80. Порядок создания коммерческого банка.

Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, у яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і залучений фінансовий капітал у виді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел. Причому залучені засоби, як правило, значно перевищують обсяг власного капіталу комерційних банків.

Порядок створення і діяльності комерційних банків регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про аудит", "Про іноземні інвестиції", "Про заставу" і іншими, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення наглядом над їхньою діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 липня 1992 року.

Засновниками, акціонерами комерційних банків можуть бути українські й іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їхніх виконавчих органів, політичних і рофспілкових організацій, союзів і партій, суспільних фондів, комерційних банків. Ними також не можуть бути громадяни наступних категорій: військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної

безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, органів державної влади і управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Засновниками банків не можуть бути особи, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю до закінчення терміну, встановленого вироком суду, особи, що мають судимість за грабіжництво, хабарництво й інші корисливі злочини.

Необхідно забезпечити банк приміщеннями з обладнаним касовим вузлом, пристроєм охоронної і пожежної сигналізації, спеціальних каналів зв'язку, постом міліції, обчислювальною й іншою банківською технікою і

так далі.

Товариство вважається відкритим, якщо його акції поширюються шляхом відкритої підписки чи купівлі-продажу на фондових біржах чи у позабіржовому обороті. Акції банку у виді закритого акціонерного

товариства розподіляються між засновниками і не можуть поширюватись шляхом підписки і купуватися чи продаватися на біржі чи в позабіржовому обороті. Після реєстрації із закритого акціонерного товариства він може бути реорганізований у встановленому законом порядку у відкрите акціонерне товариство. При цьому необхідно мати на увазі, що в перші два роки існування банку у виді акціонерного товариства, його засновники зобов'язані бути власниками акцій на суму не менш 25 % статутного фонду.

Засновники банку (незалежно від того, у виді якого товариства він організується) повинні укласти між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності, відповідальності перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. Засновники також несуть відповідальність по зобов'язаннях, що виникло до реєстрації банку Національним банком України.

Якщо банк створюється у виді акціонерного товариства відкритого типу, то засновники повинні ареєструвати інформацію про випуск акцій у Міністерстві фінансів України. При цьому необхідно представити наступні документи: а) заява на реєстрацію інформації; б) копію платіжного доручення на суму держмита в розмірі 0,1% від загальної суми емісії акцій; в) проспект емісії. Крім реєстрації, інформація про випуск акцій підлягає обов'язкової публікації в органах друку Верховної Ради України (газета "Голос України"), Кабінету Міністрів України (газета "Урядовий кур'єр") і офіційному виданні фондової біржі (газета "Факт" (не менш ніж за 10 днів до початку підписки на акції).

Установчі збори затверджують установчі документи банку (установчий договір і устав), обирає раду і правління банку, їхніх голів, ревізійну комісію, затверджує регламенти роботи ради і правління, розробляє

положення про неї. Збори можуть частину функцій, що відносяться відповідно до чинного законодавства до компетенції загальних зборів акціонерів, покласти на раду чи правління банку.

Для реєстрації комерційного банку його рада представляє в двотижневий термін після перевірки фінансового стану засновників у регіональне управління Національного банку України наступні документи: заява про реєстрацію статуту банку за підписом голови ради; установчий договір, підписаний засновниками банку і завірений їх печатками (для юридичних осіб) чи нотаріально (для фізичних); устав банку, затверджений установчими зборами і підписаний головою ради; протокол установчих

зборів; економічне обґрунтування створення банку, включаючи розрахунковий баланс і розрахунок плану доходів, витрат, прибутку на кінець першого року його діяльності; бухгалтерські баланси засновників, акціонерів; висновок аудиторської організації, що має ліцензію

Національного банку України, про фінансовий стан засновників; інформацію про професійну придатність голови правління і головного бухгалтера, рекомендованих засновниками; копії платіжного документа про внесення плати за реєстрацію; копію звіту про проведення відкритої підписки на акції зі списком акціонерів; довідку про наявність необхідного приміщення для банку (якщо воно орендовано, те і договір оренди на

термін не менш 5 років). Зміст кожного з документів визначено Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення нагляду за їхньою діяльністю.

Отриманий від регіонального керування висновок із зазначеними вище документами представляється в Національний банк України для реєстрації, що повинна бути здійснена в місячний термін з моменту одержання заяви.

Державна реєстрацiя банкiв здiйснюється Нацiональним банком України вiдповiдно до вимог цього Закону та нормативно-правових актiв Нацiонального банку України.

Уповноваженi засновниками банку особи подають Нацiональному банку України для державної реєстрацiї такi документи:

1) заяву про реєстрацiю банку;

2) установчий договiр (крiм державного банку);

3) статут банку;

4) рiшення про створення банку (протокол установчих зборiв) або Постанову Кабiнету Мiнiстрiв України про створення державного банку;

5) бiзнес-план, що визначає види дiяльностi, якi банк планує здiйснювати на найближчий рiк, та стратегiю дiяльностi банку на найближчi три роки згiдно iз встановленими Нацiональним банком України вимогами;

6) iнформацiю про фiнансовий стан учасникiв, якi матимуть iстотну участь у банку. У разi коли засновником банку є юридична особа, надається iнформацiя про членiв ради директорiв i осiб, якi мають iстотну участь у

цiй юридичнiй особi;

7) бухгалтерську i фiнансову звiтнiсть за останнi чотири звiтних перiоди (квартали) - для учасникiв - юридичних осiб, якi матимуть iстотну участь у банку, довiдку Державної податкової адмiнiстрацiї України про доходи за останнiй звiтний перiод (рiк) - для учасникiв - фiзичних осiб, якi матимуть iстотну участь у банку;

8) вiдомостi про кiлькiсний склад спостережної ради, правлiння (ради директорiв), ревiзiйної комiсiї;

9) копiю платiжного документа про внесення плати за реєстрацiю банку, що встановлюється Нацiональним банком України;

10) нотарiально завiренi копiї установчих документiв учасникiв, якi є юридичними особами та матимуть iстотну участь у банку;

11) копiї звiту про проведення вiдкритої пiдписки на акцiї - для банку, який створюється у формi вiдкритого акцiонерного товариства;

12) вiдомостi про професiйну придатнiсть та дiлову репутацiю голови та членiв правлiння (ради директорiв) i головного бухгалтера банку.

Нацiональний банк України у тижневий термiн з дати подання документiв для державної реєстрацiї банку вiдкриває тимчасовий рахунок для накопичення пiдписних внескiв засновникiв та iнших учасникiв банку.

Рiшення про державну реєстрацiю банку або про вiдмову в державнiй реєстрацiї банку приймається Нацiональним банком України не пiзнiше тримiсячного строку з моменту подання повного пакета документiв, зазначених у цiй статтi.

Нацiональний банк України може вимагати вiд заявника виправлення недолiкiв у поданих документах.

Реєстрацiя банкiв здiйснюється шляхом внесення вiдповiдного запису до Державного реєстру банкiв, пiсля чого банк набуває статусу юридичної особи.

Нацiональний банк України видає банку свiдоцтво про його державну реєстрацiю за встановленою ним формою. Особливостi державної реєстрацiї банкiв з iноземним капiталом.

При будь-якому набуттi банком статусу банку з iноземним капiталом, за умови, що iноземний iнвестор набуває iстотної участi, для державної реєстрацiї банку з iноземним капiталом додатково до зазначених у статтi 17 цього Закону документiв iноземний iнвестор або за його дорученням банк - емiтент акцiй, андеррайтер чи будь-яка iнша юридична або фiзична особа, що має доручення вiд iноземного iнвестора, подає такi документи:

1) нотарiально засвiдчену за мiсцем видачi копiю рiшення уповноваженого органу управлiння iноземного iнвестора про участь у банку в Українi;

2) письмову згоду на участь iноземного iнвестора у банку в Українi, видану державним або iншим уповноваженим контролюючим органом країни, в якiй зареєстровано головний офiс iноземного iнвестора, якщо законодавством такої країни вимагається одержання зазначеного дозволу, або письмове запевнення iноземного iнвестора про вiдсутнiсть вимог щодопопередньої згоди на здiйснення iнвестицiї за кордон;

3) нотарiально засвiдчений за мiсцем видачi витяг з торгового (банкiвського) реєстру або iнший офiцiйний документ, що пiдтверджує реєстрацiю iноземного учасника в країнi, в якiй зареєстровано головний

офiс iноземного iнвестора;

4) нотарiально засвiдчену за мiсцем видачi копiю висновку iноземної аудиторської органiзацiї про фiнансовий стан iноземного iнвестора на кiнець останнього повного календарного року. Якщо визначений висновок надається iноземною аудиторською органiзацiєю, яка не входить до перелiку iноземних аудиторських органiзацiй, визнаних Нацiональним банком України, то такий висновок має бути пiдтвердженим українською аудиторською органiзацiєю.

