2. Доступ до інформації та комунікацій:

— надання у доступній формі інвалідам, їх сім’ям або представникам інтересів інвалідів інформації, що стосується діагнозу, прав та послуг і програм, які існують;

— надавати послуги сурдоперекладу та інші послуги з метою сприяння спілкуванню з іншими людьми;

— комп’ютеризовані інформаційні послуги, що надаються населенню, повинні бути адаптовані для інвалідів. Процес їх втілювання потрібно погоджувати з організаціями інвалідів.

3. Освіта:

— питання, пов’язані з освітою інвалідів, повинні бути частиною національного планування в сфері освіти, розробки навчальних програм та організації навчального процесу;

— освіта в звичайних школах повинна супроводжуватися наданням необхідних послуг та створенням для інвалідів умов навчання;

— поступова інтеграція спеціальних навчальних закладів в загальну систему освіти.

4. Зайнятість:

— закони в області зайнятості не повинні бути дискримінаційними по відношенню до інвалідів;

— активно підтримувати інвалідів на ринку праці;

— створення відповідних умов праці;

— забезпечення відповідної освіти, обладнання та вільного доступу до цього інвалідів;

— вжити заходів для залучення інвалідів до розробки програм підготовки кадрів та програм зайнятості у приватному та інших секторах;

— розвиток співробітництва між державою, приватними підприємствами та організаціями інвалідів.

5. Підтримання доходів та соціальне забезпечення:

— державам потрібно забезпечити підтримання відповідних доходів інвалідів, які внаслідок непрацездатності або з причин, пов’язаних з непрацездатністю, тимчасово втратили можливість заробляти кошти для існування або не можуть знайти роботу. Державам слід врахувати, щоб при наданні допомоги до уваги приймалися витрати, які несуть інваліди та їх сім’ї в результаті інвалідності;

— забезпечувати матеріальну підтримку та соціальний захист особам, які взяли на себе піклування про інваліда;

— у системі соціального забезпечення потрібно вжити заходів з відновлення потенціалу інвалідів в отриманні доходів.

6. Культура:

— забезпечення умов реалізації культурного потенціалу інвалідів;

— забезпечення доступності культурно-освітянських закладів.

7. Відпочинок та спорт.

— забезпечення доступу інвалідів до місць відпочинку та занять спорту;

— постійні консультації з організаціями інвалідів.

Вчені вважають, що людина може виявитися цілком чи частково непрацездатною у своїй професії, якщо вид праці, її режим, ступінь інтенсивності, точність, що оточують людину, санітарно-гігієнічні умови стають їй про­типоказаними внаслідок хвороби чи каліцтва. У таких випадках може бути встановлена інвалідність.

Інвалідність як категорія непрацездатності має своє законодавче визначення поняття. Так, відповідно до За­конів України «Про основи соціальної захищеності інва­лідів в Україні» та “Про реабілітацію інвалідів в Україні” інвалідом вважається особа зі стійким розладом функцій організму, обумовленим захво­рюванням, наслідком травм чи уроджених дефектів, що приводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності соціальної допомоги і захисту.

Інвалідність у юридичній літературі визначається як засвідчений медичним органом стан здоров'я, при яко­му громадянин внаслідок хронічного захворювання чи анатомічних дефектів, що викликають стійке, незва­жаючи на лікування, порушення функцій організму, змушений припинити професійну працю чи може тру­дитися при значній зміні звичайних умов праці.

Інвалідність встановлюється медико-соціально-експертними комісіями (МСЕК) особам, що страждають хронічними захворюваннями чи мають анатомічні де­фекти, у тих випадках, коли виникле порушення функ­цій організму перешкоджає виконанню професійної праці і придбало стійкий, незважаючи на лікування, характер.

Залежно від важкості інвалідності встановлюється перша, друга, третя групи інвалідності. Питання про встановлення інвалідності розглядається після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів.

Підставою для встановлення інвалідності є стійке по­рушення функцій організму, що приводить хворого до необхідності припинити професійну працю чи значно змінити умови праці. До значних змін у роботі відно­сяться ті, котрі приводять до втрати, зниження кваліфі­кації чи різкого скорочення обсягу трудової діяльності.

Соціальна політика щодо інвалідів спрямована на розширення можливостей їх активної участі у житті та розвитку суспільства, покращання матеріального становища.

Всім інвалідам надається соціальна допомога в передбачених законодавством видах. Пенсії по інвалідності призначаються лише у випадку настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності.

Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (1991р.) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.

Інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.

Центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання) залучають представників громадських організацій інвалідів до підготовки рішень, що стосуються інтересів інвалідів. Дискримінація інвалідів забороняється і переслідується за законом.

Діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров’я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні

• грошової допомоги,

• засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації,

• пристосованого житла,

• у встановленні опіки або стороннього догляду,

• пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв’язку до особливостей інвалідів.

Порядок та умови визначення потреб у зв’язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда. Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації.

Індивідуальна програма реабілітації є обов’язковою для виконання державними органами, підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями. Захист прав, свобод і законних інтересів інвалідів забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом.