1.6. Розрахунок площі маточної плантації

Вихідними даними для розрахунку є планове щорічне завдання заготівлі живців з врахуванням 10%-ного відпаду на нестандартності, схеми розміщення маточних кущів, кількість вирощуваних прутів на одному кущі та вихід живців з одного прута. Орієнтовно для розрахунків приймають, що один кущ верби дає 8 прутів. При цьому із одного прута верби можна заготовити 5 живці, тобто, один кущ верби дає 40 живців.

На маточних плантаціях верби розміщення кущів повинно становити 1,5 х 1,0 м.

Розрахунок проводять за формулою:

S=1.25*[N*(a*b)/K₁*K₂ *10000]; [1.4]

де S- площа плантації, га;

N – планове завдання заготівлі пагонів, шт.;

а і b – віддаль між маточними кущами, м;

K₁ – вихід прутів з одного куща, шт..;

K₂ - вихід пагонів з одного прута, шт.

Площа змінного поля становить 25 % від площі садіння кущів, що враховує приведений у формулі [1.4] коефіцієнт. Результати розрахунків зведені в табл.1.7.

Таблиця 1.7

Розрахунок площі маточної плантації

Породи	Планове завдання з врахуванням відпаду, тис. шт.	Схема садіння, м x м	Площа живлення одного куща, м²	Вихід пагонів з одного куща, шт.	Потрібно кущів, шт.	Необхідна площа, га
						під план-тацію	під змінне поле	Разом
Верба	91,3	1,5 х 1,0	1,5	40	2283	0,34	0,09	0,43

Згідно табл.1.7 площа маточної плантації становить 0,43 га.

1.7. Розрахунок площі продукувальних і допоміжних частин розсадника

Компоненти продукувальної (виробничої) частини розсадника призначені безпосередньо для вирощування садивного матеріалу, а допоміжної (службової) частини – для забезпечення обслуговування відділків виробничої частини, виконання захисних та організаційно-господарських функцій.

Продукувальна площа розсадника складається з суми площ посівного та шкільного відділків, маточної плантації, маточного саду, інтродуційно-дендрологічної ділянки, теплиць тощо.

Для проведення наукових досліджень з інтродукції цікавих для науки та виробництва деревних рослин, ведення фенологічних спостережень, створення колекції цінних видів, форм і гібридів інтродукованих та місцевих видів дерев і чагарників доцільно запроектувати інтродуційно-дендрологічну ділянку площею 0,5 – 1,5га.

Допоміжна частина розсадника складається із садиби з будівлями, господарської ділянки, ділянки для прикопування садивного матеріалу, компостника, водоймища, дорожньої сітки (околишні, магістральні, міжпольові дороги), городів, захисних лісових смуг, живоплоту (огорожі), околишньої канави, протиерозійних гідротехнічних споруд, резервної ділянки (запільного клину) розсадника та інших ділянок.

Під садибу виділяють площу 0,2-2,0 га, залежно від площі розсадника. У великих розсадниках садибу поділяють на виробничий і житловий сектори. У виробничому секторі розміщують контору, склади для зберігання насіння, добрив, реманенту, гараж, навіс для техніки, механізмів, бензосховище, майстерню і т.д., у житловому – будинки та гуртожитки для робітників і службовців розсадника. У базових розсадниках для зберігання техніки, паливно-мастильних матеріалів, добрив, гербіцидів тощо доцільно окремо запроектувати господарську ділянку.

Дороги розмежовують господарські частини та поля сівозмін і за своїм призначенням поділяються на наступні категорії:

• магістральні (головні) дороги, які пов’язують внутрішню сітку доріг з садибою розсадника і мають зовнішні під’їзні шляхи. Вони повинні мати ширину 8-10 м.;

• околишні дороги навколо розсадника для проходження технічних засобів, розвороту тракторів і машин – шириною 6-8 м.;

• міжпольові дороги між суміжніми полями сівозмін та службовими частинами розсадника для проїзду тракторних агрегатів, інших транспортних засобів в одному напрямку - шириною 4 м.

