45. Економічний прибуток як чинник ринкової самоорганізації.

Економічний прибуток (чистий прибуток) - це різниця між загальним доходом і економічними витратами, які містять бухгалтерські (зовнішні) та внутрішні витрати, зокрема, й нормальний прибуток. Наявність економічного прибутку є показником ступеня вигідності відлучення ресурсів від альтернативного використання їх в іншому виробництві. Прибуток – головна мета підприємця, спонукальний чинник у розвитку конкуренції. Прибуток слугує також масивним регулятором ринкової самоорганізації, адже на основі конкуренції лише найсильніші виробники(такі, які спроможні найбільш повно задовольнити потреби споживачів) здатні втримати лідерство на ринку. Прибуток слугує стимулятором розвитку рушійної бази ринкових відносин, технічного прогресу, тощо.

46. Поняття і види монополій

Монополія – це така ринкова модель, в якій існує один продавець товару, що не має близьких замінників і підприємець має повну (абсолютну) владу над P внаслідок жорстких вхідних бар’єрів в дану галузь.Характерні риси монополії: 1. Єдиний продавець (чистий монополіст являє собою всю галузь); 2. Нема близьких замінників (покупець повинен або купляти продукт монополіста, або відмовлятися від нього); 3. “Price maker”. Монополіст повністю контролює ціну і “диктує” її; 4. Наявність бар’єрів для входу на ринок. Види бар’єрів: 1. Затратні, пов’язані з економією на масштабах. В деяких галузях (автомобільна, алюмінієва, сталеплавильна...) ефективне мало затратне виробництво може бути досягнуте тільки при великих Q бо ефект росту масштабу вир-ва дуже суттєвий. Нові фірми не можуть зразу ж досягнути такої ефективності вир-ва їм дуже важко конкурувати із монополістом. 2. Природні. В деяких галузях ефект економії на масштабах дуже суттєвий і до того ж конкуренція неможлива, утруднена або взагалі неприйнятна. Приклад: підприємства громадського користування (водо-, газопостачання, залізничний транспорт, телекомунікації...). Проведення додаткових ліній електропередач, газо- чи водопроводів було б для суспільства марнотратством р-сів. Переважно ці галузі повністю або частково контролюються державою. 3. Легальні: патенти та ліцензії. Перші призначені для захисту авторських прав винахідника, другі для контролю за важливими галузями чи природними монополіями. 4 Власність на найважливішу сир-ну. Фірмі, в руках якої зосереджені осн джерела сир-ни необхідної для її ж вир-ва, дуже легко не допустити на ринок готової продукції конкурентів. 5. Нечесна конкуренція. Заниження P для усунення конкурентів, тиск на банки та постачальників. Види монополій: 1)чиста – один єдиний продавець продукту, що немає замінників; 2) природна – з бар’єрами 2 виду; 3) проста - в кожний конкретний момент часу продає свою продукцію всім покупцям за однією і тією ж ціною; 4) дискримінаційна – різні ціни на той самий товар, коли ця різниця не обумовлена різницею C 5) відкрита - одна фірма на якийсь період часу стає єдиним постачальником продукту, але не має спеціального захисту від конкурентів. 6) закрита – захищена від конкуренції через юридичні обмеження.

47. Монопольну (ринкову) владу слід розглядати як здатність суб’єкта економічних відносин чи їх групи за рахунок власної економічної сили здійснювати контроль факторів зовнішнього середовища з метою реалізації власних економічних інтересів, які виявляються у прагненні збільшення прибутковості, розширеного відтворення, зниження господарських ризиків тощо. Ринкова (монопольна) влада реалізується тільки тоді, коли суб’єкт певної економічної діяльності (носій влади) вступає у відносини взаємодії із зовнішнім середовищем і здійснює на нього тиск. Користуючись традиційною класифікацією, серед компонентів зовнішнього середовища фірми можна виділити фактори найближчого оточення і фактори макросередовища. До основних компонентів мікросередовища відносять кінцевих споживачів, постачальників різноманітних ресурсів, посередників, конкурентів (явних і потенційних), державні та місцеві органи влади, громадськість. Найважливішими факторами макроструктури є НТП, макроекономічна політика, фінансово-кредитна сфера, право, культура, політичне життя тощо. Специфіка таких відносин полягає в тому, що монопольна фірма (носій влади) володіє економічною силою, яка дає їй змогу встановлювати контроль над тими компонентами зовнішнього середовища, які є ключовими для її поточного і перспективного розвитку. Метою такого контролю завжди виступає певний економічний інтерес, який виражається в отриманні надприбутків (монопольної ренти), зниженні ризику і невизначеності у підприємницькій діяльності, пов’язаної з такими чинниками, як нововведення, динамічність попиту, зміни в законодавстві тощо. Можна назвати такі дві основні форми боротьби з монополіями: 1) попередження створення монополій; 2) перешкоджання використання монопольної влади. Монопольна влада полягає в здатності встановлювати ціну вище за граничні витрати і величина, на яку ціна перевищує граничні витрати, обернено пропорційна еластичності попиту для фірми. Чим менш еластичний попит для фірми, тим більшою монопольною владою володіє фірма. Кінцевою причиною монопольної влади є, отже, еластичність попиту для фірми.