Документи, зазначенi в пунктах 1, 2 (крiм письмового запевнення iноземного iнвестора), 3, 4 частини першої цiєї статтi, повиннi бути легалiзованi в установленому порядку, якщо iнше не передбачено мiжнародними договорами, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України.

У разi, якщо iноземний iнвестор є фiзичною особою, вiн подає:

1) письмову згоду на участь iноземного iнвестора у банку в Українi, видану державним або iншим повноваженим контролюючим органом країни, якщо законодавством такої країни вимагається отримання зазначеного дозволу, або письмове запевнення iноземного iнвестора про вiдсутнiсть вимог законодавства країни його перебування щодо попередньої згоди на здiйснення iнвестицiї за кордон. Письмова згода має бути легалiзована в консульськiй установi України, якщо iнше не передбачено чинним мiжнародним договором, згода на обов'язковiсть якого надана Верховною Радою України;

2) анкету, яка повинна мiстити, зокрема, iнформацiю про вiдсутнiсть судимостi.

Якщо документи, зазначенi в цiй статтi, складенi iноземною мовою, вони повиннi супроводжуватися нотарiально завiреним перекладом українською мовою.

Нацiональний банк України має право вiдмовити у державнiй реєстрацiї банку з iстотною iноземною участю за умови вiдсутностi принаймнi одного з документiв, визначених цiєю статтею, або неналежного оформлення будь-якого з них. Вiдмова надається в письмовiй формi iз зазначенням вiдповiдних пiдстав.

81 Відповідно до законодавства Національний банк України:

1) визначає та проводить грошово-кредитну політику на підставі загальнодержавної програми економічного розвитку, затвердженої Верховною Радою України;

2) монопольне здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і кредитних установ, організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків та інших кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації та коштів;

5) організує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми розрахунків, у тому числі між банками та іншими кредитними установами;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, систем розрахунків, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) веде реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж і кредитних установ, здійснює ліцензування банківських та інших операцій у передбачених законом випадках;

10) складає платіжний баланс і баланс міжнародних інвестицій України, здійснює Їх аналіз та прогнозування та ін.

Керівними органами Національного банку України є Рада Банку та Рада директорів.

Рада Банку — Конституційний орган. Згідно з статтею 100 Конституції Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

Рада директорів банку забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує діяльність і здійснює управління нею.

За Конституцією Голова Національного банку України призначається Верховною Радою за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України терміном на 4 роки.

На відміну від комерційних банків, для Національного банку одержання прибутку не є основною метою діяльності. Національний банк України має особливий правовий статус. Він наділений владними повноваженнями.

Нормативні акти, які видає Національний банк, обов'язкові для всіх без виключення органів держави і органів місцевого самоврядування. Значне розгалуження банківської системи дає можливість комерційним банкам самостійно здійснювати свої повноваження. Комерційні банки не видають нормативних актів, приписи яких розповсюджувалися б на всіх, але самі будують свою діяльність на законодавстві і нормативних актах Національного банку України. Державне регулювання відносин, що виникають з діяльності банків, набуває форми обов'язкових приписів, що містяться у нормах різних галузей права.

82 За загальним правилом (ст. 380 ЦК) платежі за зобов'язаннями між організаціями провадяться у порядку безготівкових розрахунків через кредитні установи, в яких зазначені організації зберігають свої кошти. З цією метою банки мають право відкривати своїм клієнтам (крім інших банків) вкладні (депозитні) та поточні рахунки. Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент відповідно до умов договору. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей та для здійснення усіх видів операцій за цим рахунком відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Платник може розпоряджатися грошима, що зберігаються на його поточному рахунку, за допомогою платіжних інструментів" зокрема платіжної картки. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних) та поточних рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Зарахування грошей на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу грошей у безготівковій формі з інших рахунків. Банки мають право відкривати своїм клієнтам - іншим банкам кореспондентські рахунки. Кореспондентський рахунок - це рахунок, що відкривається банку для здійснення розрахунків, які виконує за дорученням та за рахунок цього банку той банк, в якому відкривається цей рахунок. Відкриття кореспондентських рахунків банками іншим банкам здійснюється шляхом встановлення між ними кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору. Відкриття зазначених рахунків здійснюється відповідно до ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 p., ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 42 Закону України "Про підприємства в Україні" на умовах, викладених в Інструкції про порядок відкриття та використання рахунків в національній та іноземній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 18 грудня 1998 р. № 527. Так, відповідно до Інструкції поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, а також фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України. Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, установам, організаціям, які утримуються за рахунок бюджетів. До поточних рахунків також належать: а) рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або рішеннями Кабінету Міністрів України; б) карткові рахунки (картрахунки), що відкриваються відповідно до вимог цієї Інструкції. Операції за цими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених Інструк цією та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку України, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток. Депозитні рахунки відкриваються підприємствам усіх форм власності, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк. Установи банків відкривають депозитні рахунки підприємствам, що використовують найману працю, за умови надання ними копії документа про повідомлення органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків щодо намірів платника страхових внесків відкрити відповідні рахунки. Кошти на депозитні рахунки підприємств та їх відокремлених підрозділів перераховуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка юридичної особи або її відокремленого підрозділу забороняється. Нараховані проценти за депозитами підприємств та їх відокремлених підрозділів відповідно до умов депозитного договору можуть перераховуватися на поточний рахунок або зараховуватися на поповнення депозиту. Для відкриття поточних і бюджетних рахунків підприємства подають установам банків такі документи: а) заяву на відкриття рахунка встановленого зразка. Заяву підписує керівник та головний бухгалтер підприємства. Якщо у штаті немає посади головного бухгалтера чи іншої службової особи, яка виконує обов'язки головного бухгалтера, то заяву підписує лише керівник; б) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (крім бюджетних установ та організацій); в) копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом, який реєструє. Положення, які затверджуються постановами Кабінету Міністрів України чи указами Президента України, нотаріального засвідчення не потребують. Установа банку, в якій відкриваються поточні рахунки, ставить відмітку про відкриття такого рахунка на тому примірнику статуту (положення), на якому стоїть оригінал відмітки про взяття підприємства на облік у податковому органі, після чого цей примірник повертається власникові рахунка; г) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку; д) картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів, засвідчену нотаріально або вищестоящою організацією у встановленому порядку. У картку включається також зразок відбитка печатки, присвоєної підприємству; е) копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ; є) копію довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, що видав довідку; ж) документ, що підтверджує реєстрацію підприємства як платника соціальних страхових внесків, або його копію, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, чи уповноваженим працівником банку. Бюджетні рахунки відкриваються на підставі платіжного доручення фінансового органу, органу Державного казначейства України, відповідного розпорядника бюджетних коштів з наданням в установу банку картки із зразками підписів та відбитком печатки. У разі якщо в цій установі банку відкрито поточний рахунок клієнта, надання картки не обов'язкове. При відкритті поточних рахунків відокремленим підрозділам підприємств до установи банку, в якій відкривається поточний рахунок відокремленому підрозділу, подаються такі документи: а) заяву на відкриття поточного рахунка встановленого зразка. Заяву підписують керівник та головний бухгалтер відокремленого підрозділу. Якщо в штаті немає посади головного бухгалтера чи іншої службової особи, яка виконує обов'язки головного бухгалтера, то заяву підписує лише керівник; б) копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію; в) копію належним чином оформленого положення про відокремлений підрозділ, засвідчену нотаріально чи органом, що створив відокремлений підрозділ. Установа банку, в якій відкривається поточний рахунок відокремленому підрозділу, ставить відмітку про відкриття такого рахунка на тому примірнику положення про відокремлений підрозділ, на якому стоїть оригінал відмітки про взяття підрозділу на облік у податковому органі, після чого цей примірник повертається власникові рахунка; г) картку з відбитком печатки та зразками підписів службових осіб підрозділу, яким згідно з чинним законодавством та відповідними документами підприємства надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів. Зразки підписів та повноваження службових осіб засвідчуються нотаріально або керівником підприємства; д) клопотання підприємства або відповідного органу приватизації (щодо структурних підрозділів, які виділяються у процесі приватизації) до банку, в якому відкривається поточний рахунок відокремленому підрозділу, про відкриття рахунка із зазначенням місцезнаходження підприємства, його ідентифікаційного номера, номера основного поточного рахунка та банку, в якому він відкритий, а також податкового органу, в якому підприємство перебуває на обліку; е) довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України; є) копії документів про взяття на податковий облік юридичної особи, яка створила відокремлений підрозділ, та відокремленого підрозділу (від податкового органу за місцезнаходженням цього підрозділу), засвідчені податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку; ж) копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи як платника