1. Сім'я. Агнатське і когнатське споріднення

З найдавніших часів римська сім'я була моногамною і патріар­хальною. Як усталене об'єднання вона виникає з розкладанням ро­дового ладу. Перша історична форма моногамії уже заснована на владі батька сімейства.

Сім'я — це засноване на шлюбі чи кровному спорідненні об'єд­нання осіб, пов'язаних спільністю побуту, взаємною допомогою й моральною відповідальністю.

Давньоримська сім'я несла на собі відбиток родового ладу. Вона будувалась за принципом patria potestas — підпорядкування владі глави сімейства — pater familias (патер фаміліас).

До складу сім'ї, крім глави сімейства, входили його дружина, діти та їх потомство, дружини синів, інші родичі, кабальні, а також раби. Спочатку терміном фамілія (familia) позначалося домашнє господарство, тобто сукупність сімейного майна, а пізніше й сукуп­ність осіб. З часом термін фамілія набував різного значення: основ­не майно римського господарства (двора), яке належало всім чле­нам сім'ї, згодом почало належати тільки домовладиці. Цим же терміном позначалася сукупність всіх осіб і речей, які створювали римське господарство. Він же означав сукупність домовладики і вільних осіб, що знаходилися під його владою, тісно згуртована гос­подарська і правова одиниця — основне правове значення фамілії. Фамілією визнавалося також коло осіб, яких раніше об'єднувала влада домовладики, що вже помер, а також сім'я, до якої людина належить за народженням (familia naturalis). Цей термін мав й ін­ші значення.

У давні часи таке об'єднання засновувалося не на кровному зв'язку (його на той час ще не знали), а на владі домовладики, яка мало чим відрізнялася від влади над рабами. Отже, під владу до­мовладики підпадали не тільки дружина, діти та їх потомство, а й дружини їх синів, чоловіки дочок, якщо вони проживали в сім'ї дружини, а також інші особи, які з тих чи інших причин потрапля­ли під його владу.

Таким чином, за сімейним станом римські громадяни поділя­лись на осіб свого права (persona sui juris) та осіб чужого права (persona alieni juris). До перших належали домовладики, до дру­гих— інші члени сім'ї, так звані підвладні. Для повної приватної правоздатності вимагалося, щоб особа займала в сім'ї незалежне, самостійне становище, а таке мали тільки домовладики. їхні сини незалежно від віку, сімейного і громадського стану при житті бать­ка чи діда завжди були підвладними з досить обмеженими приват­ними правами, тобто з обмеженою дієздатністю. Вони не мали пра­ва навіть спочатку бути власниками майна. Набуття ними майна виключалось, оскільки воно тут же ставало власністю батька — домовладики. Підвладні мали право укладати приватно-правові правочини тільки від імені та на користь домовладики, влада якого над сім'єю практично не обмежувалась. Він був єдиним носієм майнових прав сім'ї.

Сім'я, заснована на підпорядкуванні владі домовладики, нази­валась агнатською. Всі були підвладні, підкорялись владі одного домовладики і вважалися родичами, тобто агнатами. Кровний зв'язок на той час не мав правового значення. Тому дівчина, що виходила заміж і переходила жити до свого чоловіка, займала ста­новище в цій родині дочки його батьків, тобто ставала сестрою братів і сестер свого чоловіка, втрачаючи при цьому родинні зв'яз­ки зі своїми кровними батьками з усіма наслідками, що з цього ви­пливали, наприклад, вона вже не могла стати спадкоємицею після їх смерті. Агнатське споріднення зберігалося і після смерті домо­владики.

Агнати могли бути пов'язані між собою і кровним зв'язком, як, на­приклад, батько і діти, проте юридичне значення мало лише підпо­рядкування владі домовладики. При цьому агнатське споріднення визначалось тільки по чоловічій лінії, оскільки йшлося про підпоряд­кування владі батька сімейства. Потомство дітей також ставало агна­тами свого домовладики. Споріднення агнатів розрізнялось за лінія­ми і ступенями. Агнати одного спільного предка були родичами по боковій лінії, а послідовно один від одного — родичі по прямій лінії. Ступінь агнатськбго споріднення визначався числом народжень, що утворювали це споріднення (син — агнат батька першого ступеня, онука — агнат другого ступеня). Ступінь споріднення по боковій лінії також обчислювався кількістю народжень від спільного предка до другого родича. Наприклад, рідні брати і сестри — агнати другого ступеня по боковій лінії, оскільки їх розділяє одне народження від спільного предка; дядько і племінник — агнати третього ступеня по боковій лінії, бо дядько з батьком племінника — агнати другого сту­пеня плюс племінник — третє народження.

