1. запитань - відповідей;

2. проблемних запитань;

3. чужої мови у вигляді цитат, часто з оцінкою наведеної думки;

4. оцінних мовних засобів;

5. вставних і вставлених слів і конструкцій;

6. підкресленого протиставлення різних поглядів на проблему;

7. спростування позицій опонентів тощо.

5. Інформативна насиченість - це ступінь смислової на змістової новизни наукового текст\ що виявляється в авторській концепції, системі авторських оцінок. Цього досягають шляхо:-, доказовості, логізозаної оцінності, переконливості, аналізу, синтезу, аргументації, поясненк причинно-наслідкозих відношень, висновків тощо.

6. Стислість наукового тексту полягає в умінні автора уникати непотрібних повторі:, багатослів'я, мовної надмірності.

У науковому стилі добір і поєднання мовних засобів значною мірою залежить від підстилк змісту наукової праці, мети наукового повідомлення і ситуації. Спільним для більшості текстів цьоп. стилю є використання:

1. абстрактної лекс^-^,

2. символів;

3. великої кількості термінів;

4. схем, таблиць, графіків;

5. зразків-символів;

6. часто іншомовних сліз;

7. наукової фразеології (стійких термінологічних словосполучень);

8. цитат, посилань;

9. однозначної загальновживаної лексики.

А також відсутність тих мовних засобів, які б указували на особу автора, його уподобань: (особові займенники, особові форми дієслів, експресивні суфікси).

Підсумок. Отже, науковий стиль, реалізуючись у різних підстилях (власне науковий, наукове навчальний, науково-популярний, науково-довідковий, науково-інформативний, науково-технічний науково-діловий, науково-публіцистичний, науково-фантастичний) і жанрах (стаття, дисертащ; монографія, наукоза доповідь, курсова й бакалаврська робота, нарис, книга, лекція, підручник навчальний посібник, навчальна програма, збірник вправ, лекція, конспект, реферат, анотацп- рецензія, відгук, огляд, словник, довідник, енциклопедія, каталог, інструкція, патент, авторськ свідоцтво, доповідна записка, службовий лист, промислова реклама, науковий звіт, довідка пр впровадження результатів дослідження, угода про наукову співпрацю, науково-публіцистичн стаття, хроніка, науковий огляд, наукове інтерв'ю, репортаж, фантастичні оповідання, повіст романи), активно обслуговує наукову галузь: повідомляє, аргументує, уточнює, конкретизує, оціню, забезпечує науковий діалог і полілог. Сферою використання наукового стилю є писемне й уск мовлення.

доповнити, аргументувати, а також відшліфувати вміння точно мислити і говорити, вибират: лаконічну форм}', обдумувати прочитане.

3.2. Анотування і реферування наукових текстів

Читання наукового тексту супроводжується визначенням смислових частик і зв'язків мі>: ними, тобто проведенням компресії.

Компресія наукового тексту - членування тексту на блоки інформації, їх називання розкриття смислової структури тексту.

Різновидами компресії наукового тексту є, реферат і анотація.

Анотація - короткі відомості про книгу, статтю, монографію з погляду призначення, змісту, виду, форми й інших особливостей.

Анотування - це процес створення анотації, аналітико-синтетичного опрацюванню інформації, мета якого - отримання узагальненої характеристики наукового документа, що розкриває логічну структуру та зміст. Об'єктами анотування можуть бути наукова стаття, монографія дисертація, підручники, наукові посібники.

Анотації належать до стандартизованих жанрів писемного наукового мовлення, від іншю вторинних текстіз відрізняються максимальною компактністю (до 500 друкованих знаків) і лаконічністю: анотація подає загальне уявлення про зміст першоджерела, але не -розкриває його подробиць. Це зручно, наприклад, для огляду наукових джерел у курсових і дипломних роботах.

Складати анотацію бажано з урахуванням її сигнальної та пошукової функцій, тобто анотація подає таку інформацію про документ, що допомагає встановити його основний зміст і призначення, мету, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту.