соціальних страхових внесків, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, або уповноваженим працівником банку. Наведений вище перелік документів є загальним. Для окремих видів підприємств законодавством передбачено подання додаткових документів (наприклад, для орендного - нотаріально засвідченої копії договору оренди); інші підприємства звільнені від подання певних документів (так, статут не подається повним та командитним товариствами, фермерським господарством, бюджетними установами та організаціями). Рахунки юридичним особам - нерезидентам відкриваються у порядку, передбаченому розділом 4 Інструкції. Рахунок типу "П" відкривається уповноваженим банком постійним представництвам іноземних компаній, фірм, міжнародних організацій, створеним у будь-якій організаційній формі без статусу юридичної особи, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність нерезидента на території України. Для відкриття рахунка типу "П" постійному представництву до уповноваженого банку подаються такі документи: - клопотання юридичної особи-нерезидента про відкриття постійному представнику рахунка типу "П"; - заява про відкриття рахунка; - копія свідоцтва про реєстрацію постійного представництва в уповноваженому органі державної влади України, засвідчена нотаріально або органом, що його видав; - копія легалізованої довіреності на здійснення представницьких функцій тією чи іншою особою в Україні, засвідчена нотаріально; - копія легалізованого витягу з торговельного, банківського чи судового реєстру або реєстраційне посвідчення місцевого органу влади іноземної держави про реєстрацію юридичної особи-нерезидента, якій належить постійне представництво, засвідчена нотаріально; - копія дозволу центрального банку відповідної країни на відкриття рахунку типу "ІГ постійному представництву юридичної особи-нерезидента на території України, засвідчена нотаріально, якщо наявність цього дозволу передбачена договорами, які укладені на рівні урядів та/або центральних банків України та іноземної країни, юридичною особою якою є цей нерезидент, та набрали чинності у встановленому порядку; - картка із зразками підписів і відбитком печатки, засвідчена нотаріально. Рахунок типу "П" використовується відповідно до правил, встановлених для поточних рахунків резидентів України (у тому числі для нарахування та зарахування на рахунок відсотків за залишком коштів на цьому рахунка, якщо таке нарахування передбачено договором між банком та власником рахунка), крім випадків купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України. Наявні кошти з рахунка типу "П" можуть бути використані постійним представництвом юридичної особи - нерезидента для купівлі на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти з метою її перерахування тільки на: а) рахунок юридичної особи - нерезидента, інтереси якої представляє на території України це представництво, на суму коштів: - отриманих внаслідок здійснення в Україні операцій купів-лі-продажу товарів (робіт, послуг); - нарахованих та зарахованих відсотків за розміщеними депозитами та за залишком коштів на цьому рахунку; - залишку на рахунку (після сплати обов'язкових податків та платежів) у разі припинення діяльності на території України, що підтверджується відповідними документами; б) власний рахунок в іноземній валюті в уповноваженому банку України для використання на: - оплату праці працівників-нерезидентів; - виплату коштів на відрядження за кордон; - представницькі витрати за кордоном відповідно до чинного законодавстві України. Здійснення інвестицій в Україні, інших операцій, що заборонені чинним законодавством України з цього виду рахунків, не дозволяється. Розміщення коштів на депозитних рахунках в установах банків України здійснюється з рахунка типа "П" з наступним поверненням коштів та нарахованих відсотків на зазначений рахунок. У разі здійснення перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, викликаної змінами назви, організаційно-правової форми, форми власності, власник рахунка зобов'язаний подати до установи банку заяву, нову копію свідоцтва про державну реєстрацію і зміни до установчих документів, засвідчені у встановленому порядку. Поточні рахунки закриваються в установах банку: а) на підставі заяви власника рахунка; б) на підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства; в) на підставі відповідного рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкрутом; г) на інших підставах, передбачених чинним законодавством України. Законодавством України встановлено спеціальний порядок відкриття рахунків в іноземній валюті. Відповідно до п. 6. 1.1 Інструкції банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на поточні та депозитні (вкладні). Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України у безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України. Поточними торговельними операціями в іноземній валюті є такі розрахунки: - між юридичними особами - резидентами та юридичними особами - нерезидентами при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за торговельними операціями; - між юридичними особами - резидентами на території України, за умови наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України; - між юридичними особами - нерезидентами та юридичними особами - резидентами через юридичних осіб - резидентів-посередників відповідно до договорів (контрактів, угод), які укладено відповідно до чинного законодавства України; - інші розрахунки, що здійснюються відповідно до чинного законодавства України; - операції на міжбанківському валютному ринку України; - оплата товарів (робіт, послуг) з використанням чеків та пластикових карток. Поточними неторговельними операціями є такі розрахунки: - виплата готівкової іноземної валюти та платіжними документами в іноземній валюті на витрати, пов'язані з відрядженнями; - здійснення обмінних операцій з іноземною валютою та платіжними документами в іноземній валюті; - виплата готівкової іноземної валюти за чеками та плас-тиковими картками фізичним особам (резидентам та нерезидентам); - купівля платіжних документів в іноземній валюті фізичними особами (резидентами та нерезидентами); - виплата авторських гонорарів і платежі за користування авторськими правами; - перерахування коштів на проведення міжнародних виставок, конгресів, симпозіумів, конференцій та інших міжнародних зустрічей; - оплата праці нерезидентів, які згідно з укладеними трудовими угодами (контрактами) працюють в Україні; - перерахування коштів в іноземній валюті за навчання, лікування, патентування, сплату митних платежів, членських внесків; - платежі з відшкодування витрат судових, арбітражних, нотаріальних, правоохоронних органів; - виплата готівкової іноземної валюти за переказами з-за кордону (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичів тощо); - переказ за межі України коштів в іноземній валюті (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичам тощо); - інші виплати та перекази в іноземній валюті, що не суперечать чинному законодавству України. Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті підприємство-резидент подає уповноваженому банку ті самі документи, що і для відкриття поточного рахунка в національній валюті. Відкриття поточного рахунка в іноземній валюті відокремленому підрозділу юридичної особи - резиденту здійснюється уповноваженим банком на підставі нотаріально засвідчених копій документів, необхідних для відкриття відокремленому підрозділу поточного рахунка в національній валюті.