Після смерті домовладики його дорослі сини самі ставали носія­ми влади в сім'ї, а дружини і діти потрапляли під їх владу. Згідно з цим вільний від батьківської влади римський громадянин, навіть той, що не мав сім'ї, вважався домовладикою. «Домовладикою (бать­ком сімейства) вважався той, кому належала влада в сім'ї, і прави­льно він так називався, хоча б у нього не було сина», — писав Уль-піан (Д. 50.16.195). Домовладика — носій сімейної влади не тільки наявної, а й потенційної.

Залежність підвладних від домовладики помітно стримує ци­вільний оборот. Ніхто не бажав укладати правочин з підвладним, за яким все одержане надходило у власність домовладики, який за правочином ні до чого не зобов'язувався. Навіть за рабським пеку-лієм володар приймав на себе обов'язки за правочином, учиненим рабом. Підвладні самі несли відповідальність за угодами, не маючи ніякого майна. Їхнє подвійне становище не сприяло розвиткові продуктивних сил і господарського обороту.

Однак розвиток продуктивних сил активізує цивільний оборот, зростання приватної власності, що, в свою чергу, призводить до зародження нової когнатської (кровної) сім'ї. Виробництво мате­ріальних благ в більшій кількості, ніж можуть спожити їх вироб­ники, породжує прагнення батьків закріпити накопичене протягом життя майно за кровними нащадками, насамперед за дітьми. Аг-натське споріднення суперечило природному бажанню батьків за­лишити спадщину своїм кровним дітям, які стали агнатами іншого домовладики. Поступово римляни віддають перевагу кровному спорідненню, що стало основою нової, когнатської сім'ї, яка пов'я­зувала групу людей кровними узами. Деякий час ці два види сім'ї існували паралельно, але когнатська сім'я в нових умовах посту- пово витіснила агнатську.

Когнатська сім'я і когнатське споріднення пережили Стародав­ню Римську державу. Кровне споріднення і зараз лежить в основі сімейно-правових відносин. Воно також визначається за лініями і ступенями. Розрізняють дві лінії — пряму і бокову. Пряма поділя­ється на висхідну і низхідну. Якщо родичі походять послідовно один від другого (батько, син, онук, правнук), то це родичі по пря­мій лінії. Родичі по прямій лінії, від яких походить дана конкретна особа, називаються родичами по прямій висхідній лінії (батько, дід, прадід, матір, баба, прабаба тощо). Родичі, які походять від да­ної конкретної особи, складають пряму низхідну лінію (діти, ону­ки, правнуки). Родичі, які походять від одного спільного предка, є родичами по боковій лінії.

Ступінь споріднення по крові визначається згідно з тими ж пра­вилами. Споріднення однієї особи завжди встановлюється стосов­но якоїсь другої. Наприклад, Клавдій — двоюрідний брат Антонія. Оскільки обидва вони походять від одного спільного предка — діда, то є родичами по боковій лінії. Ступінь же споріднення визна­чається кількістю народжень, які утворюють це споріднення, від­ліком від спільного предка (але без урахування його). Між дідом і його онуком Клавдієм — два народження. Так саме діда і його дру­гого онука розділяють два народження. Отже, чотири народження утворюють споріднення між двоюрідними братами Клавдієм і Ан-тонієм. Вони родичі четвертого ступеня.

Родичі дружини, з одного боку, і родичі чоловіка, з другого, між собою є свояки. Брати і сестри, які мають спільного батька і спіль­ну матір, називаються повнорідними братами і сестрами. Брати і сестри, які мають спільну матір, але різних батьків, називаються єдиноутробними. Якщо ж у них спільний батько, але різні матері, то вони єдинокровні. Ті й другі називаються неповнорідними бра­тами й сестрами. Якщо ж у них різні батьки і різні матері, то вони не знаходяться в кровному спорідненні й називаються зведеними.

Визначення лінії та ступеня споріднення має важливе значення для встановлення прав на спадщину, оскільки в спадковому праві діє принцип: більш близький ступінь споріднення усуває від спад­щини родичів дальшого ступеня. Характерні особливості римської сім'ї знайшли відбиток у рим­ському сімейному праві, яке відзначається завершеністю, послідов­ністю. Багато його положень збереглося і до наших часів.