18. Потреби людини.

Потреби — це нужда, необхідність для людини того, що забез­печує її існування і самозабезпечення.

Потреби поділяються на групи: • фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку); • екзистенціальні (це потреби у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці); • соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілку­ванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності); • престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві); • особистісні (у самовираженні, у самореалізації, тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особи­стості; духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в само­пізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо). Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші — набутими.

19.Праця як цілеспр діял людини, позит та негат наслідки праці.

Праця – основна умова життя людини і функціонування суспільства. Праця є, насамперед, процес, що відбувається між людиною і природою, процес, де людина власною діяльністю опосередковує, регулює та контролює обмін речовин між собою і природою. Праця створила людину і людське суспільство, виступає однією з перших передумов життя і розвитку людини, оскільки сама є специфічним процесом, що можливий лише у суспільній діяльності, у спілкуванні людей між собою. Праця завжди виступає у формі колективної діяльності. Праця, як окреме поняття, з’явилося порівняно недавно, а саме тоді, коли виникає відносно розвинена сукупністі багатьох видів праці і коли жоден з конкретних її видів – землероба, ремісника, комерсанта та інших не міг уже відтворювати різноманітність людської діяльності. Суб’єктом і носієм праці стає лише людина. Метою праці є створення можливостей для підвищення добробуту людей, покращання умов їх праці та побуту. Основне призначення праці – задоволення потреб індивіда й суспільства, необхідність досягнення практично корисних, утилітарних результатів. Але працю не слід обмежувати лише виробництвом матеріальних благ, необхідних для задоволення людських потреб, а вбачати у ній процес задоволення головної людської потреби – потреби у праці. Породжена необхідністю задоволення у життєвих потреб, праця постійно формує і збільшує нові потреби, актуалізуючи життєдіяльність людини. Безперечно, праця за природою – явище суспільне.

20. Загальні поняття середовища життєдіяльності людини і його класифікація.

Одним з елементів системи “людина – життєве середовище” є середовище життя людини, тому, розглядаючи безпеку людини як поняття, що торкається сутності людського життя, сфери її діяльності і взаємозв’язків із навколишнім середовищем, ми повинні розглянути також поняття “середовище”, в якому живе і діє людина. Середовище – це і простір для проживання, і дуже важливе джерело ресурсів, воно має великий вплив на духовний світ людей, на їх здоров’я і працездатність.  Навколишнім середовищем називають частину земної природи, з якою людське суспільство безпосередньо взаємодіє у своєму житті, і виробничої діяльності. Воно утворилося у результаті тривалої еволюції планети Земля під впливом людської діяльності, створення так званої “вторинної природи”, тобто міст, заводів, каналів, транспортних магістралей тощо. Але людина живе у суспільстві, тобто в соціально-політичному середовищі. Отже, середовище, яке оточує людину, складається із природного середовища, яке формувалося мільйони років у процесі еволюційного розвитку землі і життя на ній; техногенного – створеного людьми у процесі розвитку і господарсько-побутової діяльності (техносфери); соціально-політичного – створеного людством духовного світу.