Для підготовки анотації важливо виконати такі операції:

1. оглядове, або ознайомлювальне, читання роботи, яке здійснюють з метою одержання уявлення про вихідні дані та загальний зміст наукового джерела (назва, жанр наукової продукції, автор, рі:- і місце видання, структура, обсяг, рубрики, ілюстрації тощо);

2. повторне читання окремих частин тексту, спрямоване на смисловий аналіз з метою висловиті актуальність, цільове і читацьке призначення; на структуру і головну інформацію тексту (я> розглянуто і розв'язано поставлені проблеми; яких висновків доходить автор);

3. мовне опрацювання інформації у вигляді стислої характеристики.

Головними структурними елементами анотації наукового джерела є:

4. вступ - зихідні дані джерела (назва, жанр, автор, місце і рік видання, структура, обсяг ілюстрації);

5. основна частина - перелік ключових проблем опрацьованого джерела (можна за розділами главами, параграфами);

6. завершальна частина - актуальність і адресат джерела.

Показниками рівня якості анотації є стислість і точність інформації про першоджерело, і також оформлення зідпозідно до чинних мовних норм. Найпоширеніша помилка при складань: анотацій - надлишковість (повтор інформації, використання невдалих висловів, зайвих фраз складних конструкцій). Наукова термінологія має бути загальноприйнятою.

В анотації можливі такі мовні кліше:

2. дані про автора: £зтор монографії, відомий український...;

3. жанр твору: монографія видатного дослідника; у навчальному посібнику розглядаються...; / збірнику наукозих праць уперше представлено...; це перший в Україні підручник, у якому.. .;

4. характеристика видання: у посібнику подано програму, змістові модулі і теми, короткий словник...; назчальнш посібник створено відповідно до сучасних концепцій; наводитьс статистичний матеріал...; монографія присвячена сучасним проблемам лінгводидактично підготовки; в монографії здійснено аналіз...; автор, аналізуючи (що?), зупиняється на...; у книз вміщено наукові та науково-популярні студії, розвідки та навчальні розробки відомого мовознавця; головна увага звертається на...; робота завершується оглядом...; коротк викладається історія...;розкривається суть... тощо;

5. призначення: рекомендовано студентам, аспірантам, молодим ученим; дія широкого кол. читачів; розраховано на викладачів; аспірантів, студентів...; монографія адресозана...

1. прислужиться усім, хто прагне ефективно використовувати мовний ресурс в усіх ділових ситуаціях....

2. Кожний автор, видавець намагається уникнути монотонності й одноманітності виклад, загострити увагу на сутності питань, викладених у книзі, тому в анотаціях, пропонуються такі мовні кліше: систематизовано розглянуто найактуальніші проблеми...; предметом особливої уваги є...; враховано найновіші гіпотези, що сформувалися в межах...; викладені в підручнику положення проілюстровано...; книга побудована на нових концептуальних засадах мовної освіти в Україні: подано спеціальні завдання, що сприятимуть глибшому засвоєнню матеріалу; особливу увагу приділено...; засвоєнню проблематики, наближенню знань до практичних потреб сприятимуть запропоновані завдання; подано зразок аналізу художнього твору з використанням структурного аналізу; теоретичні відомості проілюстровано прикладами з художньої літератури... .

3. Анотації, як правило, подають на початку книг.

4. Анотації на статті пишуть в лаконічній і конкретній науковій формі українською, російською та англійською мовами, зони відображають основний зміст і результати наукового дослідження. Після кожної анотації вміщують ключові слова відповідною мовою. Загальна кількість ключових слів - від трьох до десяти.

5. Реферування - аналітико-синтетичне опрацювання наукового джерела (статті, монографії тощо), аналіз його основних положень, фактів, результатів, висновків.

