51. Косвенные налоги.

Непрямі податки - податки на товари і послуги, що встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу, оплачуються покупцями при купівлі товарів та отриманні послуг[1], а в бюджет вносяться продавцями чи рідше виробниками цих товарів та послуг.

податки на продаж, з обігу, на додану вартість, на продаж цінних паперів, на переказ коштів за кордон, на дарування і успадкування, на передачу власності, на матеріально-технічні запаси та обладнання, на монопольне право та привілеї, а також акцизи, гербові збори, прикордонні збори та всі інші податки (збори), крім прямих податків і податків з імпорту[2]. Слід відмітити, що подібне визначення є чисто юридичним і дещо обмеженим з точки зору економічної теорії[3], однак саме воно використовується у вітчизняному законодавстві.

Види

В світовій практиці існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія і мито. Hині в Україні стягуються акцизи, мито та податок на додану вартість.

Акцизи

Акцизи - це непрямі податки, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни. Бувають специфічні та універсальні акцизи. Також акцизи поділяють на фіксовані та пропорційні. Фіксовані - встановлені на одиницю товару в грошовому вираженні, пропорцій - як відсоток до обсягів реалізації.

Специфічні акцизи

Ці акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерними їх рисами є обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарів.

Акцизний збір в Україні було запроваджено у 1992 році і разом з ПДВ замінив податки з обороту і з продажу. Порядок обчислення і сплати акцизного збору регламентується: Декретом КМУ «Про акцизний збір» № 18--92 від 26.12.92 року та Інструкцією ГДПІУ № 24 від 22.06.93 року. Закон України «Про внесення змін до декретів КМУ «Про податок на добавлену вартість» та «Про акцизний збір»» було запроваджено тільки 19.11.93 року.

Перелік товарів, на які встановлюється акцизний збір (підакцизних товарів), і ставки акцизного збору затверджуються законодавче і є єдиними на всій території України для вітчизняних та імпортних товарів.

У перелік підакцизних товарів було включено спирт і алкогольні напої, тютюнові вироби, транспортні засоби і шини до них, бензин, рушниці спортивні, ювелірні вироби, магнітофони й апаратуру звукозапису, відеоапаратуру, відео- та аудіокасети, компакт-диски, телевізори кольорові, набори кухонні або столові, офісні меблі, одяг з натуральної шкіри та хутра, шоколад, каву, рибні делікатеси, частини тушок домашньої птиці.

З 1 січня 2000 р. значно скорочено перелік підакцизних товарів, змінено ставки податку та запроваджено новий механізм обчислення акцизного збору для імпортованих товарів за застосування ставки акцизного збору у відсотках.

До підакцизних товарів віднесено:

бензини моторні;

дизельне пальне;

автомобілі;

тютюнові вироби;

ювелірні вироби (до 01.01.03);

спирт етиловий та алкогольні напої;

пиво солодове.

Універсальні акцизи

Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів та ширшою базою оподаткування. Поширення універсальних акцизів зумовлене рядом чинників. Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження до бюджету, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів. Універсальні ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю сплати податку. Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів. Такі недоліки непрямих податків, як значний вплив на інфляційні процеси і регресивність в соціальному аспекті виражені в універсальних акцизах яскравіше ніж в інших непрямих податках.

У податковій практиці існують три форми універсальних акцизів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздрібної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість.

Об’єктом оподаткування податку з продажу (купівель) у ланках оптової чи роздрібної торгівлі є валовий доход на кінцевому етапі реалізації чи виробництва товарів, тобто оподаткування провадиться лише один раз, на одному ступені руху товарів. Цей податок використовувався нетривалий час в останній період існування СРСР, але поширений в інших країнах.

Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів. Із цим пов’язаний значний недолік податків цієї групи - кумулятивний ефект, який полягає в тому, що в об’єкт оподаткування включаються податки, які були сплачені раніше, на попередніх етапах руху товарів. Цей податок широко і протягом тривалого часу (з початку 30-х і до початку 90-х років) використовувався в СРСР. Ставки податку з обороту були диференційовані за видами товарів. Досі використовується в ряді країн.

Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, але об’єктом оподаткування виступає вже не валовий оборот, а додана вартість, що зберігає переваги податку з обороту, але в той же самий час ліквідує його головний недолік - кумулятивний ефект. Однак недоліком цього подакту є складності та широке поле для зловживань в адмініструванні. Обчислення і стягнення податку на додану вартість потребує відповідного визначення об'єкта оподаткування - доданої вартості. Можливі два способи її обчислення: заробітна плата + прибуток; виручка від реалізації - матеріальні витрати. Цей податок набув значного поширення в європейських країнах. Використовується цей податок і в Україні. В залежності від зловживань в його адмініструванні він то фактично не наповнював бюджет оскільки суми відшкодування майже дорівнювали сумам стягнення, то ставав головним джерелом його наповнення. При цьому застосовуються диференційовані ставки для окремих груп, видів товарів.