83 Безготівкові розрахунки класифікуються за ознаками:

а) за місцем здійснення розрахунків залежно від знаходження платника і постачальника: одногородні та іногородні. Одного-родні — коли постачальник і платник знаходяться в одному населеному пункті. Їх може обслуговувати один чи кілька банків. Іногородні — коли постачальника і платника обслуговують кредитні установи, що знаходяться в різних населених пунктах;

б) за об'єктами: за товарно-матеріальні цінності й послуги, а також по нетоварних операціях;

в) за формами, що визначаються сторонами в договорі. Згідно з «Положенням про безготівкові розрахунки в господарському обороті України» безготівкові розрахунки між підприємствами здійснюються за:

— платіжними дорученнями;

— платіжними вимогами-дорученнями ;

— чеками;

— акредитивами;

— векселями.'

'Вексельна форма розрахунків поки що застосовується в основному у зовнішньоекономічних розрахунках. В Україні порядок розрахунків векселями регулюється окремим законодавством. У вересні 1994 р. згідна з Указом Президента України в обіг були випущені

Кожна йорма безготівкового розрахунку встановлюється комплексом правових норм, які регулюють порядок грошових платежів за товар, послуги й неторгові операції між організаціями та підприємствами різних форм власності, між організаціями, громадянами, за допомогою правил і прийомів документообігу. Отже, форма безготівкового розрахунку — це правова форма проведення розрахунків.

Порядок і форма безготівкових розрахунків визначаються у договорі між сторонами. Існують різні правові форми розрахунків.

Розрахунки за платіжними дорученнями. Ця форма безготівкових розрахунків застосовується для здійснення попередньої оплати за отримання поставлених товарів, наданих послуг. Підприємства за допомогою платіжних доручень, акцептованих банком, можуть переказувати через підприємства зв'язку пенсії, аліменти, заробітну плату, витрати на відрядження, авторський гонорар окремим громадянам, а юридичним особам — на виплату зарплати, за організований набір робітників для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків.