Запільний клин або резервна площа лісового розсадника проектується в межах 10 % від виробничих площ і призначена для розміщення посівів чи посадок, обсяги яких в окремі роки можуть перевищувати планові завдання.

До службової площі відносять також живу (живопліт) або неживу огорожу навколо розсадника та околишню канаву. Ці компоненти необхідно запроектувати і зобразити на схемі.

3

2

2,0м

4

1,0м 1

1,0м

0,2м 1,0м 0,3м 0,5м

3,0м

Рис.1.3. Схема околишніх доріг, огорожі та канави розсадника.

1 – канава; 2 – нежива огорожа (металева сітка, дерев’яний пліт тощо);

3 – живопліт; 4 – околишня дорога.

Сумарно площа допоміжної частини розсадника неповинна перевищувати 25-30 % від його загальної площі ( в середньому - 15-20 %). Дані з розрахунку виробничих та службових площ розсадника заносимо в табл. 1.8.

Таблиця 1.8

Розподіл території розсадника за видами користування

Господарські частини	Кількість полів у сівозміні, шт.	Розміри, м		Площа одного поля, га	Загальна площа, га
		дов- жина	ширина
1	2	3	4	5	6
Виробнича частина
Посівний відділок	3	270	59	1,59	4,77
Деревно-чагарн. шкілка	3	450	105	4,74	14,22
Плодова шкілка	5	250	55	1,38	6,9
Маточна плантація	1	100	43	0,43	0,43
1	2	3	4	5	6
Разом					26,32
Службова частина
Дендрологічна ділянка	1	94	67	0,63	0,63
Садиба	-	120	67	0,8	0,8
Яблуневий сад	-	100	19	0,19	0,19
Дороги: магістральні	-	540	10		0,54
околишні	-	2274	6		1,36
міжпольові	-	3858	4		1,54
Жива та нежива огорожі з канавою	-	2312	3		0,69
Запільний клин	-	270	35	0,95	0,95
Прикопочна ділянка	-	62	16	0,1	0,1
Компостник	-	62	16	0,1	0,1
Господарська ділянка	-	88	16	0,14	0,14
Водойма	-	62	16	0,1	0,1
Разом:					7,14
Всього:					33,46

Отже загальна площа розсадника становить 33,46га, з яких 26,32 га складає виробнича частина, а 7,14га – допоміжна.

Розділ 2. ВИБІР МІСЦЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕРИТОРІЇ

При виборі місця під розсадник треба бути дуже вимогливим. Під час оцінки придатності ділянки під розсадник насамперед необхідно звертати увагу на рельєф, грунтово-гідрологічні умови і місцерозташування ділянки. Ділянка під розсадник повинна бути рівною або з рівномірним нахилом не більш як 2-3°. У неполивних розсадниках на легких ґрунтах можна відводити ділянки з похилом поверхні до 5°, а в гірських районах – до 15-20° (але з терасуванням схилу). Прикладом створення такого розсадника вперше в Україні може бути базовий розсадник на терасах шириною 9-12 м у гірській зоні Карпат. Щодо експозиції схилів площ розсадників, то у лісовій і лісостеповій зонах найкращими є західні та південно-західні схили, у степовій зоні – західні, північно-західні, північні й північно-східні, на яких амплітуда коливання температури в ранішні години найменша. На південних схилах підвищується нагрівання і висушується поверхня ґрунту, а на північних – навесні пізніше розтає сніг і дозріває грунт, на східних – вранці різка зміна температур (велика амплітуда коливання температури), якою пошкоджуються вирощувані сіянці.

Ґрунти мають велике значення у вирощуванні доброякісного садивного матеріалу. Вони повинні бути достатньо родючі (з гумусовим горизонтом не менш як 10 см і вмістом гумусу не нижче 2%), в нашому випадку – 2,8% глибокі, структурні, добре дреновані, свіжі, легкі й середні за механічним складом. Оптимальне значення рН повинно бути від 5,6, в нас- 4,3, тому необхідно провести вапнування грунтів. Допустимий, ступінь засолення Nа₂СОз – до 0,1%, NаС1 – до 0,2%, – NaSO₄ до 0,5%.