Фіскальна монополія

Фіскальна монополія - це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціноутворення і виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію. При повній монополії держава залишає за собою виключне право на виробництво і реалізацію окремих товарів за встановленими нею цінами.

Мито

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стягнення мита має на меті не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної структури експорту і імпорту. В залежності від мети введення розрізняють такі види мита: статистичне, фіскальне, протекціоністське, антидемпінгове, преференційне, зрівняльне.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети в разі ввезення таких на митну територію держави. Воно є диференційованим:

стосовно товарів, які надходять з держав, що входять разом з Україною до митних союзів або утворюють спеціальні митні зони;

стосовно товарів, котрі надходять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння.

Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети за їх вивезення за межі митної території держави.

Сезонне мито застосовується на окремі товари на строк не більший ніж чотири місяці від моменту його встановлення. Сезонне мито може бути ввізним і вивізним.

Спеціальне мито - вид мита, рівень ставок якого встановлюється на більш високому рівні в порівнянні зі звичайним як міра захисту внутрішнього ринку від надмірного імпорту. Спеціальне мито застосовується:

як спосіб захисту українських виробників в цілому;

як спосіб захисту національного товаровиробника, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах або за умов, що можуть завдавати шкоди національному товаровиробнику;

як запобіжний засіб проти порушення національних інтересів учасниками зовнішньоекономічної діяльності;

як заходи у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союзів.

Антидемпінгове мито застосовується в разі:

увезення на митну територію товарів за демпінговими цінами, що завдає шкоди національному товаровиробнику;

вивезення за межі митної території товарів за ціною, істотно нижчою від цін інших експортерів - конкурентів.

Компенсаційне мито застосовується в разі:

увезення на митну територію товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, що завдає шкоди національному товаровиробнику;

вивезення за межі митної території товарів на виробництво, переробку, продаж або споживання котрих надавалася державна субсидія, якщо таке вивезення завдає шкоди державі.

Міжнародна практика, а також український досвід свідчать, що найпоширенішим є мито на імпорт.

52. Налог на прибыль предприятий

Нало́г на при́быль — прямой налог, взимаемый с прибыли организации (предприятия, банка, страховой компании и т. д.). Прибыль для целей данного налога, как правило, определяется как доход от деятельности компании за минусом суммы установленных вычетов и скидок. К вычетам относятся: производственные, коммерческие, транспортные издержки; проценты по задолженности; расходы на рекламу и представительство; расходы на научно-исследовательские работы;Плательщиками налога на прибыль являются юридические лица – субъекты предпринимательской деятельности, а также бюджетные организации в части коммерческой деятельности.Объектом налогообложения является прибыль, определенная путем уменьшения скорректированного валового дохода отчетного периода на сумму валовых расходов налогоплательщика и сумму амортизационных отчислений.Прибыль налогоплательщиков, включая предприятия, основанные на собственности отдельного физического лица, облагается налогом по ставке 30% к объекту налогообложения.Порядок начисления и сроки уплаты: налогоплательщик самостоятельно определяет сумму налога, подлежащего уплате.За первый и второй месяц каждого квартала налог уплачивается в виде авансовых платежей (до 25 числа следующего месяца), исходя из фактически полученной суммы прибыли (по оперативным данным). После окончания квартала осуществляется перерасчет, исходя из фактической балансовой прибыли, определенной на основе бухгалтерского и налогового учета. Налог уплачивается в бюджет не поздней 20 числа месяца, следующего за отчетный кварталом.Налогоплательщики не позднее 25 числа месяца, наступающего за отчетным кварталом, подают в налоговый орган декларацию о прибыли, рассчитанную нарастающим итогом с начала отчетного финансового года.Суммы налога на прибыль зачисляются в бюджет территориальных общин по местонахождению налогоплательщика.

53.

С 1 января 2011 вступил в действие Налоговый кодекс Украины. Раздел IV данного законодательного акта под названием «Налог на доходы физических лиц», которым предусмотрено налогообложение доходов граждан. Статьей 167 данного законодательного акта установлены ставки налога на доходы физических лиц от 0% до 30% в зависимости от вида доходов. Самая распространенная ставка налогообложения составляет 15 процентов и применяется к доходам, полученным в виде заработной платы, других выплат и вознаграждений, выплачиваемых в связи с трудовыми отношениями и по гражданско-правовым договорам. Но если общая сумма полученных в отчетном налоговом месяце вышеуказанных доходов превышает десятикратный размер минимальной заработной платы, установленной законом на 1 января отчетного налогового года, ставка налога составляет 17 процентов суммы превышения с учетом налога, уплаченного по ставке 15 процентов.Общая налоговая социальная льгота предоставляется в размере, равном 50% прожиточного минимума для трудоспособного лица на 1 января отчетного года, в 2011 году она составляет 470,5 грн. Для отдельных категорий граждан применяются налоговые социальные льготы в размере 100%, 150% и 200% от общей налоговой социальной льготы.

Льготы применяются по одному месту работы на основании поданного налогоплательщиком заявления вместе с подтверждающими документами. При этом все граждане, имеющие право на вышеуказанные льготы, должны подать такие заявления уже в январе 2011 года.Новым в законодательстве является то, что налоговые агенты обязаны будут подавать налоговую декларацию по налогу на доходы физических лиц ежемесячно, в течение 20 календарных дней после его окончания (статья 176). Вместе налоговые агенты представляют в течение 40 календарных дней, следующих за календарным кварталом налоговый расчет суммы дохода, начисленного (уплаченного) в пользу налогоплательщиков, а также суммы удержанного с них налога в сроки, установленные для налогового квартала Сумма налога, указанная в таком расчете, является согласованной и в случае неполной или несвоевременной уплаты взыскивается в бюджет вместе с уплатой штрафов и пени.Декларация и расчет подаются независимо от того выплачивает или нет доходы плательщикам налога налоговый агент в течение отчетного периода.

54

. Плательщиками сбора являются юридические и физические лица, осуществляющие первую регистрацию в Украине транспортных средств, которые в соответствии со статьей 232 настоящего Кодекса являются объектами налогообложения.. Объекты обложения сборомТранспортные средства, которые являются объектами обложения сбором:колесные транспортные средства, кроме:

а) транспортных средств и других самоходных машин и механизмов, закрепленных на праве оперативного управления за воинскими частями, военными учебными заведениями, учреждениями и организациями Вооруженных Сил Украины, полностью содержащихся за счет бюджета, кроме тех, которые отнесены к транспортной группе, в порядке, определенном главным органом в системе центральных органов исполнительной власти по обеспечению реализации государственной политики по вопросам национальной безопасности в военной сфере, обороны и военного строительства;

б) транспортных средств и других самоходных машин и механизмов, закрепленных на праве оперативного управления за военными формированиями главного органа в системе центральных органов исполнительной власти в сфере охраны общественного порядка, обеспечения общественной безопасности, безопасности дорожного движения, полностью содержащимися за счет бюджета, кроме тех, которые отнесены к транспортной группе, в порядке, определенном таким главным органом;

в) транспортных средств и других самоходных машин и механизмов, закрепленных на праве оперативного управления за подразделениями службы гражданской защиты, полностью содержащихся за счет бюджета, кроме тех, которые отнесены к транспортной группе, в порядке, определенном главным органом в системе центральных органов исполнительной власти по обеспечению реализации государственной политики в сфере гражданской защиты населения;

г) транспортных средств грузовых, самоходных, используемых на заводах, складах, в портах и аэропортах для перевозки грузов на короткие расстояния, — товарная позиция 8709 согласно УКТ ВЭД;

ґ) транспортных средств скорой медицинской помощи;

д) машин и механизмов для сельскохозяйственных работ — товарные позиции 8432 и 8433 согласно УКТ ВЭД;

е) прицепов (полуприцепов);

самолеты и вертолеты, зарегистрированные в Государственном реестре гражданских воздушных судов Украины или в Реестре государственных воздушных судов Украины, кроме:а) самолетов и вертолетов Вооруженных Сил Украины;

б) самолетов и вертолетов главного органа в системе центральных органов исполнительной власти по вопросам обеспечения реализации государственной политики в сфере гражданской защиты населения, а также органов управления и сил гражданской защиты, выполняющих задачи гражданской защиты.База налогообложения определяется:

для колесных транспортных средств:а) для мотоциклов, легковых автомобилей (кроме легковых автомобилей, оборудованных электродвигателем), автобусов (в том числе микроавтобусов), тракторов, грузовых автомобилей (в том числе седельных тягачей, других специализированных и специальных грузовых транспортных средств, других колесных транспортных средств) — по объему цилиндров двигателя в куб. сантиметрах;б) для легковых автомобилей, оборудованных электродвигателем, — по мощности двигателя в кВт;

Статья 235. Льготы по сбору

235.1. От уплаты сбора освобождаются легковые автомобили для инвалидов с объемом цилиндров двигателя до 1500 куб. сантиметров, приобретенные за счет средств государственного или местных бюджетов и/или бесплатно переданные инвалидам в соответствии с законодательством Украины, транспортные средства домов-интернатов для граждан преклонного возраста и инвалидов, детских домов-интернатов, пансионатов для ветеранов войны и труда, гериатрических пансионатов, реабилитационных учреждений для инвалидов и детей-инвалидов, финансируемых из государственного и местного бюджетов.

235.2. В случае отчуждения транспортных средств, указанных в пункте 235.1 настоящей статьи, лица, получившие такие транспортные средства в собственность, обязаны уплатить сбор по ставкам, в порядке и на условиях, предусмотренных настоящим разделом.

55 Специальные налоговые режимы.

Специальный налоговый режим — особый порядок исчисления и уплаты налогов и сборов в течение определённого периода времени, применяемый в случаях и в порядке, установленных Налоговым кодексом и принимаемыми в соответствии с ним федеральными законами. Современное налоговое законодательство предусматривает четыре специальных налоговых режима. Система налогообложения для сельскохозяйственных товаропроизводителей

Данный режим также известен под названием Единый сельскохозяйственный налог. Налогоплательщиками при данном налоговом режиме являются сельскохозяйственные товаропроизводители (организации и индивидуальные предприниматели), добровольно перешедшие под этот режим. Упрощённая система налогообложения Особый вид налогового режима, ориентированный на снижение налогового бремени в организациях малого бизнеса и облегчение ведения налогового учёта.

Единый налог на вменённый доход

заменяющий собой уплату ряда налогов и сборов, существенно сокращает и упрощает контакты с фискальными службами.

56

Плата за землю - це податок на володіння та користування землею, який ся з юридичних та фізичних осіб.Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а земельна частка (пай), перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.Платником є власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі оренда;Плата за землю справляється у двох формах:- земельний податок;- орендна плата. Земельний податок сплачують власники земельних ділянок та землекористувач ( крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата за землю.Орендна плата за землю — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві: користування земельною ділянкою.Об'єктом оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян таї юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальній власності), держави.Нова форма оренди землі - суборенда земельних ділянок, умови договору якої мають бути визначені в межах договору оренди земельної ділянки (її частини) і не суперечити йому. Суборенда землі підлягає державній реєстрації і посвідчуєте нотаріально. Орендовцями земельних ділянок є 1. Громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки;2. Органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради) щодо земельних ділянок комунальної власності;3. Органи державної влади (районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації; Рада міністрів АРК, КМУ) щодо земельних ділянок державної власності.Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, який включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель. Тому всі юридичні та фізичні особи, які фактично використовують земельні ділянки без належного оформлення документів на землю, повинні сплачувати земельний податок і стати на облік у відповідній податковій службі за місцем знаходження земельної ділянки як його платники.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів і обчислюється, виходячи з площі земельної ділянки, переданої у власність або наданої у користування, ставки земельного податку та розміру грошової оцінки земель.

Законодавством передбачено єдиний порядок проведення щорічної індексації грошової оцінки земель та доведення її до відома власників земельних ділянок і землекористувачів.

57 Местные налоги и сборы

В связи с принятием и вступлением в силу «Налогового кодекса» (№2755-VI от 02.12.2010г.) далее Кодекс, Закона Украины «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины в связи с принятием Налогового Кодекса Украины» (№(№2755-VI от 02.12.2010г.), утратил силу Декрет Кабинета Министров Украины «О местных налогах и сборах» от 20.05.1993г. №56-93.

В соответствии с разделом XIX Кодекса, начиная с 01.01.2011г. прекращается взимание следующих местных налогов и сборов, действующих в г. Симферополе на основании принятых Решений Симферопольского горсовета:

Местные налоги:

-налог с рекламы;

-коммунальный налог;

Местные сборы:

-рыночный сбор;

-сбор за право размещения объектов торговли и сфер услуг;

-сбор за использование местной символики;

-сбор за выдачу ордера на квартиру.

Одновременно разделом XII действующего Кодекса установлены местные налоги и сборы которые в 2011 году являются обязательными к уплате на всей территории Украины.

К местным налогам относятся:

- налог на недвижимое имущество, отдельно от земельного участка (вступает в силу с 01.01.2012 года);

- единый налог.

К местным сборам относятся:

- сбор за проведение некоторых видов предпринимательской деятельности;

- сбор за места парковки транспортных средств;

- туристический сбор.

С целью упорядочения сети платных мест паркования автотранспорта на территории города и пополнения доходной части бюджета, Симферопольского горсовета в газете «Южная столица» от 14.01.2011 года, размещен проект Решения «О введении сбора за места для парковки автотранспортных средств в г. Симферополе.

58 Налоговое правонарушение, ответственность за нарушение налогового законодательства.

Меры государственного принуждения в сфере налоговых отношений не сводятся исключительно к мерам ответственности за налоговые правонарушения. Дело в том, что существует система правовых инструментов, которые не направлены на наказание налогоплательщика, а носят предупредительный, пресекательный либо восстановительный характер (например, осуществление налоговыми органами различного рода проверок, изъятие документов, свидетельствующих о сокрытии (занижении) прибыли (дохода) и т.п.).

Главное, что отличает эти меры от мер ответственности, — это отсутствие дополнительного обременения, накладываемого в качестве наказания за совершенное правонарушение. Все это позволяет назвать меры государственного принуждения, не связанные с применением мер ответственности, мерами защиты. Даже если сами меры защиты и нарушают имущественную сферу налогоплательщика, то объем вмешательства соответствует невнесенной сумме налога.

Достаточно часто меры защиты могут применяться при отсутствии какого-либо правонарушения в сфере налоговых правонарушений. Поэтому, как правило, при применении данных мер разговор о наличии вины становится бессмысленным.

Применение мер налоговой ответственности возможно, если имеется для этого основание — налоговое правонарушение. Налоговое правонарушение — противоправное виновное действие или бездействие, посягающее на правопорядок в области налоговых отношений, за которое предусмотрено применение мер юридической ответственности.

59

Госуда́рственный долг — результат финансовых заимствований государства, осуществляемых для покрытия дефицита бюджета. Государственный долг равен сумме дефицитов прошлых лет с учётом вычета бюджетных излишков.Государственный долг складывается из задолженности центрального правительства, региональных и местных органов власти, государственных организаций, предприятий.

Государственный долг является составляющей более широкого понятия «государственный кредит»

Если валюта государства не является конвертируемой, то различают два типа государственного долга

Внутренний — задолженность государства владельцам государственных ценных бумаг (ГЦБ) и иным кредиторам, выраженная в национальной валюте.

Внешний — задолженность государства другим странам, международным экономическим организациям и другим лицам, выраженная в иностранной валюте. Погашается за счёт экспорта товаров или новых заимствований.

В случае конвертируемой валюты, все кредиторы (держатели облигаций), как внутренние, так и внешние, имеют равные права, и государственный долг на внутренний и внешний не разделяется.

60

61

Государственный кредит - это урегулированная нормами финансового права деятельность государства, направленная на получение в кредит, т.е. взаймы, денег от юридических лиц и граждан, а также других государств на условиях возвратности, срочности, возмездности и добровольности. В порядке исключения может быть использован и беспроцентный заем денежных средств. Источником погашения государственных займов и выплаты процентов по ним выступают средства бюджета, где ежегодно эти расходы выделяются в отдельную строку. Однако в условиях нарастания бюджетного дефицита государство может прибегнуть к рефинансированию государственного долга, т.е. погасить старую государственную задолженность путем выпуска новых займов. По праву эмиссии они делятся на:

а) выпускаемые центральным правительством,

б) правительствами национально-государственных и административно-территориальных образований и органами местного самоуправления, если это будет предусмотрено законом. 3. По признаку субъектов - держателей ценных бумаг займы могут подразделяться на:

а) реализуемые только среди населения;

б) реализуемые только среди юридических лиц;

в) реализуемые как среди юридических лиц, так и среди населения.

4. По форме выплаты, доходов займы могут делиться на: а) процентно-выигрышные, где владельцы долговых обязательств процентного займа получают твердый доход ежегодно путем оплаты купонов или один раз при погашении займа путем зачисления процента к начисленному номиналу ценных бумаг без ежегодных выплат;

б) выигрышные, где получатель получает доход в форме выигрыша в момент погашения облигаций, доход выплачивается только по тем облигациям, которые попали в тиражи выигрышей. Кроме того, бывают займы беспроигрышные. Однако они сейчас в РФ не выпускаются;

в) беспроцентные (целевые) займы предусматривают выплату доходов держателям облигаций или гарантируют получение соответствующего товара, спрос на который в момент выпуска займа не удовлетворяется. Примером может служить государственный беспроцентный целевой заем 1990 года. Правда практика таких займов себя не оправдала, так как государство не успело вовремя погасить свои обязательства, а затем в связи с либерализацией цен выплата по этим займам стала нереальной и государство до сих пор погашает их с определенными оговорками.

5. Займы могут делиться по методам размещения. Они делятся на:

а) добровольные,

62

Осуществление займов местными бюджетами

Кабинет Министров. Постановление от 17.08.09 г. №865 О внесении изменений в Порядок осуществления займов в местные бюджеты.***

Установлено, что в случае открытого размещения облигаций местных займов на фондовой бирже их продажа может осуществляться по цене, отличной от номинальной.

