2. Іноземці та особи без громадянства
Іноземець - особа, яка не є громадянином країни перебування і володіє громадянством іншої Сторони.
Цією визначається її правової оцінки. Він перебуває під повної територіальної юрисдикцією країни перебування і під особистою юрисдикцією держави, громадянином якої є. Перевага належить територіальній юрисдикцiї. Відносно іноземця мають дотримуватися загальновизнані права людини.
У Стародавньому світі і в середні віки були безправні іноземці. Лише в XIX ст. становище початок відчутно змінюватися, насамперед під впливом розвитку економічних міжнародних зв'язків. У цей час іноземці користувалися спеціальним режимом, який в одних випадках був більш обмеженим, ніж режим місцевих громадян, а в інших - більш сприятливим. Останній режим був типовий для залежних країн. В країнах Близького Сходу і в Китаї існував так званий режим капітуляцій (що грунтується на статтях договору - капітулу). Іноземці значною мірою вилучалися з юрисдикції місцевою.
Новий етап в розвитку правового режиму іноземців розпочинається після прийняття Статуту ООН. Всебічний розвиток зв'язків між державами, що інтернаціоналізація суспільного життя спричинили значну збільшення чисельності іноземців в більшості країн і їх впливу, перш за все в галузі економіки. Зацікавленість держав у такому розвитку зажадала забезпечення іноземців достатньо широкого кола рацію. Важливу роль у цьому процесі зіграло затвердження загальновизнаних прав людини. У результаті широкого поширення отримав національний режим в силу якого іноземці у принципі прирівнюються у правах до місцевим громадянам, за деякими винятками.
Цей режим закріплено і Конституцією РФ, в якій йдеться, що іноземні громадяни та особи без громадянства користуються "правами й несуть обов'язки нарівні з громадянами Російської Федерації, крім випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації" (ч. 3 ст. 62). В Конституції РФ основні права та свободи визнаються і гарантуються людині незалежно від громадянства його. Більшість статей відповідної глави Конституції РФ починається словами "усі рівні" чи "кожен має право". Тільки окремі права належать виключно громадянам, і, отже, іноземці ними не володіють.
До таких прав відносяться: право безперешкодно повертатися в Російську Федерацію; право на мітинги, демонстрації, ходи; право мати в приватній власності землю; право малозабезпечених громадян на матеріальну допомогу держави, право на безкоштовну медичну допомогу. Крім того, РФ не громадянин може бути висланий за межі України або виданий іншій державі.
Особливо важлива відмінність правового статусу іноземця від статусу громадянина полягає у відсутності права на дипломатичний захист з боку держави перебування і права брати участь в управлінні справами держави, права обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування. Разом з тим іноземці не несуть деяких обов'язків, лежать тільки на громадян, насамперед це стосується військового обов'язку.
Багатьох країн Законодавство обмежує права іноземців щодо заняття деякими видами професійної діяльності, наприклад щодо заняття посад в держапараті, роботи в якості адвокатів, капітанів морських і повітряних суден та ін
Закріпивши загальні положення статусу іноземців, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1985 р. Декларація про права людини стосовно осіб, які не є громадянами країни, в якій вони проживають, зазначила, зокрема, на неприпустимість масової висилки іноземців, що законно перебувають на території країни.
Відповідно до Протоколу N 7 (1984 р.) на Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, іноземець, легально проживає на території держави, може бути висланий тільки на виконання рішення, прийнятого відповідно до закону. При цьому йому має бути надана можливість представити аргументи проти його висилки і домагатися перегляду своєї справи. Іноземець може виконувати бути висланий і до реального виконання цих прав, якщо така висилка необхідна в інтересах громадського порядку або обумовлена міркуваннями державної безпеки (ст. 1.  
Існує три основних режиму іноземців: національний, найбільшого сприяння і спеціальний. Національний режим сьогодні є практично загальноприйнятим. Разом з тим, укладаючи договори, що держави вносять зміни в цей режим, зазвичай надаючи додаткові права своїх громадян, в основному в галузі торгівлі, податків, митниці і т.п.
Для того щоб уникнути розбіжностей в правове становище іноземців, що держави використовують режим найбільшого сприяння, відповідно до якого громадяни договірних держав володіють правами не меншими, ніж будь-які інші іноземці.