6. Реферат виконує інформаційну функцію (подає інформацію про певний документ) і пошукову (його використовують для пошуку конкретних тематичних документів та інформації).

7. Реферуючи наукове джерело, на етапі ознайомлювального читання з метою проведення оглядового аналізу читають заголовок, вступ (передмову), зміст тексту, виснозки, анотацію. На етапі поглибленого аналізу тексту документа з'ясовують особливості об'єкта, можливість його практичного застосування, вивчають факти, нові ідеї й гіпотези, експериментальні дані, нові методики, переваги застосування запропонованого варіанта розв'язання проблеми. За потреби зключають до реферату ілюстрації, таблиці, бібліографічні посилання.

8. Текст реферату складається, як правило, із трьох частин: вступу, основної і завершальної частин.

9. Вступ містить вихідні дані наукового джерела. Описуючи його, у вступі користуються такими зворотами: пропонована стаття (книга, монографія) подає детальний розгляд питань; тема статті становить значний інтерес...; вибір теми статті (дослідження) не випадковий...; на початку статті (дослідження) автор подає обгрунтування актуальності теми (проблеми, питання, ідеї)...; у статті узагальнюється досвід, обґрунтовується принцип...; у книзі описана методика...; у роботі аналізуються різні підходіі до розв 'язання проблеми....

10. В основній частині подають характеристику важливих положень тексту, тому доречне використання таких мовних кліше: аналізована книга складається з ... частин...; автор подає визначення (порівняльну характеристику, огляд, аналіз)...; автор зупиняється на таких проблемах, як...; дослідник детально з'ясовує історію виникнення (появи, становлення)...; автор детальне досліджує причини (умови) виникнення...; особливу увагу автор приділяє коментуванню отриманих результатів...; важливе значення мають дані, що свідчать про...; автор вважає за необхідне навесті. додаткову аргументацію...; автор доводить..., заперечує...; у посібнику наведено низку прикладів, ще ілюструють...; у статті (дослідженні) узагальнюється....

11. Завершальна частина містить загальні висновки до роботи. Мовні кліше цієї частини такі: висновках автор наголошує, що...; викладене дає змогу автору дійти висновку про те, що...; елц наголосити, що....

12. Для характеристики композиції тексту-джерела використовують слова узагальнено- абстрактного значення (огляд, підходи, погляди, основні положення, досвід); терміни, що позначають елементи структури наукового тексту (аргументація, доказ, ілюстрація, історична довідка, відомості узагальнення, оцінка (результатів), висновки); слова, які більш точно, повно характеризують аб: оцінюють зміст окремих частин тексту-джерела, але не використані автором (недоліки, особливості відмінності, аспекти, необхідність, сукупність, тенденції).

13. Елементами мовного оформлення реферату є: і) цитування, тобто дослізне відтворення фрагментів первинного документа;

    1. перефразування, ідо передбачає часткову зміну (скорочення, об'єднання, групування тощс окремих фрагментів тексту первинного документа; •

    2. заміщення, тобто заміна фрагмента тексту (речення загалом чи його частини, словосполучен:- чи слова}, якщо це не спотворює змісту документа, словами такі, подібні, вищезазначені розглянуті попередньо:

    3. опущення, що полягає у пропуску слова чи словосполучення на зразок ця стаття, відповідн: наприклад, зокрема без спотворення смислового змісту тексту реферату;

    4. суміщення, коли два чи кілька речень, де є подібні елементи, накладають одне на одн-с утворюючи складну конструкцію.

Текст реферату має вирізнятися конкретністю, чіткістю, лаконічністю, небажан: використовувати громіздкі речення, через які важко сприймати зміст.

Підсумок. Отже, важливою складовою роботи з текстом є його переглядове ознайомлювальне, поглиблене, аналітико-критичне читання. Успішність цих процесів залежить ві; сприймання й усвідомлення, необхідною передумовою яких є внутрішня мотивація. Осмисленн сприйнятого залежить від віку, досвіду, фонових знань, творчого мислення читача. Унаслідок сприймання й усвідомлення відбувається розуміння тексту та його інтерпретація. Компресі, наукового тексту через конспект, анотацію, тези, реферат дає змогу більш ефективно вичленуватг блоки інформації і розкрити смислову структуру в тексті.

