а також від структури форм власності що склалася, та тенденції її розвитку. Теорія прав власності дає змогу по новому побачити роль і природу економічних організацій. У рамках цієї теорії під фірмою, як економічною організацією, розуміють коаліцію власників скооперованих факторів вир-ва, які зв’язані між собою контрактними зобов’язаннями з метою мінімізації трансакційних витрат. Трансакційні витрати – витрати у сфері обміну, пов”язані з передачею прав власності. П”ять основних форм: 1)витрати, пов”язані із пошуком, збиранням, обробкою та аналізом ринкової інформації; 2)витрати, пов”язані із пошуком партнерів, веденням переговорів та укладанням контрактів; 3)витрати, пов”язані із стандартизацією та забезпеченням і контролем виконання вимог стандартів; 4)витрати, пов”язані із захистом прав власності; 5)витрати, обумовлені опортуністичною поведінкою партнерів, тобто невиконанням ними контрактних зобов”язань. В основу фірми як ек.організації покладено с-му контрактів, які укладаються між власниками певних ресурсів. Фірмова коаліція по-різному оцінює скооперовані ресурси і ділить їх на три групи: а)заг.ресурси, цінність яких не залежить від того, чи знаходяться вони у даній фірмі, чи ні; б)специфічні ресурси, які всередині фірми цінуються вище, ніж за її межами; в)інтерспецифічні ресурси – взаємодоповнюючі до найбільшого синергетичного ефекту ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в даній фірмі. Фірма розглядається як об”єднання щодо спільного використання передусім інтерспецифічних ресурсів. Унікальність інтерспецифічних ресурсів, об”єднуваних коаліцією, та різноманітність трансакційних витрат й обумовлюють численність видів сучасних фірм.

69.На зміст інституціональної с-ми суттєво впливає існування зовнішніх ефектів (ефекти виробництва чи споживання блага, вплив яких на третіх осіб, які не є ані покупцями, ані продавцями, ніяк не відображено в ціні цього блага). Яскравим прикладом такого ефекту є забруднення навколишнього середовища. Позитивний зовнішній ефект виникає тоді, коли діяльність одного ек.агента принесла вигоду іншим (наприклад, освітянська діяльність).

Оцінюючи зовнішній ефект, визнічають різницю між сусп.витратами (вигодами) та індивідуальними витратами (вигодами): MSC = MPC + MEC, де MSC – гранич.сусп.витрати; MPC – гранич.індивідуальні витрати; MEC – гранич.зовнішні витрати. За наявності негативного зовнішнього ефекту ек.благо продається та купується у більшому обсязі порівняно з ефективним його розміром, а за позитивного ефекту – у меншому обсязі. Щоб зменшити перевиробництво товарів з негативним зовн.еф-том ябо збільшити вир-во, що має позитивний зовн.еф-т, необхідно трансформувати зовнішні ефекти у внутрішні. З цим завданням ринок не може справитись, і виправляти становище повинна держава. В арсеналі ек.політики є різні засоби щодо усунення небажаних зовн.еф-тів. З цією метою вдаються до: а)встановлення прав власності на ресурси і створення можливостей для вільного обміну цими правами; б)колективного або держ.володіння благами, яким властиві зовн.еф-ти; в)заборони або встановлення обмежень на види забруднюучих та шкідливих речовин; г)запровадження корегуючих податків і субсидій. Мета використання зазаначених інституцій (за винятком держ.володіння цими благами) полягає у включенні додаткових сусп.витрат (вигоди) благ із зовн.еф-ми до індивідуальних витрат (вигод). У цьому випадку йдеться про інтерналізацію зовн.еф-тів. Мех-м держ.рег-ня приходить на допомогу ринку і при розв”язанні проблем громадських благ, тобто благ, спож-ня яких неможливо обмежити лише для осіб, що платять за них (нац.оборона, держава, протипожежні заходи тощо).