Определены основания для предоставления Минфином вывода о несоответствии проекта решения требованиям, установленным бюджетным законодательством:

 несоответствие предоставленных информации и документов бюджетному законодательству;

 расходы на обслуживание местного долга превышают 10% расходов общего фонда соответствующего местного бюджета за предыдущий год;

 сумма платежей по погашению местного долга, который приходится на любой год, на протяжении всего периода его погашения превышает среднюю ежегодную сумму поступлений бюджета развития за последних 3 года без учета заемных средств.

Установлен перечень требований, при соблюдении которых проект решения считается отвечающим требованиям бюджетого законодательства:

 размер займа в местный бюджет не превышает 25% среднегодовой суммы поступлений бюджета развития за последних 3 года без учета заемных средств;

 общая сумма долга местного бюджета не превышает 75% среднегодовой суммы поступлений бюджета развития за последних 3 годабез учета заемных средств;

 объем расходов на обслуживание долга местного бюджета по займам прошлых лет не превышает 5% общей суммы расходов местного бюджета за год, предшествующий году принятия решения об осуществлении займа или реструктуризации долговых обязательств.

Если Минфин на протяжении 30 рабочих дней после получения указанного проекта решения письменно не предоставил мотивированное возражение, проект решения считается отвечающим требованиям бюджетного законодательства.

64

Страхование - составная часть финансов, но отношения страхования имеют целый ряд особенностей:

денежные отношения в страховании связаны с возможностью наступления страховых случаев, наносящих ущерб;

при страховании нанесенный ущерб распределяется между участниками страхования;

при страховании ущерб перераспределяется между территориями и во времени;

страхование характеризуется возвратностью средств, внесенных в страховой фонд. На основании перечисленных выше особенностей можно дать следующее определение: страхование - это совокупность экономических отношений между его участниками по поводу формирования страхового фонда и его использования для возмещения ущерба. В Российской Федерации существуют три основные формы страхового фонда:

централизованный страховой фонд образуется за счет общегосударственных ресурсов в натуральной и денежной формах, распоряжается им Правительство;

фонды самострахования создаются самими предприятиями и организациями в виде резервных и страховых фондов, фондов риска; существуют в денежной и натуральной формах;

фонды страховщика создаются специализированными страховыми компаниями за счет уплаты взносов, существуют только в денежной форме.

Сущность страхования проявляется в его функциях. Страхование выполняет следующие функции:

рисковая функция - перераспределение риска между участниками страхования;

предупредительная функция - использование части средств на уменьшение вероятности наступления страхового случая;

сберегательная функция - страхование используется для накопления денежных средств (страхование на дожитие);

контрольная функция - контроль за формированием и использованием страховых фондов. В договоре страхования указываются обязанности страховщика и страхователя.

Обязанности страховщика:

ознакомить страхователя с правилами страхования;

произвести страховую выплату при наступлении страхового случая в срок по договору;

возместить расходы страхователю по предотвращению или уменьшению ущерба, если это предусмотрено условиями страхования;

не разглашать сведения о страхователе и др.

Обязанности страхователя:

своевременно вносить страховые взносы;

сообщить страховщику все, что ему известно о страховом риске;

принимать меры по предотвращению и уменьшению ущерба.

Если наступил страховой случай, то страховщиком составляется страховой акт. Страховщик может отказаться от выплаты страховой суммы, если:

имели место умышленные действия страхователя по наступлению страхового случая;

страхователь дал страховщику ложные сведения об объекте страхования;

страхователь получил возмещение ущерба от лица, виновного в причинении ущерба, и в других случаях.

Договор страхования прекращается в следующих случаях:

истечение срока действия договора;

исполнение страховщиком своих обязательств по договору;

неуплата страхователем страховых взносов в установленные сроки;

ликвидация предприятия или смерть страхователя;

ликвидация страховщика;

принятие судом решения о признании договора страхования недействительным;

в других случаях;

досрочно - по требованию страхователя или страховщика (при этом страховые взносы возвращаются страхователю).

69 Понятие государственных расходов, их характеристика. Особенности и принципы бюджетного финансирования.

Видатки - це безперервне використання державою коштів бюджету та позабюджетних фондів та власних коштів підприємств і організацій на потреби, що визначені державними завданнями.

Видатки бюджету - це прямі цільові витрати держави, що забезпечують її безперебійне функціонування та відображають економічні відносини, пов'язані з розподілом і перерозподілом частини валового внутрішнього продукту, що концентрується в бюджеті.

Згідно з Бюджетним кодексом України видатки бюджету -це кошти, які спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету - це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

Групи державних видатків

за предметною ознакою:

- на державне управління;

- на соціальні потреби;

- на народне господарство і підтримання економіки;

- на національну оборону

за роллю в від-творювальному процесі:

- на сферу матеріального виробництва;

- на невиробничу сферу;

- на створення державних резервів

за економічним змістом: заробітна плата; стипендія; пенсії і допомоги; медикаменти; харчування; канцелярські витрати; витрати на поточний і капітальний ремонт

Критерії бюджетних асигнувань:

• пріоритети витрат;

• загальний обсяг фінансування;

• цільове використання коштів;

• витрат.