Найкращі ґрунти для вирощування відповідного садивного матеріалу в горах — сірі і темно-сірі легкосуглинкові, суглинкові лісові ґрунти. Важкі глинисті ґрунти важко обробляти, особливо навесні та восени, у напружені періоди лісосадивних робіт. Такі ґрунти холодні, погано просихають і дозрівають, а це затримує роботи з посадок лісових культур.

Малопридатні також безструктурні піщані ґрунти: оскільки вони мало вологоємкі, рослини тут терплять від нестачі вологи. Зовсім непридатними є торф'янисті, заболочені, кам'янисті ґрунти.

Під розсадник не слід відводити ділянки з в'язкими глинистими і сильно опідзоленими або солонцюватими ґрунтами, ділянки, сильно засмічені кореневищними бур'янами та дуже виснажені сільськогосподарським користуванням, зокрема картоплею, кукурудзою.

Щодо глибини залягання ґрунтових вод, то на супіщаних ґрунтах вона повинна бути не менш як 2,5 м, на суглинистих — не менше 3,5 м. Ступінь засолення ґрунтових вод повинен бути не більше 2 г/л.

Розсадники закладають на ділянках, не заселених шкідниками (личинками травневого хруща і вовчка). Найнебезпечнішими шкідниками сіянців та саджанців є личинки хрущів (травневого, строкатого, червневого, волохатого). Ступінь зараження ґрунту ними повинен бути не більше 0,5 шт. на 1 м². При наявності їх в більшій кількості необхідно провести попереднє обеззараження ділянок лісових розсадників.

Важливими факторами нормальної діяльності лісового розсадника є розміщення його поблизу водоймищ, населеного пункту, в місці з добре розвинутою сіткою доріг, а також круглорічна ритмічна робота розсадника, щоб не було сезонності в роботі, забезпечення зайнятості робітників у господарстві.

Організація території лісового розсадника – це доцільний розподіл його території на окремі частини, які мають різне господарське значення, з метою найбільш ефективного використання площі розсадника і забезпечення максимальної механізації робіт.

Розбудову лісового розсадника розпочнемо із встановлення його зовнішніх границь і обгородження (металева сітка і живопліт). Потім намічаються розміщення окремих виробничих частин.

Сітка доріг розсадника призначена забезпечувати зв’язок між його господарськими частинами. Розбивання сітки доріг починають з основних доріг – околишних і магістральних, які розташовуються перпендикулярно до довгого боку полів. Ширина цих доріг становить – 10 і 7м відповідно, а ширина другорядних (міжпольових) - 4м. Основні (постійні) дороги необхідно профілювати, тобто влаштовувати посередині випукле полотно за рахунок землі з кюветів.

Продукційна частина лісового розсадника призначена для вирощування садивного матеріалу і включає в себе поля сівозмін. Під посівне відділення ми відводимо найрівнішу, захищену від несприятливих вітрів, з родючими грунтами ділянку розсадника.

Під шкільні відділення відводимо ділянки з найбільш глибокими структурними грунтами.

Маточну плантацію верби розташовуємо в пониженому (поблизу водоймищ) місці.

На ділянках, які виділені під посівне відділення і школи, нарізають поля сівозмін у вигляді рівновеликих прямокутників, щоб у процесі роботи були найбільш продуктивно використані машинно-тракторні агрегати. Довгі сторони полів бажано розміщувати у меридіанному напрямку для більш рівномірного освітлення і прогрівання сонцем.

Допоміжна частина забезпечує обслуговування господарських потреб. Вона складається з:

садиби – площі лісового розсадника, яка призначена для розміщення виробничих і побутових будівель і споруд разом з прилеглою до них територією розсадника розташована неподалік від в’їзду на лісовий розсадник;

ділянки для прикопування садивного матеріалу – це ділянка розсадника, яка призначена для тимчасового зберігання садивного матеріалу;

запільного клину- резервної ділянки для вирощування понадпланового завдання з випуску садивного матеріалу, тимчасово проводиться вирощування сільськогосподарських культур;

компостника– це ділянка розсадника, яка призначена для приготування та зберігання компосту.

Всю площу розсадника обкопують канавою, а навколо створюють живопліт (рис.1.3).

Розділ 3. ПЕРВИННЕ ОСВОЄННЯ ТЕРИТОРІЇ

Згідно завдання, під розсадник відведено староорні землі. При освоєнні староорних земель головна увага повинна бути приділена збереженню та відновленню родючості грунту і боротьбі з бур'янами, тобто попередній обробіток грунту проводимо за системою чорного пару, також з обов’язковим внесенням органічних добрив.

При первинному освоєнні староорних земель система обробітку грунту залежить від видового складу бур'янів. При наявності пирію проводять лущення дернини на глибину 7-10 см у двох напрямках. Після з'явлення пагонів пирію поля глибоко орють (до 30 см), а в наступному році залишають під чорним паром. Після пару бажано висівати зернобобові і лише після цього такі поля можна використовувати для вирощування садивного матеріалу.

При відсутності коренепаросткових бурянів старі перелогові та цілинні землі обробляють за системою чорного пару (лущення, осіння оранка, весняне боронування, 3-4-разова культивація ґрунту літом, глибока осіння безполицева оранка та весняне боронування).

Оранку проводять на глибину гумусового горизонту (25-30 см). Ґрунти з неглибоким гумусовим шаром обробляють на всю потужність, стежачи при цьому, щоб на поверхню не виносився елювіальний горизонт, оскільки тоді поверхня ґрунту швидко твердне і його аерація різко погіршується. Весною ґрунт боронують, а перед початком лісокультурних робіт проводять (передпосадкову культивацію на глибину садіння з одночасним боронуванням).

Усю сукупність операцій з первинного освоєння території лісового розсадника, показано у вигляді технологічної карти (табл.3.1).

Таблиця 3.1

Технологічна карта первинного освоєння території під розсадник

Категорія площі – староорні землі

Тип грунту – бурий гірсько-лісовий середньоскелетний

Назва операції	Агрегат	Терміни проведення
Лущення	МТЗ-82М+ЛДГ-5	літо-осінь
Внесення вапна	МТЗ-82М+НРУ-0,5	осінь
Внесення органічних добрив	МТЗ-82М+1-ПТУ-4	осінь
Оранка	ДТ-75М+ПЛН-4-35	осінь
Дискування в два сліди з боронуванням	ДТ-75М+БДН-3	весна
Шлейфування	МТЗ-82М+ШБ-2,5	весна
Боронування	МТЗ-82М+ЗБСЗ-1,0	літо
Культивація	МТЗ-82М+КПН-4Г	літо
Осіннє переорювання	МТЗ-82М+ ПЛН-3-35	осінь
Передпосівне боронування	МТЗ-82М+ЗБСЗ-1,0	весна

Операції з первинного освоєння території є одноразовими, після чого конкретні системи обробітку ґрунту запроваджуються вже окремо в полях сівозмін посівного та шкільного відділків розсадника.

Розділ 4. АГРОТЕХНІКА ВИРОЩУВАННЯ САДИВНОГО МАТЕРІАЛУ

Агротехніка вирощування на лісових розсадниках стандартного біологічно здорового лісокультурного садивного матеріалу і забезпечення обов’язкового планового виходу його з одиниці площі повинна базуватися на глибокому знанні біологічних особливостей вирощування деревних і чагарникових порід. Агротехніка вирощування має свої особливості для кожного виду посадкового матеріалу, тому її слід описати для кожної вироб- ничої частини окремо (посівного відділення, шкілок, маточної плантації і ін.). Найбільш складними, трудомісткими є роботи в посівному відділені.