Модель політичної системи г. Алмонда

Американський політолог Габріель Алмонд одним із перших застосував структурно-функціональний метод для дослідження політичної системи. Він розглядав політику як цілісну систему зі складною структурою, кожний елемент якої має певн призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задоволення потреб системи. Системний і структурно-функціональні методи не заперечують, а навпаки, взаємно доповнюють один одного Основна відмінність між ними полягає в тому, що перший метод акцентує увагу на цілісності і взаємозв´язках елементів структур системи, а другий — на функціях цих елементів і системи в цілому. Політичну систему Г. Алмонд визначає як систему взаємодії, що виконує функції інтеграції і пристосування за допомогою застосування або загрози застосування більш чи менш законного фізичного примусу. Ці функції політична система виконує як усередині кожного конкретного суспільства, так і за його межами у відносинах з іншими суспільствами. Політична система, за Г. Алмондом, є узаконеною силою, яка підтримує порядок і здійснює перетворення в суспільстві, що забезпечують його згуртованість і цілісність.

Як і будь-яка інша система, зазначає Г. Алмонд, політична система виконує два базових набори функцій — входу і виходу. Є чотири функції входу і три — виходу. Функції входу — це політична соціалізація й залучення до участі в політичному житті; артикуляція інтересів, тобто формування вимог, які відповідають реальним або уявним інтересам; агрегування, тобто поєднання інтересів; політична комунікація. Функції виходу — це розробка норм, застосування норм і контроль за дотриманням їх. Функції входу здійснюються недержавними формуваннями — політичними партіями, групами тиску, засобами масової інформації тощо, а функції виходу — державними органами. Так, функцію розробки норм виконують органи законодавчої влади, функцію застосування норм — органи виконавчої влади, а функцію контролю за дотриманням норм — судові органи. Дві функції входу — політична соціалізація і політична комунікація — передбачають наявність сфери політичної діяльності. Так завдяки категорії «політична система суспільства» було поєднано в єдину систему основні поняття науки про політику.

Г. Алмонд зосереджує увагу на аналізі визначального значення стійких структур політичної системи. Поняття структури він визначає як доступну спостереженню діяльність, що формує політичну систему. Конкретна частина такої діяльності людей називається роллю. Ролі — Це ті одиниці, з яких комплектуються всі соціальні системи, у тому числі політична. Політичні ролі є одним із основних компонентів політичної системи. Сукупності взаємозв´язаних ролей складають структури.

Визначаючи місце і значення функціональних вимог до політичної системи, Г. Алмонд вбачає її головне призначення в тому, щоб, відібравши з обмеженого числа альтернатив певну кількість необхідних Для життєдіяльності суспільства цілей, втілити їх у конкретні дії.

Д. Істон і Г. Алмонд заклали основи різних варіантів концепції політичної системи й дали поштовх до розвитку теорії політичної системи суспільства в цілому. Кожний із варіантів досліджує різні сторони політичної системи суспільства, використовує особливий підхід до системного аналізу. Суть першого підходу (Д. Істон), який часто називають мікроскопічним, полягає в розгляді політичної системи під кутом зору її складових підсистем, вивченні сукупності взаємозв´язків і взаємодій, що виникають всередині її. Суть другого підходу (Г. Алмонд), який нерідко називають макроскопічним, полягає в тому, що він на противагу першому концентрується на розгляді більш загальних характеристик, а саме на вивченні входів і виходів, а також зворотних зв´язків, які встановлюються між політичною системою та навколишнім середовищем.

Залежно від підходу політична система суспільства відповідно трактується у першому варіанті як система «взаємодій структурних елементів, за допомогою яких у суспільстві авторитарне розподіляються цінності» (Д. Істон), у другому — як система ролей або взаємодій структурних елементів, які виникають на вході і виході політичної системи та асоціюються «із застосуванням або загрозою застосування фізичного примусу» (Г. Алмонд).

Системний підхід до аналізу політичного життя набув досить значного поширення в західній, особливо американській, політології. Певний внесок в розробку теорії політичної системи зробили політологи У. Мітчел, К. Дейч, Н. Луман, Г. Пауелл, Д. Трумен та ін. Особливу увагу вони приділяли структурно-функціональному аналізові політичної системи суспільства в цілому та її окремих елементів, виокремленню внутрішніх ресурсів і зовнішніх чинників, що впливають на стан і функціонування політичної системи, визначенню характеру взаємозв´язків і взаємозалежностей внутрісистемних і міжсистемних відносин тощо.

Таким чином, значення системного підходу до аналізу політики полягає в тому, що він дає можливість розглядати політичне життя суспільства, політичні явища і процеси не як розрізнені прояви суспільного життя, а як цілісну сукупність взаємопов´язаних елементів, яка, взаємодіючи з навколишнім середовищем, функціонує за власними закономірностями й виконує певні функції у суспільстві. Знаючи закономірності функціонування системних утворень, можна прогнозувати розвиток політичних процесів.

Поняття «політична система» є теоретичним інструментом, який надає змогу з´ясовувати системні властивості різних політичних явищ. Системний підхід можна застосовувати у вивченні різних рівнів і форм політичного життя, яким притаманна певна цілісність. Такими рівнями і формами можуть бути окремі політичні інститути, держави, міжнародні утворення, світова спільнота в цілому — тією мірою, в якій вона має системний характер.

Найадекватнішим об´єктом системно-політичного аналізу є окремі держави. В межах окремих держав політичне життя найбільшою мірою проявляє себе як система, а політична система найповніше проявляє свою головну функцію — суспільної інтеграції, забезпечення єдності та цілісності суспільства. Тому поняття «політична система» найчастіше застосовують для аналізу політичного життя в межах окремих держав. Коли мова йде про політичну систему суспільства, то маються на увазі саме окремі держави.

#4

Суть першого підходу (Д. Істон) , який часто називають мікроскопічним, полягає в розгляді політичної системи під кутом зору її складових підсистем, вивченні сукупності взаємозв'язків і взаємодій, що виникають всередині. Суть другого підходу (Г. Алмонд) , який нерідко називають макроскопічним, полягає в тому, що він концентрується на вивченні входів і виходів, а також зворотніх зв'язків, нкі встановлюються між політичною системою та навколишнім середовищем.

Політична система суспільства грунтується у першому варіанті як система "взаємодій структурних елементів, за допомогою яких у суспільстві авторитарно розподіляються цінності" (Д. Істон), у другому - як система ролей або взаємодій структурних елементів, які виникають на вході і виході політичної системи та асоціюються "із застосуванням або загрозою застосування фізичного примусу" (Г. Алмонд).

Політична система суспільства - це сукупність взаємозв'язаних і взаємозалежних політичних інституцій та організацій, за допомогою яких здійснюється завоювання, утвердження і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури.

Існують також інші визначення структури політичної системи суспільства. Їі становлять такі елементи як:

• політична, державна влада;

• політичні відносини;

• політична організація суспільства;

• політична культура.

Інколи структуру системи визначають через політичні інститути з огляду на те, що саме вони організують політичне життя.

Політичні інститути - це певні політичні установи (сукупність політичних партій, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та ін.), що визначають спільність людей, які мають особливі повноваження і виконують спеціальні функції в політичному житті суспільства (військові комітети, комісії), певної діяльності (президентське правління).

Специфіка політичних інститутів полягає в тому, що вони майже завжди узаконені і діяльність їх регламентована відповідними законами, рішеннями і іншими юридичними актами. Кожний з політичних інститутів здійснює певний вид політичної діяльності і включає соціальну спільність, шар, групу, спеціалізовану на її виконанні; політичні норми, регулюючі відносини всередині політичної системи суспільства і між ними, а також між політичними і неполітичними інститутами; матеріальні засоби, необхідні для досягнення поставленої мети.

Держава - основний політичний інститут, що організує, спрямовує і контролює спільну діяльність і стосунки, відносини людей, суспільних груп, класів, асоціацій, груп інтересів. Це політична форма організації суспільства, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної сфер, культури. Вона покликана захищати інтереси людей певної території і регулювати з допомогою правових норм взаємовідносини між ними, використовуючи за необхідності спеціальні органи примусу. У внутрішній структурі держава поступово створює особливу соціальну верству, що безпосередньо здійснює державні функції, світську політику.

Політичні партії представляють інтереси соціальних груп і ставлять метою реалізацію їх інтересів шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні.

Групи інтересів - найрізноманітніші, організовані групи, спільності людей (профспілки, молодіжні і жіночі рухи, творчі союзи і об'єднання, етнічні і релігійні спільності, організації ветеранів війни, асоціації підприємців і фермерів та ін.).

Політичні інститути забезпечують відтворення, стабільність і регулювання політичної діяльностів суспільстві, збереження ідентичності політичної спільності, незважаючи на зміну її складу, посилюють соціальні зв'язки і внутрішньогрупову згуртованість, здійснюють контроль за політичною поведінкою своїх членів, заохочуючи бажане і припиняючи відхилення від норм поведінки.

Крім функцій, які виникають з концепцій америкнських вчених вітчизняні дослідники виокремлюють ще й наступні:

1. Функція забезпечення цілісності громадянського суспільства.

2. Владно-політична функція.

3. Функція народної, національної інтеграції.

4. Функція управління. організації, а саме функціонування як самоціль.

5. Функція відтворення політичного життя.

6. Функція демократизації життєдіяльності суспільства.

7. Функція організації й упорядкованості політичного життя.

8. Функція консолідації соціально-політичних сил.

9. Функція соціально-політичної модернізації.

10. Функція стабілізації соціально-політичного життя.

Існує інша класифікація функцій політичної системи. За нею політична система виконує 3 головних функції:

1. політичне цілепокладання;

2. владно-політична інтеграція суспільства;

3. регулювання режиму соціально-політичної діяльності

а також мобілізаційну, дистрибутивну функції і функцію.