14 Регресивна асиміляція

Побутує хибна думка, що в українській мові начебто всі слова пишуться так, як їх вимовляють. Це твердження є не зовсім правильним, оскільки в мовному потоці приголосні звуки, що стоять поряд, взаємодіють один з одним, їхня артикуляція част­ково змінюється. Виникає явище асиміляції" —- артикуляційного уподібнення звуків один одному. Розрізняють повну й часткову асиміляцію — залежно від ступеня уподібнення звука. Вплив по­переднього звука на наступний є прогресивною асиміляцією, а наступного на попередній — регресивною. В українській мові частіше відбувається саме регресивна асиміляція, коли дзвінкі шумні приголосні перед глухими втрачають голос, що в певних випадках позначається й на орфографії; тхнути, скривдити, спе­чений, сформований. У префіксах роз-, без- асиміляція не обо­в'язкова, наприклад:

розстелити [рос(с)те^илйти]'

небезпечний [небеспечний]

безпідставно [бесп'ітстауно].

У середині слова або на межі слів асиміляція, як правило, по­слідовна.

Дзвінкі перед глухими оглушуються, а глухі перед дзвінкими одзвінчуються, наприклад:

вогкість [вбхкЧс 'т']                    нігті [н'іхт'і]

боротьба [бород'ба]                    кісьба [к'із 'ба]

вокзал [воґзал]                            осьде [6з 'де]

який [йагбй]                                 наш брат [наж брат].

 ¹ Тут і далі використано принцип фонематичної транскрипції.

 За місцем і способом творення звук [з] перед [ш], [ч] на почат­ку слова вимовляється як [ш], а в середині слова переходить у [ж], наприклад:

зшити [ш:йти]                           зчистити [шчйстити]

вивізши [вйв'іжши]                     безчесний [бе^ижчесний].

Шиплячі перед свистячими стають свистячими, наприклад:

не морочся [не мороц 'с 'а]

на книжці [на кнbз'ц'і].

При асиміляції за м'якістю і твердістю приголосні д, т, н, л, с, з, ц та.буквосполучення дз перед пом'якшеними приголос­ними палаталізуються, наприклад:

у казці [у каз 'ц'і]                      пісні [п'іс 'н'і]

сонця [сон'ц'а]                          дзвінко [дз'в'інко].

 

Але не відбувається пом'якшення д, з та інших приголосних на стикові морфологічних частин слова, наприклад: безрезультатний, бездощів 'я, віддавати, відрізати; д, т, с, з перед бі, пі, ві, мі, якщо це і походить з о, наприклад: двір, відбіг, безпідставний, розвіяти, розміряти.

Прогресивна асиміляція за місцем і способом творення спостері­гається у сполученнях ст, зд: (ст—с'т' —с'ц'т'), наприклад:

радість — раді[с'ц'^т']                гості — го[с'ц'^т']і.

 

Асиміляція за м'якістю/твердістю може виникати у прикмет­никових суфіксах — ськ(ий), зьк(ий) з м'яким [с'], [з'], [п']: лю[д']ський.

Літера щ завжди позначає сполучення двох звуків [шч], на­приклад:

праща [прйшча]                        дощ [дошч].

 

Орфоепічнийрозбір

1. Затранскрибувати слово.

2. Вимовити голосні (окремо й у слові).

3. Вимовити приголосні (окремо й у слові).

4. Виділити звукосполучення, передавання яких на письмі не відповідає вимові.

15 Складносурядне речення

називають таке складне речення, частини якого незалежні одна від одної й пов'язані між собою сполучниками сурядності.

Сполучники сурядності:

Єднальні: і, й, та (у значенні і), ні - ні, та й, також, ані - ані. Протиставні: а, але, зате, та (у значенні але), проте, однак. Розділові: або, або - або, чи, чи - чи, то - то, хоч - хоч, не то - не то, чи то - чи то. Прості речення, які входять до складу складносурядного, можуть бути однотипними (двоскладними, односкладними) або різнотипними (одна частина складного речення - двоскладне речення, інша - односкладне). Він так сказав, і той його облишив (Л. Костенко); Приходив дощ, а потім було зимно (Л. Костенко).

У складносурядних реченнях найчастіше виражаються відношення єднальні, протиставні й розділові (порівняйте функції сурядних сполучників та їх класифікацію). Окрім того, складносурядні речення можуть виражати зіставні, приєднувальні, пояснювальні відношення з різними додатковими відтінками значень.