70.Більшість економічних благ є приватними. Вони купуються приватними особами і споживаються приватним товариством. Однак є й численні і дуже важливі суспільні блага, які не обмежуються лише сферою приватних інтересів (оборона держави, комунікації, підтримання громадського правопорядку і багато чого іншого). Суспільні блага можуть проводитися і нерідко дійсно виробляються в приватному порядку, без залучення державних інститутів. Типовим прикладом ринкового забезпечення виключається суспільними благами є шоу-бізнес, процвітаючий в багатьох країнах. Існує досить багато благ, що мають деякі характеристики суспільних. Ступінь неконкурентність їх споживання може бути різною в різних умовах. Багато що тут залежить від характеру ринкових умов, у тому числі від розвитку ринкової інфраструктури, і від рівня розвитку відповідних технологій. Такі блага називають умовними суспільними благами. У певних випадках вони також можуть набувати необхідний ступінь, з тим щоб їх виробництво і продаж стали можливими для ринкового сектора економіки. Наприклад, деякі з умовних суспільних благ стають конкурентними в споживанні при досягненні певного обсягу таких благ, що припадає на одного споживача – або, що те ж саме, коли кількість споживачів даного обсягу таких благ перевищить певну прикордонну величину або величину перевантаження. Після цього граничні витрати, що припадають на кожного наступного споживача даного обсягу блага, стають вище нуля. При цьому гранична вигода для кожного наступного споживача починає знижуватись. Якщо такі блага набувають достатню виключність для встановлення цін на них, рівень ціни може бути використаний для регулювання кількості споживачів такого перевантажуючого суспільного блага. Типовий приклад таких благ – громадські приміщення: бібліотечні, лекційні і т.д. Вони використаються без проблем при кількості споживачів (читачів, слухачів і т. Д.), яка не перевищує їх належну місткість, яка і є величиною перевантаження.Дорожній рух також сильно ускладнюється після досягнення певного числа одночасно проїжджають по даній дорозі автомобілів аж до виникнення «пробок». Ще одним цікавим способом підключення ринкового механізму до виробництва умовних і виключаються суспільних благ є об'єднання споживачів таких благ у спеціально створені для цього організації – клуби Вони виступають у зовнішньому, цілком «ринковий» світі як звичайні покупці подібних благ, а у внутрішній сфері обмежують доступ потенційних споживачів до подібних благ, обумовлюючи його необхідністю вступу до лав членів клубу, одночасно скорочуючи індивідуальні витрати таких членів на отримання подібних клубних благ. У певних випадках навіть мають вкрай низьку виключність чисті суспільні блага можуть проводитися і продаватися в приватний сектор економіки. Для цього застосовується прийом, званий пакетуванням (увживаням).Суть її полягає в об'єднанні подібного чистого суспільного блага з іншим благом, що володіють достатнім ступенем виключаємо, в єдиний набір, пакет, для участі всього пакету в ринкових угодах. У всіх інших випадках, і перш за все коли ступінь виключності суспільних благ недостатньо високий для їх виробництва в приватному секторі економіки, вони можуть вироблятися в державному секторі, а витрати їх виробництва при цьому покриваються з податкових надходжень. Це дозволяє уникнути наслідків проблеми «безбілетника». Неможливість обійтися без держави в даному випадку визнається економістами навіть самих крайніх ліберальних поглядів. Однак далеко не всі вироблені (або що забезпечуються) державою блага є чистими суспільними благами. Багато хто з них мають рівень виключності, достатньо високим для того, щоб їх виробництво (і наступний продаж) стало можливим і в приватному секторі, а деякі взагалі представляють собою чисті приватні блага Тим не менше вони також виробляються в державному секторі з різних причин. Одна з них – високий рівень позитивних зовнішніх ефектів від благ таких, що при їх випуску в приватному секторі призводить до їх сталого недовиробництво. Прикладом таких благ можуть послужити охорона здоров'я та освіта. Разом з тим важливо підкреслити, що виробництво благ у державному секторі зовсім не означає автоматичного досягнення економічно ефективного обсягу їх випуску, хоча воно і є часто найбільш доцільним способом забезпечення такими благами споживачів.