Доручення банк приймає до виконання тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними власними або взятими у кредит коштами. Незалежно від наявності коштів на рахунку клієнта банк приймає доручення

на перерахування коштів у доходи бюджетів і на відрахування платежів податкового характеру до державних цільових фондів, включаючи відрахування на утримання доріг.

Платіжне доручення приймається банком до виконання протягом 10 календарних днів з дати його заповнення. Доручення застосовуються також при розрахунках у порядку планових платежів на підставі договорів та угод при рівномірних і постійних поставках між постачальниками й покупцями.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. За цією формою розрахунків постачальник заповнює вимогу на сплату коштів і безпосередньо надсилає її покупцеві (платникові). У випадку згоди оплатити платіжну вимогу платник заповнює доручення — бланк банківського документу, який складається з двох частин — вимоги й доручення, і здає його в обслуговуючий банк. Банк приймає до оплати вимогу-доручення в сумі, Що може бути оплачена за наявними коштами на рахунку платника чи за рахунок кредиту. Порядок і строки подання платником у банк платіжної вимоги-доручення визначаються сторонами у договорі й банком не контролюються. У разі відмови оплатити вимогу-доручення мотиви відмови платник повідомляє безпосередньо постачальнику в порядку та строки, що за-

значені у договорі. Відповідальність платника за несвоєчасне подання платіжної вимоги-доручення передбачається у договорі сторін. Ця форма розрахунків може застосовуватися для здійснення попередньої оплати.

Розрахунки чеками. Чек — це письмове розпорядження володаря рахунку (чекодавця) банку', де відкрито його рахунок, оплатити чекодержателю вказану в чеку суму коштів. Чеки використовуються юридичними та фізичними особами, проте не допускаються розрахунки чеками між фізичними особами.

Строк дії чекової книжки встановлюється установою банку за погодженням з підприємством.

Гарантована оплата чека забезпечується:

а) шляхом депонування чекодавцем коштів на окремому рахунку у банку чекодавця;

б) наявністю коштів на відповідному рахунку чекодавця, але не вище суми, гарантованої банком за погодженням з чекодавцем при наданні чекової книжки.

У таких випадках банк може гарантувати чекодавцю при тимчасовій відсутності коштів на його рахунку оплату чека за рахунок коштів банку шляхом надання кредиту та його оформлення кредитним розпорядженням за наявності зобов'язання чекодавця.

Розрахунки акредитивами. Акредитивна форма широко застосовується в умовах ринкової економіки як у межах України, так й у міжнародних розрахунках.' Суть її зводиться ось до чого: іногородній банк покупця (імпортера) доручає іногородньому банку постачальника (експортера) провести оплату рахунків постачальника на умовах, указаних в акредитивній замові. Залежно від ступеня відповідальності банків акредитиви розрізняються на відзивні та безвідзивні. Відзивні акредитиви можуть бути анульовані у який-небудь момент як банком, що їх відкрив, так і покупцем (імпортером). Вони рідко застосовуються у зовнішньоторговельній практиці, оскільки немає гарантії оплати. Безвідзивні акредитиви,

'Згідно

з Указом Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України» від 4 жовтня 1994 р. розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торгової побгати (в редакції 1983 р.), Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торгової палати (в редакції 1978 р.).

навпаки, не можуть змінюватися й анулюватися без згоди постачальника (експортера). При сталих зовнішньоторговельних поставках товарів застосовуються поновлювані (так звані револьверні) акредитиви. Їх сума поновлюється автоматично в межах установленого загального ліміту й строку дії.

85. равовой режим валютных операций.

Валютні операції можна поділити на два типи:

1. Поточні – розрахунки по експортно-імпортних операцій і забезпечення переміщення валютних цінностей кошт фізичних осіб, що працюють або проживають за кордоном.

2. Валютні операції, що зв'язані з рухом капіталу, здійснюються при переміщенні капіталу (національного – за кордон, іноземного – у державу).

Важливе значення при класифікації цих двох типів валютних операцій має визначення резидентства і нерезидентства для суб'єктів валютних операцій. У першу чергу, вони мають різне коло повноважень, як по першому типу операцій, так і по другому. По-друге, для резидентів характерний різний рівень обмежень: поточні валютні операції здійснюються ними без обмежень, операції другого типу є операціями, що чітко контролюються з боку держави через відповідні органи.

До валютних операцій відповідно ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" відносяться:

– операції, зв'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

– операції, зв'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу з передачею заборгованостей і інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

– операції, зв'язані з ввозом, переказом і пересиланням на територію України і вивозом, переказом і пересиланням за її границі валютних цінностей.

Порядок організації торгівлі іноземною валютою визначається ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами – юридичними особами здійснюється через уповноважені банки й інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, винятково на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок і умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України.

Уповноважені банки й інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України:

а) від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів;

б) мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту у фізичних осіб – резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам-резидентам.

Резиденти і нерезиденти – фізичні особи мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам і іншим фінансово-кредитним установам, що одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом – іншим фізичним особам – резидентам. Фізичні особи – резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках і інших кредитно-фінансових установах, що одержали ліцензію Національного банку України, або за їхні посередництвом – в інших фізичних осіб – резидентів і нерезидентів.

Передумови такого стану справ носять об’єктивний характер і витікають із законодавства,

якимвизначеноправовийстатустазасадидіяльностіДержфінпослуг.

НаданиймоментДержфінпослугзалишаєтьсяоднимізцентральнихорганіввиконавчоївлади

з притаманними будь-яким органам такого типу системою підпорядкованості і підзвітності,

фінансуванням діяльності виключно за рахунок бюджету, іншими суттєвими інституційними

обмеженнями. Зацихумоввкрайнеобхіднимстаєзапровадженнядодаткових саморегулівних

механізмів у таких сферах, як пруденційний нагляд, адміністрування програм фінансового

оздоровлення та організаційної реструктуризації, впровадження єдиних стандартів поведінки

на ринку, моніторинг існуючих операційних ризиків у діяльності кредитних спілок,

сертифікаціяфахівцівкредитнихспілок.

Самепро це свідчить і світова практика. Практичноу всіх країнах, де на фінансовомуринку

присутні розвинені системи кредитних кооперативів, суттєве, а подекуди ключове місце у

регулюваннітакоригуваннідіяльностіринкувідіграютьсамесаморегулівніінститути.

Зокрема, звертаючись до досвіду країн-членів ЄС, можна констатувати, що діапазон форм

саморегулюваннязбокунаціональнихсистемкредитнихкооперативівколиваєтьсявід «моделі

повногосаморегулювання» впоєднаннііз «пасивниммоніторингом» збокудержави (система

кредитнихспілокПольщі, системакооперативнихбанківАвстрії) до «моделіфункціонального

взаємодоповнення» державного регулювання та саморегулювання з боку ринку (система

кредитних спілок Литви, система ощадних кооперативів Угорщини, система кооперативних

банківНімеччини).

На думку ВАКС та ПЗВ вже сьогодні слід почати розглядати питання щодо запровадження

поряд із державним регулюванням реальних засад саморегулювання як на ринку кредитних

спілокУкраїни, такінаринкуфінансовихпослугуцілому.

При цьому, не слід обмежуватися лише технічною оптимізацією чинної підзаконної

нормативно-правової бази в цій сфері, а доцільно переглядати самі концептуальні засади

практикисаморегулювання, визначенізазначенимивищезаконамиУкраїни.

Щодозагальнихвимогдосаморегулівнихорганізаційзбокудержавнихорганів

У світовій практиці накопичено значний досвід діяльності СРО і передбачено два основні

принциписаморегулювання.

По-перше, режим регулювання має повністю використовувати потенціал саморегулівних

організацій, які здійснюють нагляд за відповідними секторами, а інтенсивність контролю

залежитьвідрозмірутаособливостейринківуцілому.

По-друге, СРОпідлягають контролю з бокурегулятора і повинні дотримуватися стандартів

справедливості та конфіденційності, користуючись делегованими їм повноваженнями та

обов’язками.

СРО може виявитися для регулятора важливим інструментом для досягнення цілей

регулювання ринку. Існує багато різноманітних моделей саморегулівних організацій і

ступенівінтенсивностіїхвикористання.

Саморегулюваннявсвоючергу надаєвідчутніпереваги. Зокрема, СРОможутьвимагативід

своїх членів дотримання тих етичних норм та правил поведінки, які залишаються поза

сфероюдержавногорегулювання.

Саморегулівніорганізаціїмаютьзначнийдосвідщодоринковихопераційіможутьреагувати

надинамікурозвиткуринкуоперативніше, ніждержавнийрегулятор. ПрицьомуСРОмають

відповідальноставитисядовиконаннясвоїхобов’язків.