3.3. Основні правила бібліографічного опису джерел

Бібліографія - це список літератури з певного питання. У книзі бібліографія слугує дл? поглиблення і розширення знань читачів з певної галузі науки чи техніки, якій присвячено основний зміст книги. Розрізняють бібліографію:

1. реєстраційну - знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання;

2. рекомендаційну - містить назви книг, які автор радить прочитати;

3. як список використаної літератури - містить перелік книг, на які посилається азтор.

Вибір автором певного типу бібліографії залежить від характеру та призначення видання. Способи розташування бібліографічних відомостей:

2. алфавітний,

3. хронологічний.

4. тематичний (усередині тематичних рубрик слід дотримуватись алфавітного або хронологічного, принципу розташування назв.

Укладають бібліографію відповідно до вимог державного стандарту.

Для уніфікації скла дання бібліографічного опису на міжнародному різні, забезпечень: можливості обміну результатами каталогізації розроблено новий національний стандарт ДСТУ ГОС~ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання», яки:' набув чинності 1 липня 2007 року. Він є базовим для системи стандартів, правил, методични: посібників зі складання бібліографічного опису.

Новий національний ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 покликаний забезпечити впровадження сучасни: автоматизованих технологій опрацювання документів, ведення інформаційних баз даних, ефективність пошуку/ та використання документів усіх видів і типів; результативний обмі:- бібліографічною інформацією між інформаційними службами, бібліотеками, видавцями книготорговельними організаціями як усередині України, так і за її межами. Дотримання нових нор} при створенні бібліографічної інформації дасть змогу адекватно подати документ у бібліографічном; записі й створити якісний інформаційний продукт.

3.4. Оформлювання покликань Невід'ємною складовою наукових робіт є посилання / покликання на наукові джерела. Розрізняють два способи покликань:

1. Покликання - фрагмент наукової праці, у якому автор подає відомості про предмет свогс

дослідження, наявні в інших наукових джерелах. Мета покликання - аргументувати, доповнити або проілюструвати власну думку фактами : інших наукових текстів; підтвердити чи спростувати чужу думку; порівняти різні підходи вчени> щодо аналізованої проблеми, наприклад: Мова, - наголошу в аз В.Гумбольдг, - це об'єднана духовн:

енергія народу, то дивовижним чином закріплена у відповідних звуках і в цьо:/гу вияві та черс взаємозв 'язок своїх звуків зрозуміла всім мовцям [1, с. 21'].

У записі [1, с. 21] 1 указує на перше джерело в бібліографії, 21 - на його сторінку. Наявніст покликань свідчить про наукову обізнаність автора, обґрунтованість положень запропонованого дослідження!

Необхідно подавати покликання на всі джерела чи матеріали згадані в науковому тексті. 2. Покликання - це текст, що розміщується в кінці сторінки й відмежовується від основногс тексту горизонтальною рискою. Біля слова чи вислову, які вимагають пояснення аб-' коментаря, стазиться знак покликання (цифра з дужкою чи без неї або зірочка), якит" повторюється на початку самого покликання. Знак «зірочка» використовується в тому випадку, коли покликань у роботі небагато розміщуються вони переважно по одній на сторінці.

Якщо використовуються арабські цифри як знак покликання, то його нумерація може буп сторінковою (в межах однієї сторінки) чи наскрізною (через усю роботу).

Знаки покликань повинні бути однотипними в межах однієї роботи. Цифри й зірочкі пишуться біля слова вгорі, без відступу між словом і знаком, проте після покликання відсту. обов'язковий. Розділові знаки ставляться після знака покликання. Правила оформлення тексту покликання.