Режими бюджетного фінансування:

1) кошторисно-бюджетний режим

2) режим фінансування підприємств і організацій, які мають свої доходи, а бюджетні асигнування одержують як фінансову допомогу

Принципи фінансування:

— плановість;

— безоплатність;

— безповоротність;

— цільове спрямування коштів;

— ефективність використання коштів;

— фінансування в міру виконання плану;

— оптимальне поєднання власних, бюджетних та кредитних джерел;

— додержання режиму економії;

— здійснення контролю за використанням коштів.

Усі фінансові плани пов'язані між собою внаслідок юридичної та економічної природи бюджету.

Акти. що регулюють відносини в галузі видатків

- акти, норми яких регламентують фінансові відносини: Закон про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції Мінфіну та Держказначейства

- акти додержання і виконання правових норм, за допомогою яких реалізуються права та обов'язки уч асників видаткових відносин: кошториси, бюджетні доручення, ордери, грошові чеки, лімітні довідки тощо

Отже, фінансування державних видатків - це плановий, цільовий, безповоротний та безоплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, створення соціальних гарантій населення та виконаня зобов'язань держави, з додержанням режиму економії при всебічному постійному контролі.

70Понятия бюджетного финансирования, его принципы.

Мета виконання видаткової частини бюджету -- це фінансування заходів, затверджених в бюджеті протягом бюджетного року.

Фінансування із бюджету -- це перерахування коштів на поточні/реєстраційні бюджетні рахунки розпорядників коштів з єдиного казначейського рахунка або рахунка місцевого бюджету, які відкриті в банківських установах і в органах казначейства.

Фінансування із бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов'язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовувати виділені кошти за їхнім цільовим призначенням. Організація фінансування покладена на фінансовий орган. який здійснює виконання даного бюджету. Банки здійснюють перерахування бюджетних коштів тільки на основі їхніх розпоряджень. У процесі фінансування фіноргани здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів. Керівники установ та організацій, які одержують в своє розпорядження бюджетні асигнування (планові суми, в межах яких можуть проводитись видатки із бюджету) називаються розпорядниками коштів.

71Участники бюджетного процесса.

До учасників бюджетного процесу належать:

1. Верховна Рада України, яка затверджує Основні напрямки бюджет­ної політики, на основі чого складається проект бюджету, розглядає проект бюджету та проект закону про державний бюджет, затверджує його. На ста­дії виконання бюджету контролює та вносить зміни, доповнення до Закону про Державний бюджет. На заключній стадії розглядає звіт щодо виконання державного бюджету та, в разі згоди, затверджує його. Верховній Раді України протягом всіх стадій бюджетного процесу допомагають всі її комі­тети, насамперед профільні, — Комітет з питань бюджету та Комітет з пи­тань фінансової та банківської діяльності'.

2. Рахункова палата, до основних функцій якої належать:

• контроль за виконанням законів України та постанов з фінансових питань, що були прийняті ВРУ, за фінансуванням загальнодержавних про­грам, виконанням державного бюджету України;

• контроль за своєчасним та повним надходженням доходів до держа­вного бюджету, за квартальним розподілом доходів і видатків відповідно до показників, а також за видатками щодо обслуговування внутрішнього та зо­внішнього боргу України;

• перевірка в межах компетенції кошторисів видатків, які пов'язані з діяльністю ВРУ, апарата ПУ та КМУ;

• контроль за витрачанням коштів державними бюджетними устано­вами та організаціями, які здійснюють свою діяльність за межами України¹;

• контроль за використанням коштів державного бюджету та місце­вих бюджетів в частині фінансування повноважень місцевих державних адміністрацій та делегованих місцевому самоврядуванню повноважень ор­ганів виконавчої влади щодо доходів та видатків (ст. 98 Конституції Укра­їни, Висновки Конституційного Суду України від 21 грудня 2000 р., № 4-в/2000)².

3. Президент України як голова держави відповідно до статей 96, 106 Конституції України, визначає основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики, на яких грунтується бюджетна політика загалом.

До суб 'єктів бюджетного процесу належать:

1. Органи виконавчої влади (органи місцевого самоврядування, фі­нансові органи та органи фінансового контролю, органи, які сприяють збо­ру доходів та всіх обов'язкових платежів — органи державної податкової служби, митної служби та ін.).

2. Державні позабюджетні фонди (створюються компетентними орга­нами та використовуються тільки за цільовим призначенням, наприклад, Пенсійний фонд України, Фонди соціального страхування та ін.).

3. Розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи в особі їх ке­рівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бю­джетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету).

4. Бюджетні установи, державні та муніципальні установи, інші одер­жувачі бюджетних коштів.

5. Банківські установи.

6. Органи державного фінансового контролю.

Слід зауважити, що основним принципом діяльності суб'єктів бю­джетних правовідносин є забезпечення дотримання публічного фінансового інтересу та соціальна спрямованість бюджетних повноважень.

72Бюджетные распорядители: понятие, виды. БКУ

47) розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету;

Стаття 22. Розпорядники бюджетних коштів

1. Для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

2. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України , в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), головні управління, управління, відділи та інші самостійні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

3. Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

4. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті.

732. Головний розпорядник бюджетних коштів:

1) розробляє плани діяльності на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди (включаючи заходи щодо реалізації інвестиційних програм (проектів));

2) організовує та забезпечує на підставі плану діяльності та індикативних прогнозних показників бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу);

3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;

4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;

5) розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу;

6) розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання, здійснює аналіз показників виконання бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

7) здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі;

8) здійснює контроль за своєчасним поверненням у повному обсязі до бюджету коштів, наданих за операціями з кредитування бюджету, а також кредитів (позик), отриманих державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), та коштів, наданих під державні (місцеві) гарантії;

9) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів;

10) забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності у порядку, встановленому законодавством;

11) забезпечує доступність інформації про бюджет відповідно до законодавства та цього Кодексу.

6. Розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань. Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів.

Критерії визначення одержувача бюджетних коштів встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням напрямів, досвіду і результатів діяльності, фінансово-економічного обґрунтування виконання заходів бюджетної програми та застосування договірних умов.

77. Правові основи організації грошового обігу в Україні Грошовий обіг— це рух коштів у внутрішньому обороті в готівковій і безготівковій формах, що обслуговують реалізацію товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки в господарстві. Грошова система України становить організацію грошового обігу, яка закріплена національним законодавством, і складається з таких елементів: грошової одиниці та її найменування; масштабу цін; видів законних платіжних засобів; платіжного обороту та його організації; механізму регулювання грошового обігу та органів, що його здійснюють. Грошова система України характеризується тим, що вирішальну роль в організації та функціонуванні її відіграють Верховна Рада України та Національний банк України.

Правові основи організації грошового обігу в Україні закладено в Конституції України та в Законах України “Про Національний банк України”, “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”.

Основними завданнями правового регулювання грошового обігу в Україні є:

а) забезпечення чіткого розмежування повноважень і відповідальності в сфері грошового обігу між органами держави;

б) забезпечення органам держави за допомогою норм оперативно регулювати і контролювати грошовий обіг в країні;

в) підтримання необхідного темпу зростання грошової маси в обігу і правильного співвідношення між готівковим і безготівковим грошовим обігом з метою ефективного функціонування економіки країни.

У ст. 92 Конституції України передбачено, що засади створення і функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України встановлюються виключно законами України.

У ст. 100 Конституції України визначено, що основні засади грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням покладено на Раду Національного банку України.

У Конституції України також закріплено, що офіційною грошовою одиницею України е гривня, забезпечення стабільності якої є основною функцією Національного банку України.

Важливу роль у створенні грошової системи в Україні відіграв Указ Президента України “Про грошову реформу в Україні” від 25.08.96, яким було введено в обіг національну грошову одиницю — гривню, яка забезпечила економіку національною валютою. Зазначений Указ передбачав введення в обіг банкнот вартістю 1, 2, 5, 10, 25, 50 і 100 гривень. Конкретний механізм реалізації грошово-кредитної політики передбачений у розділах IV і V Закону України “Про Національний банк України”. В ст. 25 цього Закону зазначено, що основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики е регулювання обігу грошової маси через:

1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

2) відсоткову політику;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісію власних боргових зобов’язань та операції з ними. Особлива роль у здійсненні грошової політики держави покладається на Національний банк України, який відповідно до ст. 33 Закону України “Про Національний банк України” здійснює такі повноваження щодо організації готівкового грошового обігу:

— виготовлення та зберігання банкнот і монет;

— створення резервних фондів банкнот і монет;

— розробка номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;

— встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;

— встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки;

— визначення вимог щодо технічного стану й організації охорони приміщень банківських установ;

— визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств і організацій.

За Національним банком закріплено монопольне право здійснення емісії національної валюти та організація її обігу. Йому належить не тільки виняткове право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети, організація їх обігу, а й вилучення з обігу.

Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняється. Офіційне співвідношення між гривнею та золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється.

Банкноти і монети, випущені Національним банком, є безумовними зобов’язаннями НБУ і забезпечуються всіма його активами.

Гривня (банкноти і монети) як національна валюта е єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається всіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.