У минулому був поширений спеціального режим, при якому обсяг прав громадян відповідної держави визначався договором. В одних випадках він був більш сприятливим у порівнянні з національним, у інших - більш обмежувальним. На даний час обмежувальний спеціальний режим використовується в основному як репресалій. Сприятливий спеціальний режим використовується в рамках інтеграційних об'єднань.
Безгромадянства - юридичний стан, при якому особу не володіє громадянством будь-якого було держави. Закон про громадянство РФ містить таке визначення: "особа без громадянства - особа, яка не є громадянином Російської Федерації та не має докази наявності громадянства іноземної держави" (ст. .
Такі особи називають б громадянство, аполідамі. Особа може опинитися в такому стані вже при народження, якщо закон місця народження і закон країни громадянства батьків засновані на принципі права грунту. Громадянство може бути втрачено і згодом. У минулому такі особи перебували в безправному стані. Та й сьогодні безгромадянства негативно позначається на права людини.
Сучасне міжнародне право у цілому негативно відноситься до безгромадянства, направлене на скорочення випадків такого стану та переслідує мету всебічного скорочення такого роду випадків. Цьому присвячена Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 Вона зобов'язує державу надавати громадянство будь-якій особі, що народилася на його території, яке інакше стало б апатридом. У таких випадках громадянство надається або за народженні відповідно до закону, або за клопотанням відповідної особи або його представника.
Генеральна Асамблея ООН Резолюції від 30 листопада 1976 встановила, що органом, до якого можуть звертатися особи, які вважають, що стосовно них не дотримуються права, передбачені в Конвенції, є Управління Верховного комісара ООН у справах біженців.
Міжнародне право в чималій мірі сприяло покращенню правового статусу осіб без громадянства, який наближається до статусу іноземців. Конвенція про статус осіб без громадянства 1954 зобов'язує зрівняти цей статус до статусу іноземців. Мова йде про статус по внутрішньодержавному праву. Це ще не означає права на дипломатичний захист зі сторони вітчизняної держави, яким володіють іноземці, а також прав, передбачених договорами з їхньою країною.
Іноземці за своїм правовим статусом несуттєво відрізняються від осіб без громадянства. Обсяг прав і обов'язків цих суб'єктів вужчий, ніж у громадян України, але за загальним правилом вони користуються тими ж правами й на них покладено ті ж обов'язки, що й на громадян України. Відмінності пов'язані з відсутністю громадянства в розглядуваної категорії осіб, яке є найважливішим компонентом адміністративно-правового статусу особи. Правосуб'єктність цих осіб виникає з моменту прибуття в Україну й завершується з часу залишення її території.Адміністративно-правовий статус іноземців регламентовано Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р.1, а також міжнародними угодами. Статус осіб, які не мають громадянства, але перебувають на території України, визначає законодавство України. Для іноземних громадян і осіб без громадянства обов'язковими є норми Конституції та інших законів України, загальнообов'язкові правила стосовно охорони природи, санітарії, пожежної безпеки, громадського порядку, користування транспортними засобами, в'їзду та виїду. Разом з тим, ці особи не користуються частиною прав і обов'язків, що становлять групу виключних прав і обов'язків громадян України (виборче право, право мати паспорт громадянина України тощо). У цілому основні обмеження для іноземців і осіб без громадянства зводяться до таких: 1) вони не можуть займати деякі посади (Президента України, судді, перебувати на посадах у складі морських і повітряних екіпажів тощо); 2) вони не мають доступу до посад державних службовців, діяльність яких пов'язано з державною таємницею; 3) ці особи не можуть служити в Збройних Силах України; 4) для іноземних громадян і осіб без громадянства допускаються обмеження в пересуванні чи перебуванні в окремих місцях; 5) для них встановлено окремі правила паспортного режиму, вступу в навчальні заклади тощо; 6) для іноземних громадян і осіб без громадянства встановлено особливу адміністративну деліктоздатність.При регулюванні правового статусу іноземців Україна виходить з принципу взаємності, що застосовується в стосунках з іншими державами. Адміністративно-правовий статус осіб, які мають дипломатичні привілеї, визначається, крім законодавства України, міжнародними правилами та міжнародними угодами України.